Євангельські читання: Побачите мерзоту запустіння... на святому місці

Євангельські читання 20 серпня

Євангеліє від Матфея, 24, 13 – 28

13 Хто ж витерпить до кінця, той спасеться. 14 І буде проповідане це Євангеліє Царства по всьому світу, на свідчення усім народам; і тоді прийде кінець! 15 Отже, коли побачите мерзоту запустіння, провіщену пророком Даниїлом, яка стоїть на святому місці, — хто читає, нехай розуміє, — 16 тоді, хто буде в Юдеї, нехай біжить у гори. 17 І хто на покрівлі, той нехай не сходить взяти що-небудь з дому свого; 18 і хто на полі, той нехай не вертається взяти одяг свій. 19 Горе ж вагітним і матерям-годувальницям у ті дні! 20 Моліться ж, щоб не сталася втеча ваша взимку або в суботу, 21 бо тоді буде велика скорбота, якої не було від початку світу донині і не буде. 22 І якби не вкоротилися ті дні, то не спаслась би ніяка плоть; але заради обраних скоротяться ті дні. 23 Тоді, якщо хто скаже вам: ось тут Христос, або: отам, не йміть віри. 24 Бо встануть лжехристи і лжепророки і покажуть великі знамення і чудеса, щоб звабити, якщо можливо, і обраних. 25 Ось Я наперед сказав вам. 26 Отже, коли скажуть вам: «ось Він у пустелі», — не виходьте; «ось Він у потаємних кімнатах», — не йміть віри. 27 Бо, як блискавиця виходить зі сходу і з’являється аж до заходу, так буде пришестя Сина Людського. 28 Бо де буде труп, там зберуться орли.

Толкова Біблія

Одні думали, що «до кінця» означає смерть; інші - зруйнування Єрусалима; треті - період випробувань; четверті - явлення Ісуса Христа під час другого пришестя. Потрібно зауважити, що якщо слова Христа у Матфея і Марка подібні, то у Луки зовсім інший вираз: «терпінням вашим спасайте душі ваші». Але слова Луки кидають світло і на вираз, що зберігся у Матфея і Марка. Загальна думка всіх цих висловів та, що спасіння залежить від терпіння і витривалості під час лих. Це відповідає взагалі характеру звичайної життєвої боротьби. На ділі вважаються переможцями не ті, які знемагають і падають на полі битви, а ті, які по закривавлених трупах підходять до наміченої мети. Під кінцем тут мається на увазі закінчення не особистих, а суспільних лих, що спіткають людство. За припиненням лих настане спасіння і радість, як після мук народження. Спасіння, мабуть, мається на увазі не тільки зовнішнє, але і духовне, моральне і вічне. Людина, що пройшла через горнило випробувань, робиться обачною, розумною, випробуваною (пор. Як. 1:12).

14 І буде проповідане це Євангеліє Царства по всьому світу, на свідчення усім народам; і тоді прийде кінець!

… Той, хто читає апостольську історію бачить, що ще до зруйнування Єрусалима євангельська проповідь прийняла настільки широкого розмаху, що якщо не абсолютно, то у відносному сенсі можна було говорити, що Євангеліє звістилось тоді по цілому світові. Про нинішній час також можна говорити, що християнство є всесвітньою релігією, хоча ще багато народів не освічені світлом Євангелія. Абсолютний сенс слова Христові повинні отримати перед кінцем світу, коли про Христа і Його вчення дізнаються всі народи... Слово «кінець» тут означає не тільки кінець Єрусалима, але і кінець царств (взагалі світові перевороти) і світу.

15 стих. Як у Матфея і Марка, так і у Луки мова йде про запустіння; зустрічається такий же заклик до мешканців Єрусалима… Але в іншому зміст у Луки зовсім інший, а саме: у нього зображуються облога і зруйнування Єрусалима, умертвіння багатьох жителів, полон інших і тривале панування язичників в Єрусалимі; у Матфея і Марка - останні муки суспільства, яким настане кінець з приходом Ісуса Христа.

Важко припускати, щоб Христос в 15 стихові Матфея зовсім не сказав нічого про зруйнування Єрусалима; але важко також припускати, щоб Він не торкнувся тут і другого Свого пришестя, запозичивши образи від лих, що загрожують Єрусалиму. Лука наголошує більше на першому, Матфей і Марк на другому. Таким чином, тут немає суперечності в свідченнях євангелістів.

…Як тільки учні Христа помітять в святому місці ознаки початку гидотизапустіння, то нехай не баряться, а рятуються в горах. Учні Христа запам'ятали це веління і врятувалися (Євсевій. Ц. І. III: 5). Втеча в гори була, можливо, традиційною у іудеїв, коли їм загрожувала якась небезпека (пор. 1 Мак. 2:28).

Говорячи про зруйнування Єрусалима, Оріген зауважує: «і не було тоді милосердя ні до вагітних, ні до тих, що годують груддю, ні до самих дітей». Про страшні біди іудеїв і Єрусалима розповідає Йосифу «Війні Іудейській» (пор. Євсевій. Ц. І. III: 5, 6).

Замітка у Матфея «в суботу» характерна і відрізняється суто єврейським характером. Були випадки, коли іудеїв вбивали вороги тільки тому, що вони не хотіли нічого робити в суботу (1 Мак. 2: 32-37; 2 Мак. 5:25, 26). Христос каже, що лихо може застигнути Його учнів в такі дні, коли вони будуть насолоджуватися спокоєм.

Мова Христа дуже схожа з Дан. 12: 1.

…Ніяка людина - гебраїзм (malaipsa) - означає: ніхто з живучих людей і навіть тварин. Це, звичайно, має загальний зміст. Але Златоуст думає, що тут Спаситель «розуміє іудеїв». Передбачення Христа виповнилося над іудеями. Понад мільйон їх загинуло під час облоги Єрусалима Веспасіаном і Титом; 97 000 відведено в полон. Всього ж, якщо покластися на свідчення Йосифа Флавія, під час іудейської війни загинуло іудеїв 1 356 460 осіб.

Ідея про те, що Бог милує нечестивих ради вибраних, властива Старому Заповіту (Бут. 18: 24-33). Під «обраними» можна розуміти тут християн або взагалі праведних людей (пор. Рим. 11: 12-29).

Вказують і на обставини, чому, дійсно, під час облоги Єрусалима «скоротилися дні». Тит вів кампанію проти іудеїв швидко, маючи намір супроводжувати свого батька в Рим і взяти участь в його тріумфальній ході і наступних святах.

Надії на спасителя або визволителів завжди природні під час тяжких лих. А у євреїв вони були особливо сильні. Цим могли скористатися (і дійсно користувалися) різні люди, які (можливо, і не з метою обману) збирали народ, щоб вести його на криваву боротьбу. Про те, щоб вони називали себе месіями, невідомо (крім Бар-Кохби, см. Шюрер, 1, 685; і, можливо, Февди). Але що такі люди могли з'являтися, - це можна вважати таким, що не підлягає сумніву історичним фактом.

24 Бо встануть лжехристи і лжепророки і покажуть великі знамення і чудеса, щоб звабити, якщо можливо, і обраних.

(Мк. 13:22).

Ці слова можна пояснювати «трояко» (tripliciter - Ієронім) - або про час облоги римлянами Єрусалима, або про кінець світу, або, за Ієронімом, про боротьбу єретиків з церквою і про таких антихристів, які під виглядом знання боряться (так в оригіналі В. Ш.) проти церкви.

Пришестя Христа тільки порівнюється зі звичайним блиском блискавки, особливо в нічний час, коли здається, що весь небосхил освітлюється нею. Вказується на швидкість і раптовість.

Мабуть,.. друге пришестя Спасителя буде в час, коли зло досягне найвищого розвитку, як перед потопом або загибеллю Содому і Гоморри. Коли життя залишає тіло, воно робиться трупом, і орли злітаються на нього: так буде і тоді, коли в світі настане сильне піднесення зла. Син Людський і Його Ангели з'являться тоді для здійснення божественного суду.

Друге послання до коринф’ян святого апостола Павла, 4, 1-6

1 Тому, маючи з милости Божої таке служiння, ми не сумуємо, 2 але, вiдкинувши прихованi ганебні вчинки, не вдаючись до хитрості та не перекручуючи сло­ва Божого, а вiдкриваючи iсти­ну, доручаємо себе совiстi кожної людини перед Богом. 3 Якщо ж i закрите благовiстування наше, то закрите для тих, що гинуть. 4 Для невiруючих, у яких бог вiку цього заслiпив розум, щоб для них не засяяло свiтло благовiстя про славу Христа, Який є образ Бога невидимого. 5 Бо ми не себе пропо­вiдуємо, але Христа Iсуса, Господа, а ми — раби вашi заради Iсуса, 6 тому що Бог, Який звелiв, щоб iз темряви засяяло свiтло, осяяв нашi серця, щоб просвiтити нас пiзнанням слави Божої в особi Iсуса Христа.

Толкова Біблія

Маючи ... таке служіння, тобто сприяючи досягненню християнами свободи і прославлення, про яких Ап. сказав в 2 Кор. 3: 17-18

Ми не сумуємо, тобто не падаємо духом, зустрічаючи різні труднощі на своєму шляху.

2 але, вiдкинувши прихованi ганебні вчинки, не вдаючись до хитрості та не перекручуючи сло­ва Божого, а вiдкриваючи iстину, доручаємо себе совiстi кожної людини перед Богом.

Під спотворенням слова Божого противники Апостола розуміли неправильне, на їхню думку, тлумачення Старого Завіту і, головним чином, Мойсеєвого Закону.

Противники Павла говорили, що він умисно не розкриває тих наслідків, до яких веде його Євангеліє, а саме не вказує на те, що його вчення заохочує нібито всяку моральну розбещеність. Ап. на це відповідає, що тільки люди, які вже стали на прямий шлях, що веде до погибелі, можуть зводити на нього такі наклепи.

Бог цього віку, тобто сатана (пор. Ін. 8:44; Ін. 12:31; Ін. 14:30).

Щоб для них не засяяло світло благовiстя…тобто щоб вони не були в змозі засвоїти світлої істини Євангелія.

…Христос в стані Свого прославлення знаходиться цілком в образі Божому і в рівному становищі з Богом (Флп. 2: 6). Тому Він у Своєму прославленому тілі є видимим образом невидимого Бога (пор. Кол. 1:15; Євр. 1: 3). Хоча і в стані Свого приниження Він також мав божественну славу, як носій божественної благодаті та правди (Ін. 1:14) і давав знати про неї в Своїх чудеса (Ін. 2:11), проте прояв цієї слави було обмежено станом приниження, в якому знаходився Христос до воскресіння Свого.

Противники Ап. вказували на те, що він не знав Господа Ісуса Христа і тому його проповідь про Христа не відповідає дійсності. Вони хотіли сказати цим, що він прагне звеличити себе самого. На це Ап. заперечує, що не себе, а тільки Господа Ісуса Христа він хоче звеличити. Нічого егоїстичного в його проповіді немає - він далекий від всякого самозвеличення. Навпаки, він раб віруючих заради Христа, щоб виконати Його волю.

Справді, хто закликав Апостола на проповідь? Сам Всемогутній Бог, Творець світу первозданного, послав і нове світло Апостолу. Тут Ап., очевидно, робить натяк на видіння при покликанні по дорозі в Дамаск (пор. Гал. 1:15) і протиставляє себе своїм противникам. Ті перебувають під дією сатани (ст. 4-й), він - під дією Бога: ті знаходяться в засліпленні, він же ясно бачить все у світлі Христовому.

Ап. стверджує, що Бог дав йому пізнати або побачити обличчя Христа, осяяне Божественною славою. Ось чому він і назвав Христа (2 Кор. 4: 4) образом Бога невидимого. Христос явився йому у славі, і в цьому випадку здався був як істинний образ Божий.