Євангельські читання: Мир дому цьому

Євангельські читання 6 листопада

Євангеліє від Луки, 10, 1 - 15

1 Після того обрав Господь і інших сімдесят учеників і послав їх по двоє перед Собою до кожного міста і місцевості, куди Сам хотів іти. 2 І сказав їм: жниво велике, а женців мало; тож благайте Господаря жнива, щоб вислав женців на жниво Своє. 3 Ідіть! Я посилаю вас, як ягнят між вовків. 4 Не беріть ні мішка, ні торби, ні взуття, і нікого в дорозі не вітайте. 5 В який дім увійдете, спочатку кажіть: мир дому цьому. 6 І якщо буде там син миру, то спочине на ньому мир ваш, а коли ні, то до вас повернеться. 7 В тому ж домі перебувайте, їжте і пийте те, що в них є, бо робітник вартий винагороди своєї. Не переходьте з дому в дім. 8 І в яке тільки місто прийдете і приймуть вас, їжте, що вам подадуть. 9 І зціляйте недужих, що знаходяться в ньому, і кажіть їм: наблизилось до вас Царство Боже. 10 Якщо ж прийдете в якесь місто і не приймуть вас, то, вийшовши на перехрестя його, скажіть: 11 і порох, що прилип до нас з вашого міста, обтрушуємо вам; але знайте, що наблизилося до вас Царство Боже. 12 Кажу ж вам, що содомлянам у день той відрадніше буде, ніж місту тому. 13 Горе тобі, Хоразине, горе тобі, Вифсаїдо, бо якби у Тирі та Сидоні сталися ті чудеса, які були у вас, то давно б вони, сидячи у веретищі й попелі, покаялися. 14 Однак Тиру і Сидону відрадніше буде на суді, ніж вам. 15 І ти, Капернауме, що піднісся до неба, до пекла зійдеш.

Толкова Біблія

Про послання 70-ти апостолів на проповідь повідомляє тільки один єв. Лука. Але настанови, з якими у нього Христос звертається до цих апостолів, представляють собою повторення того, що Господь в Євангелії Матфея говорить 12-ти апостолам або ж запозичення висловів, роміщених в Євангелії Матфея в інших місцях.

Мабуть, обрання 70-ти (за деякими древніми кодексами, 72-х) апостолів сталося невдовзі після послання 12-ти (див. Лк. 9: 1 і наст.). Справді, тут сказано, що Господь послав "і" інших - а кого ж Він послав раніше? Очевидно, що не двох вісників (які і не названі апостолами, див. Лк. 9:52), а саме 12 апостолів: там стоїть тільки слово "дванадцять", а тут йому відповідає "сімдесят".

Обрав. Точніше - оголосив їх призначеними.

Сімдесят. Господь міг мати при цьому на увазі обрання 70-ти старшин Мойсеєм собі в помічники (Чис. 11:16). Про відношення цієї цифри до 70-ти язичницьких народів (Бут. 10) не може бути й мови, бо Господь послав їх перед Собою, куди Він Сам хотів йти, а Він був посланий тільки до овець загиблих дому Ізраїлевого (Мф. 15: 24).

Сімдесят апостолів, очевидно, повинні були тільки підготувати людей до прийняття Христа, і, виконавши це доручення, вони стали знову на рівень простих учнів Христових. Утім, Церква зберегла і цей чин в своєму спогаді, встановивши особливе святкування лику 70-ти апостолів, серед яких, однак, є особи, які в той час ще не були зовсім учнями Христа (напр., Яків та Іуда, брати Господні по плоті).

Жниво велике, а женців мало.

У Луки цей вислів має дещо своєрідний сенс. Дванадцять апостолів уже були послані на проповідь, це мало для такого великого діла, як проповідь про Царство Месії. Тому, звертаючись до 70-ти Своїх учнів, Господь велить і їм, як раніше 12-ти (див. Мф. 9:37), зосередити свої думки в молитві на цій великій потребі часу.

Помолившись, вони зрозуміють всю велич свого завдання і зустрінуть з радістю покликання, якого хоче удостоїти їх Христос.

Після цих слів у євангеліста є деяка пауза. Учні моляться - і стають здатними прийняти доручення, яке їм дає далі (ст. 3 і наст.) Христос.

Я посилаю вас, як ягнят між вовків.

Так як цим апостолам навряд чи цього разу могли загрожувати гоніння, то у єв. Луки це звернення до них Христа знову має свій сенс. Можливо, що Христос порівнює їх не з лагідними агнцями, а з сильними баранами, які йдуть зазвичай попереду стада, вказуючи йому дорогу. Такими провідниками євреїв до Христа повинні бути ці 70 на противагу вовкам або хибним керівникам народу, які ведуть народ тільки до смерті і навіть самі, подібно до вовків, розкрадають стадо (пор. Ін. 10:12).

Цікаве пояснення цього стиха, дане Фомою Аквінатом: «до страждань апостоли були послані до іудеїв. У іудеїв ж був звичай піклуватися про своїх учителів; тому Христос, посилаючи до іудеїв учнів, заповідав їм нічого не брати з собою. Але такого звичаю не було у язичників. Тому, коли учні були послані до язичників, то їм даний було дозвіл брати з собою засоби для життя; і так вони брали їх, коли проповідували іншим, крім іудеїв». У зв'язку з цим повелінням у екзегетів виникають питання про те, чи було повеління тільки тимчасовим або постійним, тобто чи стосувалося тільки одних апостолів і до того ж під час їх первісної проповіді, або ж мало обов'язкову силу для всіх проповідників Євангелія. Одні відповідають, що повеління було постійним (Іларій, Ієрон., Амвросій, Августин), так що апостоли повинні були протягом всього свого життя, коли проповідували язичникам, дотримуватися цієї форми і виду бідності. Але інші вважають, що заповіді Спасителя відрізнялися тимчасовим характером і були обов'язкові тільки на час проповіді апостолів іудеям за життя Христа. Звичайно, точне виконання заповідей Христа, наприклад, при проповіді в суворому кліматі, буває неможливим. Однак заповіданий Ним дух нестяжательності залишається в повній силі для всіх проповідників Євангелія.

Чому ж учні повинні були усувати себе від будь-яких турбот перед своєю подорожжю? Тому що народ радий буде почути нові євангельські вісті, і в разі потреби забезпечити осіб, які принесли їх, всім необхідним. Ця думка виражається в подальших словах (вартий робітник свого прожитку), що стали майже прислів'ям. Феофілакт зауважує, що Спаситель сказав тут прожиток, їжа, а не розкіш, тому що вчителям не належить віддаватися розкоші. У Луки Лк. 10: 7 замість «прожитку» - «нагорода»: «Бо вартий робітник своєї нагороди за труди свої».

Повеління Спасителя відрізняється простотою. Відіслані ним повинні були входити в якесь місто і там доступними їм способами дізнаватися, хто «гідний» - слово, яке може означати людину, здатну і схильну прийняти євангельські вісті, гостинну, богобоязливу, побожну, чесного життя, спраглу спасіння та ін. Таких людей не особливо важко відшукати навіть у великих містах, а тим більше в маленьких і провінційних, якими були тоді взагалі міста Палестини. До «гідної» людині апостоли повинні були прямо йти і там залишатися, скільки буде потрібно, - до часу свого виходу звідти - вираз невизначений, але добре характеризує діяльність апостолів.

Мир дому цьому.

Під миром можна розуміти взагалі добробут, залежний від спокою, здоров'я, відсутність ворожнечі, суперечок, незгод, розбрату; в переносному сенсі словом мир означується спасіння.

Мир у словах Спасителя немов уособлюється, представляється наче особою, яка входить до господаря; але відкинута ним, повертається до апостолів.

За Альфордом, «урочистий» акт обтрушування ніг міг мати два значення:

1) того, що апостоли нічого не взяли у тих, хто відкинув їх, і вільні від всякого з ними зв'язку;

2) що вони вільні від будь-якої участі в тому засудженні, яке спіткає осіб, які відмовили в гостинності.

Апостоли повинні були показати невіруючим, що вони вважали їх нечистими і відповідальними за свою нечистоту (див. Діян. 18: 6). Можливо, це повеління було тим зрозуміліше апостолам, що у іудеїв був звичай, при поверненні з язичницьких країн, де вони мандрували, обтрушувати пил від ніг своїх.

Послання до колосян святого апостола Павла, 4, 10 - 18

10 Вiтає вас Аристарх, ув’язнений разом зi мною, i Марк, пле­мiнник Варнави (про якого ви дi­с­тали накази: якщо прийде до вас, приймiть його), 11 також Iсус, прозваний Юстом, обидва з обрiза­­них. Вони — єдинi спiвпрацівники для Царства Божого, що були менi вiдрадою. 12 Вiтає вас Епафрас ваш, раб Iсуса Христа, який завжди дбає про вас у молитвах, щоб ви перебували довершеними i наповненими всiм, що угодне Боговi. 13 Свiдчу про нього, що вiн має велику ревнiсть i турботу про вас i про тих‚ що перебувають у Лаодикiї та Iєраполi. 14 Вiтає вас Лука, лiкар улюблений, i Димас. 15 Вi­тайте братiв iз Лаодикiї i Hiмфана та домашню церкву його.

16 Коли це послання прочитане буде у вас, то зробіть так, щоб воно було прочитане i в Лаоди­кiй­ськiй церквi, а те, що в Лаоди­кiї, прочитайте i ви.

17 Скажiть Архиповi: гляди, щоб ти виконав служiння, яке ти прийняв у Господi.

18 Привiтання моєю рукою, Пав­­­ловою. Пам’ятайте мої кайдани. Благодать з усiма вами. Амiнь.

Толкова Біблія

Привітання Колосянам Апостол передає від свого добровільного товариша по у’вязненню Аристарха (див. Діян. 20: 4), від Марка, племінника Варнави, про якого колосяни отримали раніше від Апостола якісь приписи (ймовірно, заборону цьому проповіднику подальшої громадської діяльності - див. Діян. 15:37, 38), але якого тепер Ап. велить прийняти (це, звичайно, був євангеліст Марк).

За цим йдуть вітання від Юста, ймовірно, римського Іудея, якого церковний переказ ототожнює з Йосифом Варсавою, який мав також ім'я Юст (Діян. 1:23). Ці три особи іудеї за походженням.

Далі йдуть вітання від християн з язичників - від Епафраса (пор. Кол. 1: 7), який так любить своїх співгромадян - колосян, що постійно молиться про їх моральне вдосконалення (щоб вони були цілком переконані в істині відкритої їм волі Божої).

Лука – очевидно, євангелист Лука

«Дімас» - ймовірно, скорочення імені Димитрій (див. про нього 2 Тим. 4:10).

Від себе Ап. велить вітати Лаодикійських християн, сусідів колосян, і особливо лаодикійця Нимфана, в домі якого (κατοιχον αύτοϋ) містилася церква або таке ж місце богослужбових зібрань християн, яке було і в домі Филимона (Флм. 1: 2).

Що це за «послання з Лаодикії»? Такого послання немає в Апостольській спадщині, тому необхідно визнати, що Ап. Має тут на увазі якесь зі своїх інших 13-ти послань, що потрапило в той час в Лаодикію, але написане спочатку для іншого міста. З усіх припущень тут найбільш ймовірним є те, за яким Ап. тут має на увазі своє послання до ефесян, яке мало характер окружного послання і цілком ймовірно потрапило, незадовго до отримання колосянами послання від Павла, до лаодікійців. Останні і повинні були передати це послання до Ефесян в Колоську церкву, яка могла передати його потім інший, сусідній, церкві.

Справді, послання до Ефесян має в каноні єретика Маркіона надпис: «послання до Лаодикійців», і Тертуліан, який повідомляє про це, додає, що Маркіон сам змінив надпис послання. Цілком ймовірно, в Понті, на батьківщині Маркіона, панувало переконання, що це послання було призначено для Лаодикії. Α це припущення, ймовірно, грунтувалося на тому, що в Понті воно було дійсно отримане з Лаодикії, а не з Ефеса.

«Архип» перебував у дуже близьких відносинах до сім'ї Филимона, який був колосянином (його раб, Онисим, називається колосянином - Кол. 4) і тому, ймовірно, також жив в Колосах.

У той час, як повинно було дійти в Колоси послання Павла, Архипа не повинно було, за розрахунком Апостола, бути в Колосах, а тим часом послання до Колосян потрібно було, після прочитання, передати в Лаодикію. Тому Ап. і доручає читачам передати Архипові, по його поверненні, повчання від Апостола про необхідність більшої пильності у виконанні свого служіння. Але в чому полягало служіння Архипа - невідомо.

Ап. підписує своєю рукою продиктоване ним послання для того, щоб запевнити його справжність (пор. 2 Сол. 2: 2). Він просить пам'ятати його узи, для того, щоб не забувати про нього в своїх молитвах.