Євангельські читання: Останні — першими

Євангельські читання 5 лютого

Євангеліє від Марка, 10, 23 - 32

23 І, поглянувши довкола, Ісус сказав ученикам Своїм: як тяжко тим, хто має багатство, увійти в Царство Боже. 24 Ученики вжахнулись від слів Його. Але Ісус знову говорить їм у відповідь: діти, як тяжко тим, хто надіється на багатство, увійти в Царство Боже! 25 Бо легше верблюдові пройти крізь вушко голки, ніж багатому ввійти в Царство Боже. 26 Вони ж надзвичайно здивувалися і говорили між собою: хто ж може спастись? 27 Ісус, глянувши на них, говорить: для людей це неможливо, та не для Бога, бо все можливо Богові.

28 І почав Петро говорити Йому: ось ми все залишили і пішли слідом за Тобою. 29 Ісус же відповів: істинно говорю вам: нема нікого, хто залишив би дім, чи братів, чи сестер, чи батька, чи матір, чи жінку, чи дітей, чи землю ради Мене і ради Євангелія 30 і не одержав би сторицею вже нині, в час цей, серед гонінь, — домів, і братів, і сестер, і батьків, і матерів, і дітей, і земель, а в грядущому віці — життя вічне. 31 І багато хто з перших будуть останніми, а останні — першими.

32 Коли вони були в дорозі, йдучи до Єрусалима, Ісус ішов попереду них, а вони жахалися і, йдучи за Ним слідом, боялися.

Аверкій, архієпископ

У зв'язку з відповіддю Господа багатому юнакові св. Апостол Петро від імені всіх апостолів запропонував Господу питання, яка буде нагорода їм за те, що вони все залишили і пішли за Христом. Були вони люди бідні і небагато мали - сіті, Сіті, човни та бідні оселі, але це все, що було в них, що вони дійсно залишили заради слідування за Христом, і цим явили справжню самовідданість. Можливо, Апостоли сумнівалися, чи можуть вони стати досконалими при своїй бідності.

На це Господь сказав, що не тільки вони, а й кожен, хто заради Нього і Євангелія залишить все, до чого прив'язаний своєю душею, отримає велику нагороду, і, до того ж, не тільки в майбутньому житті, але ще і в цьому земному житті.

Той, хто залишив свій будинок або рідних, отримає у сто разів більше будинків і родичів - християн і їхніх помешкань.

Дійсно, в перші століття християнства, під час гонінь, те, що провіщав Господь, виповнювалося буквально: всі християни становили одну сім'ю, всі були братами і сестрами у Христі, і дім кожного з них був завжди відкритий для кожного християнина, був для нього його власним домом замість залишеного ним заради Христа.

Той, хто відрікся заради Христа і Євангелія від свого дому і своєї сім'ї, вступав в дім кожного християнина, як у свій власний і знаходив в ньому для себе нову сім'ю: і батька, і матір, і братів, і сестер, і дітей.

Але головна нагорода, звичайно, чекає в майбутньому - вічне життя. Під вічним життям мається на увазі оновлення світу, яке відкриється воскресінням мертвих, загальним судом і преображенням неба і землі. Тоді апостоли братимуть участь в прославленні Боголюдини Ісуса Христа, беручи участь в суді Його над ізраїльським народом і над усіма людьми свідченням і клопотанням.

Євреї, як обраний народ Божий, вважали себе «першими» серед інших і розраховували бути першими і в майбутньому житті. Але Господь сказав, що багато хто з них, звичайно, за невіру в Нього, як у Месію, виявляться в майбутньому житті останніми, а митарі і грішники, а також і язичники, що покаялися, виявляться першими.

Усі три синоптики узгоджено оповідають, що по дорозі в Єрусалим Господь знову став говорити учням про те,що Його чекають страждання, смерть і воскресіння. Найповніше і найжвавіше описує це св. Марк, який, безсумнівно, чув про все це з вуст Ап. Петра.

Він каже, що Господь йшов попереду, очевидно, як Той, Хто гряде на вільне страждання і Хто жадає здійснити волю Божу (пор. Лк. 12:50). Учні ж Його думали лише про земну славу Месії і тому жахалися.

Соборне послання святого апостола Якова, 2, 1 - 13

1 Браття мої, майте вiру в Iсу­са Христа, нашого Господа слави, не зважаючи на особи. 2 Бо, якщо у зiбрання ваше ввiйде людина iз золотим перснем, у багатому одязі, увiйде ж i бiдний у драному одя­зі, 3 i ви, дивлячись на одягне­ного у багатий одяг, скажете йому: «Тобi добре сiсти тут», а бiдному скажете: «Ти стань там або сiдай тут, бiля моїх нiг»‚ — 4 то чи не по­дiлилися ви в собi i чи не стаєте суддями з недобрими думками? 5 Послухайте, браття мої улюбле­нi: хiба не бiдних обрав Бог бути багатими вiрою i спадкоємцями Царства, яке Вiн обiцяв тим, що люблять Його? 6 А ви зневажили бiдного. Хiба не багатi утискують вас i хiба не вони тягнуть вас на суди? 7 Хiба не вони зневажають те добре iм’я, яким ви називаєтесь? 8 Коли ви виконуєте закон царський за Писанням: люби ближ­нього твого, як самого себе, — доб­ре робите. 9 А коли робите, див­ля­чись на особу, то грiх чините, i перед законом виявляєтеся злочинцями. 10 Хто дотримується всього закону i зогрiшить у чому-небудь одному, той стає винуватим у всьому. 11 Бо Той же, Хто сказав: «Hе перелюбствуй», сказав i: «Hе убий»; тому, якщо ти не перелюбствуєш, але уб’єш, то ти також злочинець перед законом. 12 Так говорiть i так робiть, як такi‚ що мають бути судженi за законом свободи. 13 Бо немилос­тивий суд тому, хто не творив милости; милiсть же пiдноситься над судом.

Толкова Біблія

Апостол (Як. 1:27) вказав, що істинне благочестя найбільше виражається в благодійній, діяльної любові до знедолених. Тепер (Як. 2: 1) він першооснову і джерело цієї чесноти вказує в правильній вірі в Господа Ісуса Христа, Якого він тут називає Господом слави, з метою, можливо, підняти побожний настрій читачів послання, а разом показати всю безглуздість тієї упередженої переваги багатих щодо бідних перед лицем Господа слави, яку Апостол зараз же (ст. 1) називає, а далі (як. 2: 2) викриває…

За справедливого суду Апостола багатії, - очевидно, що належать до християнської спільноти (а не язичники або іудеї, як припускали деякі тлумачі), - своїми вчинками, що суперечать закону Христовому, хулять, ганьблять «добре ім'я» (тό καλόν όνομα) - ім'я християн, яким вже в ранній час називалися послідовники Христові (Діян. 11:26; 1 Пет. 4:16).

Закінчуючи своє викриття пороку небезсторонності, Апостол вказує в ньому порушення головного закону морального життя - царственого закону любові до ближніх, відомого у цій іпостасі вже в Старому Завіті (Лев. 19:18), але ще більше проясненого в Новому Завіті (Мф. 22: 40; Рим. 13: 8-10; Гал. 5:14).

Блаж. Феофілакт зауважує до ст. 10-11: «Хто згрішить в одному чим-небудь, той винним у всьому, тому що не має досконалої любові. Бо любов є глава всього доброго, а коли немає голови, то все інше тіло нічого не означає... Отже під всім законом слід розуміти закон про любов ...»

«Якщо ми простили ближнім їхні провини проти нас і з майна свого віддаємо частину нужденним, то і нас торкнеться милість Божа, коли буде судити наші вчинки. Навпаки, тяжкий осуд спіткає тих, які не виявили милість... Мені здається, дія милосердя схоже з тим, що робить олія щодо борців. Борці, змащені єлеєм, легко вислизають від захоплення своїми противниками. Так і наше милосердя до бідних дає нам на суді можливість уникнути нападів з боку бісів» (блаж. Феофіл.).