Євангельські читання: Не вливають вина молодого в старі міхи

28 червня читаємо Євангеліє про піст.

Євангельські читання 28 червня

Євангеліє від Матфея, 9, 14-17

14 Тоді приступають до Нього ученики Іоанові і кажуть: чому ми і фарисеї постимо багато, Твої ж ученики не постять? 15 І сказав їм Ісус: чи можуть весільні друзі сумувати, поки з ними жених? Але настануть дні, коли відберуть у них жениха, і тоді поститимуть. 16 Ніхто ж бо на старий одяг не накладає латки з нової тканини, бо відірветься від старого, і дірка буде ще гірша. 17 Не вливають також вина молодого в старі міхи, а інакше прорвуться міхи, і вино витече, і міхи пропадуть; але вливають вино молоде в нові міхи, і зберігається те і друге.

Толкова Біблія

14 Тоді приступають до Нього ученики Іоанові і кажуть: чому ми і фарисеї постимо багато, Твої ж ученики не постять?

(Мк. 2:18; Лк. 5:33).

У всіх трьох євангелистів розповідь про цю подію подібна по суті, але абсолютно різниться за виразами. Щоб пояснити, в чому справа, спробуємо уявити подію дещо наочніше через зіставлення всіх трьох євангелистів.

Приходять:

Мф. 9:14 - учні Іоана.

Мк. 2:18 - учні Іоана і фарисеї.

Лк. 5:30 - фарисеї і книжники.

Питають:

Мф. 9:14 - про себе і фарисеїв.

Мк. 2:18 - про себе і учнів фарисеїв.

Лк. 5:33 - про учнів Іоана і учнів фарисеїв.

З цього зіставлення видно, що прийшли до Христа учні Іоана і фарисеї і говорили як про себе самих, так і про інших осіб, з ними однодумних. Так як подальша мова Христа, очевидно, спрямована до учнів Іоана, то можна зробити висновок, що переважно вони виступили перед Христом і говорили Йому. Але оскільки поруч з ними згадуються фарисеї, то можна розуміти, що останні підбурювали учнів Іоана запропонувати Христу питання, і, можливо, сподівалися поставити Його цим в складне становище.

15 І сказав їм Ісус: чи можуть весільні друзі сумувати, поки з ними жених? Але настануть дні, коли відберуть у них жениха, і тоді поститимуть.

(Мк. 2: 19-20; Лк. 5: 34-36).

Загальний зміст промови Христа однаковий у всіх трьох євангелистів. Промова ця, була, мабуть, спрямована до учнів Іоана і нагадувала їм про те, про що раніше говорив сам Хреститель. За свідченням євангелиста Іоана, коли в учнів Хрестителя була суперечка з іудеями про очищення і коли учні його прийшли і сказали йому про Христа (Ін. 3: 25-28), то Хреститель говорив між іншим: Хто має наречену, той жених, а друг жениха, стоячи і слухаючи його, радістю радіє, чуючи голос жениха (Ін. 3:29). Сенс промови у синоптиків до буквальності схожий за змістом з цією промовою Хрестителя.

Але замість слів Іоана, який тільки самого себе вважав «другом нареченого», Христос говорить тепер про багатьох «друзів», «синів чертога весільного», - майже те ж, що наші «дружки» на весіллях. Спаситель зовсім не відповідає на першу частину запропонованого Йому питання, - на заяву, що учні Іоана і фарисеї багато постять. «Він цілком надає фарисеям і учням Іоана керуватися своєю власною совістю». Зміст Його відповіді спрямований на захист Його учнів. Сам Він приймає на Себе образ нареченого, вказаний Хрестителем. Цей образ не є чимось новим, а має своє підґрунтя в Старому Завіті (Пс. 44; порівн. Есф. 5:22, 23 і Об'явл. 19: 7-9; Об. 21: 9). У євреїв шлюбні бенкети тривали до семи днів, і були часом радості і веселощів. Тим часом пост служив ознакою скорботи. Присутність Христа, як нареченого, серед синів чертогу весільного мала знищувати в них скорботу, але цей час буде тривати не завжди.

Подібно до того, як весільні торжества закінчуються і «дружки» розходяться по домівках, так скінчиться і перебування Христа з учнями. Після його відходу учні будуть постити. Ці слова немає потреби розуміти як заповідь. Спаситель говорить тут немов так: «учні не можуть постити тепер; але настане привід і час і для посту, і для різного вираження скорботи». Справедливо зауважують, що тут вперше у Матфея Господь вказує на Свої страждання.

16 Ніхто ж бо на старий одяг не накладає латки з нової тканини, бо відірветься від старого, і дірка буде ще гірша.

(Мк. 2:21; Лк. 5:36).

Вирази тут у всіх трьох євангелістів відрізняються крайньою неясністю і це завжди приносило величезні труднощі екзегетам. Ясніше думка цього стиха виражена у Луки (Лк. 5:36): ніхто не пришиває латки від нового одягу до старої одежі, якщо ж робить інакше, то новий (одяг) розривається, і до старої одежі не підходить латка від нового одягу. Так за буквальним і максимально точним перекладом.

Тепер який же зв'язок мають ці слова з попередніми? Мова була про пости. Відсутність посту, поки з дружками наречений, в новій релігії було однією з її характеристик.

Характеристикою старої релігії було існування в ній постів. Якщо тепер взяти нову характеристику і прикласти до старої, то в новій утворюється прогалина, яка буде, однак, марна для старого одягу, тому що його не можна виправити цієї латкою, якщо діра є в старому одязі, то це - не важливо. Він приречена на руйнування. Але в новому одязі утворюється діра, яку неприємно мати і бачити.

17 Не вливають також вина молодого в старі міхи, а інакше прорвуться міхи, і вино витече, і міхи пропадуть; але вливають вино молоде в нові міхи, і зберігається те і друге.

(Мк. 2:22; Лк. 5: 37-39).

Мова в цьому стихові набагато зрозуміліша, ніж в 16, і образи зрозуміліші. Всякому відомо, що якщо здатну до бродіння рідину залити в якусь неміцну посудину, то вона розірве посуд і сама виллється. Христос навмисно вживає всім знайомий образ молодого і, отже, схильного до бродіння, вина, яке в Палестині і до сих пір вливається в міхи. Якщо вони неміцні, то вино розриває їх, робить їх абсолютно непридатними, і саме виливається. У Марка і Луки сенс однаковий, якщо тільки не мати на увазі збільшення у Луки 39-го стиха, котрого немає ні у Матфея, ні у Марка. Вирази у всіх трьох євангелистів різні. Що розуміти під «молодим вином»? Потрібно зауважити, що зв'язок промови про нову і стару одежу, нове вино і старі міхи з образами ст. 15., де йдеться про шлюбний бенкет і про Христа як нареченого, - якщо думати, що новий одяг і нове вино властиві шлюбному бенкету, - тільки поверховий. «Притча» сказана у відповідь на питання про пости. Під ними і слід розуміти старий одяг і старі міхи. Нове вчення про пости це - новий одяг і нове вино. Вимагати від учнів колишнього дотримання постів - значить вливати нове вино в старі міхи або пришивати до старої одежі нову латку. За Цаном, вчення в ст. 17 в істотному плані таке ж, як і в ст. 16, але мета інша, - там йдеться про підтримку старого, тут про збереження нового.

---

Послання до римлян святого апостола Павла, 5, 17-21 – 6, 2

17 Бо коли злочином одного смерть панувала через одного, то тим бiльше тi, що приймають безмiрну благодать i дар праведности, пануватимуть в життi через єдиного Iсуса Христа. 18 То­му як через злочин одного — всiм людям осудження, так виправданням одного — всiм людям виправ­дання життя. 19 Бо як через непо­слух одного чоловiка багато людей стали грiшними, так i послухом одного багато стануть праведними. 20 Закон же прийшов‚ щоб збi­ль­шилось злочинiв. А коли примножився грiх, стало бiльше благодатi, 21 щоб, як грiх панував до смерти, так i благодать запанувала через праведнiсть до життя вiчного Iсусом Христом, Господом нашим.

1 Що ж скажемо? Чи залиша­тися нам у грiху, щоб примножилася благодать? Зовсiм нi. 2 Ми померли для грiха: як же нам жи­ти в ньому?

Толкова Біблія

Могла здаватися дивною та обставина, що злочин - в одному випадку, саме в гріхопадінні Адама, спричинив собою осуд, в іншому - при схиленні до гріха всіх нащадків Адамових, коли, здавалося, гнів Божий мав проявитися в більшій силі, - до виправдання, до надзвичайного виявлення любові Божої. Апостол пояснює різне ставлення Бога до одного і того ж явища так. Там, в Адамі, ми піддалися пануванню гріха і смерті, тут, у Христі, ми самі стаємо господарями. Свідомо і вільно приймаємо ми той дар, який пропонує нам любов Божа. Падіння Адама діяло на його нащадків здалеку, - вони не віддавали собі, в більшості випадків, і звіту, чому вони страждають, а праведність, яку дарує їм Бог у Христі, з радістю ними приймається. Дар праведності = дар, що полягає в праведності.

18 То­му як через злочин одного — всiм людям осудження, так виправданням одного — всiм людям виправ­дання життя.

Тут Апостол робить висновок з усього попереднього, що сказано з 12-го стиха: там, в Адамі, через гріхопадіння одного з'явився загальний осуд, тут, у Христі, через виправдання одного відбулося виправдання всіх, що веде до істинного і повного життя.

«Виправданням одного» (δικαίωμα). - Тут, по контексту мови, розуміти потрібно справу виправдання, здійснену Христом, що становить противагу тому, що в цьому стихові названо злочином (справа Адама). Це справа виправдання, звичайно, обіймає собою смерть і воскресіння Христа.

«Виправдання життя» (δικαίωσις) - це стан виправданих віруючих.

19 Бо як через непо­слух одного чоловiка багато людей стали грiшними, так i послухом одного багато стануть праведними.

Тут Апостол не тільки повторює думку 18-го стиха, але в той же час вказує моральні, потаємні причини і злочини Адамові, і самопожертви Христа. Адам виявив легковажність свою, не прислухавшись до виразних і чітких слів заповіді Божої - він її ніби й не чув! Христос, навпаки, виявив повний послух волі Отця свого небесного - це тривало все Його життя і найбільш яскраво виявилося в Його смерті (Флп. 2: 8).

20 Закон же прийшов‚ щоб збi­ль­шилось злочинiв. А коли примножився грiх, стало бiльше благодатi,

Апостол досі, починаючи з III гл. 21 ст., накреслив план спасіння всіх людей. При цьому закон Мойсеєвий виявився начебто зовсім зайвим. Апостол тепер роз'яснює, що і закон мав значення в домобудівництві нашого спасіння. Хоча він не викликав гріховності і не знищував її, але він приєднався (παρεισήλθεν, за нашим перекладом неточно: «прийшов»), став допомагати здійсненню плану домобудівництва. Яким же чином? Він став множити, тобто збільшувати в числі, і посилювати гріхи людські. У грец. тут вжито вираз: ίνα πλεονασή, тобто щоб збільшилося. тут вказівка ​​на мету появи закону, а не на наслідок. Люди, таким чином, стали свідомо грішити, що без закону було неможливо, і самий гріх через закон набув особливої ​​діяльної сили (пор. Рим. 7: 7 і наст.). Це було необхідно для того, щоб могла проявитися у всій своїй повноті благодать. Якби гріх не був настільки великим, то ніколи не викликав б у людях потреби спасіння, а відпов., не визнали б люди і багатства благодаті Божої і не прийняли б її.

21 щоб, як грiх панував до смерти, так i благодать запанувала через праведнiсть до життя вiчного Iсусом Христом, Господом нашим.

«Гріх панував через смерть» - тобто виявляв своє панування в смерті (εν θανατψ), саме в тому, що всі люди вмирали.

«Благодать ... до життя вічного» (είς ζωήν αιώνιον). Благодать ще не виявляється в житті (поставлений тут не прийменник έν, як вище, а είς), а в життя або для життя вічного, так як насправді життя вічне в повному сенсі цього слова ще не відкрилося для людей.

Воно залишається поки метою їх прагнень. Це вічне життя - слава, про яку говорив Апостол вище (Рим. 3:23), поєднана зі святістю.

«Ісусом Христом Господом нашим». Останні слова порівняння, розпочатого в Рим. 5:12, вказують на безмірне для нас значення Христа. Тепер - мов хоче Апостол сказати на закінчення порівняння Адама з Христом - Адам пішов від нас і Христос залишається з нами Один! Ми приймаємо собі звершену Ним справу спасіння через те, що фактично і реально живемо у Христі, як жили колись в Адамі. Там ми існували в формі не індивідуалізованої природи і захоплені були в гріх несвідомо і не вільно, тут ми явлені вже особистостями, що існують поза Христом і незалежно від Нього. Наша участь у Його справі, таким чином, є розумною і свідомою. А як здійснюється ця участь, як ми поєднали свою особистість з Христом, про це Апостол говорить в наступній, 6-й главі.

1 Що ж скажемо? Чи залиша­тися нам у грiху, щоб примножилася благодать? Зовсiм нi. 2 Ми померли для грiха: як же нам жи­ти в ньому?

Християнство і перебування в гріху не можна примирити одне з іншим. Про це чітко свідчить прийняте християнами хрещення, в якому християнин помирає для гріха і оживає для нового святого життя, у Христі. Він раніше був рабом гріха, але зі смертю своєю (духовною) він звільнився від цього зобов'язання служити гріху і живе разом з Христом для Бога.

Апостол в Рим. 3: 7 вказував вже на існування наклепників, які дорікали його в тому, що він своїм вченням виправдовує байдуже ставлення до гріха. Сказане ним в Рим. 5:20 могло послужити новим приводом до звинувачення його в тому ж. Могли сказати саме, що Апостол, зміцнюючи в своїх слухачів надію на всепокриваючу благодать Божу, цим самим ніби вчить їх не звертати особливої ​​уваги на чистоту життя, - що гріх не страшний, а навпаки, ще корисний, тому що дає можливість з більшою силою діяти очищаючій гріхи благодаті Божій. Апостол коротко усуває подібне припущення.

Свою відповідь, дану в 1-му ст., Апостол обґрунтовує посиланням на факт. Ми, каже він, для гріха померли, а хіба можна померлому знову оживати для колишнього життя - в цьому випадку для життя гріховного? Але що значить померти для гріха? Цей вислів вказує не на те, що гріх в нас помер в дійсності (єп. Феофан), тому що в такому випадку зайвими були б наступні умовляння Апостола - не служити більше гріху; не означає також цей вислів і один тільки акт волі, причому людина говорить: «я не хочу більше мати нічого спільного з гріхом!» Природніше і узгоджено з контекстом мови бачити тут вказівку ​​на те, що в хрещенні зображується смерть гріха - та зміна, яка було здійснена в людині ще тільки на першій стадії і яку потрібно утвердити в подальшому житті. Вираз цей натякає на християнське хрещення, в якому людина відрікається від усього гріховного, визнає гріх шкідливим для себе, відкидає його самолюбне я. Гріх при цьому ще не зовсім знищується в людині, а лише перестає бути керівним началом її діяльності, так би мовити, завмирає в людині. Це, однак, не перешкоджає йому знову відродитися, якщо людина знехтує своїм душевним станом: іскра все ж жевріє під купою попелу...