Євангельські читання: Моліться, щоб не ввійшли у спокусу

Євангельські читання 9 березня

Євангеліє від Луки, 22: 39-42, 45-71, 23: 1

39 І, вийшовши, пішов, за звичаєм, на гору Елеонську; за Ним пішли й ученики Його. 40 Прийшовши ж на місце, сказав їм: моліться, щоб не впасти в спокусу. 41 А Сам відійшов від них, як докинути каменем, і, ставши на коліна, молився, 42 говорячи: Отче, о, коли б Ти благоволив пронести чашу цю мимо Мене! А втім, не Моя воля, а Твоя нехай буде!

45 Вставши від молитви, Він прийшов до учеників і знайшов, що вони спали від смутку, 46 і сказав їм: чого спите? Встаньте і моліться, щоб не ввійшли у спокусу.

47 Коли Він ще говорив це, то ось з’явився народ, і званий Іудою, один з дванадцятьох, ішов попереду. І він приступив до Ісуса, щоб поцілувати Його. Бо такий знак він дав їм: Кого я поцілую, Той і є. 48 Ісус же сказав йому: Іудо! То ти поцілунком Сина Людського видаєш?! 49 Ті ж, що з Ним були, побачивши, що відбувається, сказали Йому: Господи, чи не вдарити нам мечем? 50 І один з них вдарив слугу первосвященика і відсік йому праве вухо. 51 Озвався тоді Ісус і сказав: облиште, досить! І, доторкнувшись до його вуха, зцілив його. 52 Сказав Ісус тим, що прийшли по Нього, — первосвященикам і начальникам храму та старійшинам: мов на розбійника, вийшли ви з мечами й киями, щоб узяти Мене! 53 Щодня бував Я з вами у храмі, і ви не здіймали рук на Мене; але тепер ваша година і влада темряви.

54 Узявши Його, повели і привели Його у двір первосвященика. Петро ж ішов слідом віддалік. 55 Коли вони розклали вогонь посеред двору і сіли разом, сів і Петро між ними. 56 Одна служниця побачила його, що він сидить при світлі, і, придивившись до нього, сказала: і цей був з Ним. 57 Але він відрікся від Нього, сказавши: жінко, я не знаю Його! 58 Невдовзі другий, побачивши його, сказав: і ти з них. Петро ж сказав цьому чоловікові: ні! 59 Минула ще приблизно година, й хтось інший твердив, говорячи: воістину і цей був з Ним, бо і він галилеянин. 60 Але Петро сказав тому чоловікові: не знаю, що ти говориш. І зараз же, коли він ще говорив, заспівав півень. 61 І, обернувшись, Господь глянув на Петра, і Петро згадав слово Господнє, як Він сказав йому: перш ніж півень заспіває, тричі зречешся Мене. 62 І, вийшовши геть, плакав гірко.

63 Люди, які тримали Ісуса, глумилися з Нього і били Його. 64 І, закривши Його, били Його по обличчю і питали Його: проречи, хто Тебе вдарив? 65 І багато іншої хули говорили на Нього.

66 А коли настав день, зібралися старійшини народу, первосвященики і книжники, та повели Його у свій синедріон 67 і питали: чи Ти Христос? Скажи нам. Він відповів їм: якщо Я скажу вам, не повірите. 68 Коли ж Я запитаю вас, не відповісте Мені і не відпустите. 69 Віднині Син Людський сяде праворуч сили Божої. 70 І сказали всі: чи Ти Син Божий? Він же відповів: ви говорите, що Я. 71 Вони ж сказали: якого ще свідчення нам треба? Самі бо чули з уст Його.

1 І піднялася вся громада їхня, і повели Його до Пилата.

Аверкій, архієпископ

…Перші два євангелиста Матфей і Марк називають сад Гефсиманією, а св. Лука вказує, що його місцезнаходження на Оливній (Елеонській) горі. Усі троє оповідають про молитву Господа в цьому Гефсиманському саду.

«Гефсиманія» означає «жом для вичавлювання олії»: ймовірно, сад був оливковий і тут робилася оливкова олія. Можна припускати, що цей сад належав якомусь прихильно налаштованому до Господа власнику, бо, за словами св. Іоана (Ін. 18: 2), Господь Ісус Христос «часто збирався там з учнями Своїми», чому Іуда і повів туди варту в упевненості, що знайде Господа після Таємної вечері саме там, в чому і не помилився.

Увійшовши в сад, Господь зупинив учнів…

«Докинути каменем» - на таку відстань, на яку долітає, зазвичай, кинутий камінь.

… Він упав Він долілиць, схиливши коліна, і молився: «Отче, о, коли б Ти благоволив пронести чашу цю мимо Мене! А втім, не Моя воля, а Твоя нехай буде!

Про що так тяжко страждав в Гефсиманському саду втілений Син Божий?

Хто з нас грішних людей може наважитися стверджувати, що він достеменно знає все, що відбувалося в чистій і святій душі Боголюдини в цю хвилину, коли настав вирішальний час віддати Його на хресну смерть, заради спасіння людства? Але і раніше існували і тепер продовжують робитися спроби пояснити причини цих моральних мук Господа, пережиті ним в ці передсмертні години в Гефсиманському саду. Найбільш природне припущення – це те, що тужила і боялася смерті Його людська природа. «Смерть увійшла в людський рід не за природою», - говорить бл. Феофілакт: «тому природа людська боїться її і біжить від неї». Смерть є наслідком гріха (Рим. 5:12, 15), а тому безгрішна природа Боголюдини не повинна була б торкатися смерті: смерть для неї - явище протиприродне. Від того чиста безгрішна природа Христова повстає проти смерті, скорботи і сумує, побачивши її. Ці моральні страждання Христові - доказ наявності двох природ в Ньому: Божої і людської, що заперечували монофеліти.

Разом з тим моральні страждання ці відбувалися поза сумнівом і від того, що Господь прийняв на Себе всі гріхи всього світу і йшов на смерть за них: те, що повинен був понести весь світ за свої гріхи, зосередилося тепер, так би мовити, на Ньому Одному.

Не виключена і та можливість, що диявол, який відійшов від Нього, за св. Лукою, «до часу» (Лк. 4:13), тепер знову приступив до Нього зі своїми спокусами, намагаючись, хоча і безуспішно, відхилити Його від майбутнього подвигу хресних страждань.

Скорбота Христа Спасителя викликалася також свідомістю людського озлоблення, людської невдячності Богу.

Перші два євангеліста кажуть, що Господь, вставши від молитви, двічі підходить до трьох учнів, залишених недалеко, але замість того, щоб знайти розраду в їх старанності і відданості Йому, готовності не спати з Ним, застає їх сплячими і лагідно дорікає їм за це, кажучи при цьому: «Пильнуйте й моліться, щоб не впасти в спокусу, дух бадьорий, плоть же немічна».

Як могло статися, що учні заснули в такий момент? Св. Лука пояснює, що вони заснули від печалі. Життя свідчить, що сильні переживання дійсно спричиняють іноді настільки сильну перевтому нервової системи, що людина не в силах боротися зі сном.

Господь звертається з докором саме до Петра тому, що він особливо клявся Господу в своїй відданості незадовго перед тим.

Учнів чекала велика спокуса, велике випробування їхньої віри, а тому Господь і переконує їх у необхідності не спати і молитися, щоб подолати цю спокусу. «Дух бадьорий, але тіло немічне» означає, що душа налаштована до боротьби з цією спокусою і здатна побороти її, але людська природа немічна і, за ослаблення пильності і молитви здатна до великого падіння.

За св. Іоаном, Іуда привів цілу спіриту, тобто частина легіону, звану когортою, що складається з 1000 осіб з тисячником на чолі, про яку особливо згадується в 12-му стихові, а також служг від первосвящеників і фарисеїв. Хоча був повний місяць, натовп цей прийшла з ліхтарями і факелами в припущенні, що Господь може сховатися в потаємних місцях саду. Воїни були озброєні мечами, а слуги первосвящеників - древками. Мабуть, вони очікували можливості серйозного опору. Характерна зрада поцілунком.

… «Поверни свого меча на місце», - сказав Господь Петрові: «бо все хто візьме меча, від меча загине» - це, звичайно, не пророцтво (інакше можна було б вважати його нездійсненим), а тільки закон Божественної правди загального характеру: хто нападає на іншого з наміром позбавити його життя або завдати йому рану, той сам гідний того ж.

…Увесь Ангельський світ налаштований на захист Сина Божого, якби Він не віддав Себе на страждання добровільно. 12 легіонів Господь ніби протиставляє 12-ти учням Своїм.

Серед тих, хто прийшов за Ісусом, як свідчить св. Лука, знаходилися самі первосвященики і начальники храму. До них Господь звернувся з викривальною промовою: «Немов на розбійника ви вийшли з мечами та киями». Сенс цього викриття той, що вони явно йшли на неправедну справу, якщо не хотіли звинуватити Господа відкрито перед усіма і взяти Його, як порушника закону серед білого дня, в присутності народу, а вжили такий потайний спосіб схопити Його вночі…

Соборне послання святого апостола Іуди, 1, 1 – 10

1 Іуда, раб Ісуса Христа, брат Якова, покликаним, що освячені Богом Отцем i збережені Ісусом Христом: 2 милість вам, i мир, i любов нехай примножаться.

3 Улюблені! Маючи старання писати вам про загальне спасіння, я визнав за потрібне написати вам‚ благаючи боротися за ві­ру, раз передану святим. 4 Бо укра­лися деякі люди, що здавна призначені на цей осуд, нечестиві, якi благодать Бога нашого обертають на привід до розпусти i відкидають єдиного Владику Бога i Господа нашого Ісуса Христа.

5 Я хочу нагадати вам, котрі вже знають про це, що Господь, визволивши народ із землі Єгипетської, потім вигубив тих, що не вірували, 6 i ангелів, якi не зберегли своєї гідности, але залишили своє житло, Він зберігає у вічних кайданах, під темрявою на суд великого дня. 7 Як Содом i Гоморра та навколишні міста, якi подібно до них блудодiяли i ходили за іншою плоттю, зазнавши кари вогню вічного, поставлені як приклад, — 8 так само буде i з цими мрійниками, що оскверняють плоть, зневажають начальство i лихословлять високі властi. 9 Михаїл же архангел, коли говорив із дияволом, сперечаючись про Мойсеєве тіло, не наважився винести зневажливого суду, але сказав: «Нехай заборонить тобі Господь». 10 А ці лихословлять те, чого не знають; а що‚ як безсловесні тварини, із природи знають, тим розтлівають себе.

Аверкій, архієпископ

На початку послання святий Апостол Іуда називає своє ім'я і вказує, що він - «брат Якова», подібно до Якова не наважуючись називати себе братом Господнім, а лише - рабом Ісуса Христа. Своєю вказівкою на те, що він брат Якова, святий Іуда, можливо, хотів звернути особливу увагу на своє послання, бо святий Яків Праведний користувався надзвичайно великою повагою і авторитетом.

Після звичайного вітання «милість вам і мир, і любов хай примножиться» ... святий Іуда звертається з умовлянням «боротись за віру», пояснюючи це появою лжеучителів в їх середовищі - людей, призначених Богом до засудження.

Що це за лжеучителі, святий Іуда не пояснює, але судячи з усього, це ті ж родоначальники гностиків, з якими боролися святі апостоли Петро і Павло, а пізніше святий Іоан.

Апостол загрожує їм карою Божою, нагадуючи про три вражаючі прикладі Божественного суду: покарання Ізраїльтян, виведених з Єгипту, покарання відпалих ангелів, і кару Божу, що спіткала міста Содом і Гоморру (Бут. 19).

Подібна доля спіткає і цих мрійників, «які оскверняють плоть», подібно до жителів Содому і Гоморри, тобто вдаються до розпусти, і не визнають авторитету духовної влади - святих Апостолів і їх ставлеників Єпископів і Пресвітерів.

У той час, як святий Петро говорив про Ангелів взагалі, не наважуючись вимовити осуд, Апостол Іуда говорить лише про одного архангела Михаїла. Він наводить стародавній переказ, згідно з яким у диявола відбувалася суперечка з Архангелом Михаїлом через тіло Мойсея, причому Архангел Михаїл навіть по відношенню до диявола не наважився оголосити осуд, а забороняв дияволові лише ім'ям Божим, кажучи: «Нехай заборонить тобі Господь», тим часом як ці лжеучителі «лихословлять те, чого не знають».