Євангельські читання: Побачите Сина Людського

Євангельські читання 3 березня

Євангеліє від Марка, 14, 43 – 15, 1

43 І зараз же, як Він ще говорив, прийшов Іуда, один з дванадцяти, і з ним багато народу з мечами та киями, від первосвящеників і книжників і старійшин. 44 Зрадник же Його подав їм знак, сказавши: Кого я поцілую, Той і є; беріть Його і ведіть обережно. 45 І, прийшовши, відразу підійшов до Нього і каже: Учителю! Учителю! І поцілував Його. 46 А вони наклали руки свої на Нього і взяли Його. 47 Один же з тих, що стояли тут, вихопив меча та вдарив раба первосвященика і відсік йому вухо. 48 Тоді Ісус сказав їм: ніби на розбійника вийшли ви з мечами та киями, щоб Мене взяти. 49 Повсякдень Я бував з вами в храмі і навчав, і ви не брали Мене. Але нехай збудуться Писання. 50 Тоді, залишивши Його, всі повтікали. 51 Один юнак, загорнувшись покривалом на голе тіло, йшов слідом за Ним; і воїни схопили його. 52 Але він, покинувши покривало, голим утік від них.

53 І привели Ісуса до первосвященика; і зібрались до нього всі первосвященики, і книжники, і старійшини. 54 Петро віддалік ішов слідом за Ним аж до середини двору первосвященика; і сидів зі слугами і грівся біля вогню. 55 Первосвященики ж і весь синедріон шукали свідчення на Ісуса, щоб віддати Його на смерть; і не знаходили. 56 Бо багато лжесвідчили на Нього, але ці свідчення не сходились. 57 І деякі, вставши, лжесвідчили проти Нього і говорили: 58 ми чули, як Він казав: Я зруйную храм цей рукотворний і через три дні зведу інший, нерукотворний. 59 Але й таке свідчення їхнє не сходилось. 60 Тоді первосвященик став посередині і спитав Ісуса: чого ж Ти нічого не відповідаєш на те, що вони проти Тебе свідчать? 61 Він же мовчав і нічого не відповідав. Знову первосвященик спитав Його і сказав Йому: чи Ти Христос, Син Благословенного? 62 Ісус сказав: Я! І ви побачите Сина Людського, Який сидить праворуч сили Божої і йде з хмарами небесними. 63 Тоді первосвященик, розірвавши одяг свій, сказав: для чого ще нам свідки? 64 Ви чули богохульство? Як вам здається? Вони ж усі засудили Його до смерти. 65 І деякі почали плювати на Нього і, закриваючи Йому лице, бити Його і говорити Йому: проречи. І слуги били Його по щоках.

66 Коли Петро був на подвір’ї внизу, прийшла одна із служниць первосвященика 67 і, побачивши Петра, який грівся, та придивившись до нього, сказала: і ти був з Ісусом Назарянином. 68 Але він відрікся, сказавши: не знаю і не розумію, що ти говориш. І вийшов геть на передній двір; і заспівав півень. 69 Служниця, побачивши його знову, почала говорити присутнім, що цей з них. 70 Він знову відрікся. Трохи згодом присутні знову стали говорити Петрові: та й справді ти з них, бо ти галилеянин, і мова твоя схожа. 71 Він же почав божитися і клястися: не знаю Чоловіка Цього, про Якого говорите. 72 Тоді вдруге заспівав півень. І згадав Петро слово, сказане йому Ісусом: перше ніж двічі проспіває півень, ти тричі відречешся від Мене, і почав плакати.

1 Рано-вранці первосвященики зі старійшинами та книжниками і весь синедріон негайно зібрали раду і, зв’язавши Ісуса, відвели і видали Пилатові.

Аверкій, архієпископ

Всі чотири євангелисти узгоджено розповідають про взяття під варту Господа, причому кожен привносить свої подробиці, які доповнюють картину. За св. Іоаном, Іуда привів цілу спиру, тобто частина легіону, звану когортою, що складається з 1000 осіб з тисяченачальником на чолі, про що особливо згадується в 12-му стихові, а також людей від первосвящеників і фарисеїв. Хоча був повний місяць, натовп цей прийшла з ліхтарями і смолоскипами в припущенні, що Господь може сховатися в потаємних місцях саду. Воїни були озброєні мечами, а слуги первосвящеників - палицями. Мабуть, вони очікували можливості серйозного опору.

А первосвященики, очевидно, боячись народного обурення, дали наказ Іуді взяти Ісуса обережно. Загону, мабуть, не було сказано, Кого він має привести: було наказано взяти Того, на Кого вкаже Іуда. А Іуда, зберігаючи в таємниці дане йому доручення, обмежився однією лише вказівкою: «Кого я поцілую, це Він, за Ким ми йдемо: беріть Його, і обережно ведіть». Можна припускати, що Іуда мав намір, відокремившись від загону, підійти до Ісуса зі звичайним привітанням, поцілувати Його, а потім відійти до апостолів і таким чином приховати свою зраду. Але це йому не вдалося.

…Серед тих, хто прийшов за Ісусом, як свідчить св. Лука, знаходилися самі первосвященики і начальники храму. До них Господь звернувся з викривальною промовою: «Немов на розбійника ви вийшли з мечами та киями». Сенс цього викриття той, що вони явно йшли на неправу справу, якщо не хотіли звинуватити Господа відкрито перед усіма і взяти Його, як порушника закону серед білого дня, в присутності народу, а використали такий потайний спосіб схопити Його вночі…

Один тільки євангелист Марк додає, що якийсь юнак, загорнувшись у покривало, ішов за загоном, що взяли Ісуса ... Можна припустити, що цей юнак жив десь неподалік, прокинувся від шуму, піднятого загоном, і поспішив, не одягаючись, а лише прикрившись ковдрою, вийти з дому і подивитися, що це відбувається. Древня легенда бачить в цьому юнакові самого євангелиста Марка. Євангелисти часто приховували своє ім'я, кажучи про самих себе.

…Далі св. Іоан говорить, що Анна послав Ісуса зв'язаним до первосвященика Каяфи (Ін. 18:24). Ймовірно, Господа провели тільки через внутрішній двір того ж самого будинку, де був розкладений вогонь і де стояв і грівся Петро, який ​​вже раз відрікся від Господа. Про те, що відбувалося у Каяфи, оповідають докладно два перших євангелиста - св. Матфей і св. Марк. У Каяфи зібралися всі первосвященики, старійшини та книжники, словом майже весь синедріон.

Св. Іоан, доповнюючи розповіді перших євангелистів, каже, що за Ісусом слідував не тільки Петро, ​​про зречення якого оповідають всі чотири євангелисти, але і «другий учень» - безсумнівно, це був він сам. Св. Іоан був знайомим первосвященикові: якому саме і чому, невідомо; за переказами - за своїм рибальством. Тому він увійшов всередину архієрейського двору, а потім сказав воротарці, щоб вона пустила всередину і Петра.

...За судовим звичаям того часу, Каяфа звернувся до Господа з рішучим питанням: «заклинаю Тебе Богом живим, скажи нам, чи Ти єси Христос Син Божий?» «Заклинаю Тебе» - це була звичайна формула заклинання, коли суд вимагав, щоб обвинувачений неодмінно відповідав на питання, щодо яких його звинувачують і відповідав сущу правду, закликаючи Бога у свідки.

На таке прямо поставлене, та ще й під клятвою, питання Господь не міг не відповісти, тим більше, що Йому тепер вже не було ніякої потреби приховувати Своє Месіанське Божественне достоїнство, а треба було навпаки урочисто засвідчити його. І Він відповідає: «ти сказав», тобто «так, правильно: Я - Христос», і до цього ще додає: «віднині побачите Сина Людського, що сидить праворуч сили, і що йтиме на хмарах небесних».

Це, звичайно, вказівка ​​на слова Пс. 109: 1, в якому Месія зображується тим, що сидить праворуч Бога, а також - на пророцтво Дан. 7: 13-14 про Месію, як про «Сина Людського», що гряде на хмарах небесних. Цим Господь хотів сказати, що всі ці нечестиві судді Його скоро побачать у багатьох знаменнях і чудесах - проявах Його Божественної сили, як Сина Божого.

Роздирання одягу в іудеїв було звичайним виразом скорботи і нарікання. Первосвященику заборонялося роздирати свій одяг (Лев. 10: 6; Лев. 21:10), і таким чином, роздерши свій одяг, Каяфа хотів висловити цим свою особливу скорботу, яка навіть змусила його забути цю заборону. Звичайно, це було тільки лицемірство з його боку, для того, щоб оголосити визнання Господом Себе Месією богохульством.

Як над засудженим вже злочинцем вони почали знущатися над Христом: плювати на обличчя, в знак крайньої зневаги і приниження, били по голові, по щоках Його, і, знущалися… Останнє показує, що весь суд був тільки грубим лицедійством, під яким ховалася кровожерна звіряча злість. Це були не судді, а звірі, що не вміли приховувати свою лють...

Перше соборне послання святого апостола Іоана, 3, 21, - 4, 6

21 Улюбленi! Якщо наше серце не засу­джує нас, то ми маємо дерзновення до Бога 22 i, чого тільки попросимо, одержимо вiд Hього, бо дотримуємося заповiдей Його i робимо угодне для Hього. 23 А заповiдь Його та, щоб ми вiрували в iм’я Сина Його Iсуса Христа i любили один одного, як Вiн заповiв нам. 24 I хто зберiгає заповiдi Його, той перебуває в Hьому, i Вiн у тому. А що Вiн перебуває в нас, пiзна­ємо від Духа, який Вiн дав нам.

1 Улюбленi! Не всякому духовi вiрте, але випробовуйте духiв, чи вiд Бога вони, бо багато лжепророкiв з’явилось у свiтi. 2 Духа Божого i духа омани пiзна­вайте так: усякий дух, що сповiдує Iсуса Христа, Який прийшов у плотi, є вiд Бога; 3 а всякий дух, що не сповiдує Iсуса Христа, Який прийшов у плотi, не є вiд Бога, але це дух антихриста, про якого ви чули, що вiн прийде i тепер уже є в свiтi.

4 Дiти! Ви вiд Бога i перемогли їх; бо Той, Хто у вас, бiльший за того, хто у свiтi. 5 Вони вiд свiту, тому i говорять, як у свiтi, i свiт слухає їх. 6 Ми вiд Бога; той, хто знає Бога, слухає нас; хто не вiд Бога, той не слухає нас. З цього пiзнаємо духа iстини i духа омани.

Аверкій, архієпископ

Усвідомлення істинної любові до ближніх, що випливає з добрих справ, .. робить нас дерзновенними в молитвах перед Богом, даючи синівську впевненість в тому, що Він чує нас і бажає допомогти нам.

При цьому Апостол нагадує, що заповідь Божа, власне, одна, хоча і складається з двох частин: «щоб ми вірували в ім'я Сина Його Ісуса Христа, і любили один одного, як Він нам заповідав».

За виконання цієї заповіді ми удостоюємось тісного єднання з Богом, свідченням чого є перебування в нас Духа Божого.

Апостол Іоан застерігає християн не кожному духові вірити, але перевіряти духів, чи «від Бога вони» - тобто не поспішати вірити кожному одкровенню і всякому вченню, але вникати, чи узгоджується воно з тим, чого навчав Ісус Христос і Його апостоли.

Наш світ є полем діяльності «духів» різних видів і сортів. Дар «розрізнення духів» є одночасно і даром Духа Святого, і здатністю людини. Святий Дух дає людині благодать розрізнення духів, «випробування духів» (1 Кор. 12:10). І це дається тому, хто намагається жити за Євангелієм. Християнський подвиг є разом і справою благодаті Божої, і справою вільного вибору людини. Християнин, піддаючись різним спокусам, вчиться розрізняти духів і поступово вдосконалюється. Тільки досконалі набувають дар розрізнення духів - для повного і чіткого визначення добра і зла. Тому богоносний апостол Павло проповідує: «Тверда ж їжа для дорослих, що мають чуття, привчені звичкою розрізняти добро й зло» (Євр. 5:14). І це значить: здатність розрізнення добра і зла, добрих і злих духів набувається духовним подвигом і досвідом.

Для розпізнання суті будь-якого вчення пробним каменем святий Іоан ставить основний догмат християнства про втілення Бога-Слова: «всякий дух, який сповідує, що Ісус Христос прийшов у тілі, той від Бога». Тут «сповідує» означає не тільки «вустами», бо ми знаємо з Євангелія, що і біси визнавали Ісуса Христа Сином Божим своїми устами через біснуватого, але всім життям своїм.

А всякий дух, який не визнає Ісуса Христа, що прийшов у тілі, не є від Бога, але він антихристів…

За словами святого Іринея Ліонського, ці слова Апостола спрямовані проти докетів, що помилково вчили, ніби Господь мав лише примарне тіло, але не втілювався насправді.

Однак прояви в світі духу антихриста через всіляких духів обману, самозваних «пророків» єретиків, не повинні бентежити християн: «діти, ви від Бога і перемогли їх» - діло Боже має восторжествувати над усіма псевдовченнями.

Лжевчителі користуються лише тимчасовим успіхом. Так як «вони від світу» і вміють пристосовуватися до смаків і забобон світу цього, то люди слухають їх.

«Ми від Бога», говорить далі Апостол, і тому «хто знає Бога, слухає нас».

Ми від Бога всім нашим єством заново народжені, або точніше: безперервно відроджуємось Його благодаттю. Тому ми і стверджуємо, що «ми від Бога», живучи священними таїнствами і святими чеснотами - «ми живемо, рухаємося й існуємо» (Діян. 17:28).

Все, що ми маємо, належить Богу: і дух, і душа, і серце, і блага, і знання, і думки, і справи, і життя. Так що кожен, хто вірить в Бога і прагне до Нього, той слухає нас, тому що бачить у нас Його дітей. Той, хто надихається якимось іншим духом, заперечує втіленого Сина Божого, не визнає Його Апостолів - той не від істини. Його слухають ті, хто любить неправду. Це і є ознака того, як відрізнити «Духа істини» від «духа обмани»