Євангельські читання: Ми раби нікчемні

Євангельські читання 13 лютого

Євангеліє від Луки, 17, 3-10

3 Пильнуйте за собою. Якщо ж согрішить проти тебе брат твій, докори йому; і коли покається, прости йому; 4 і коли сім разів на день згрішить проти тебе і сім разів на день звернеться і скаже: каюсь, — прости йому.

5 І сказали апостоли Господу: додай нам віри. 6 Господь сказав: коли б ви мали віру, як зерно гірчичне, і сказали смоковниці цій: вирвись і пересадись у море, то вона послухала б вас. 7 Хто з вас, маючи раба, який оре або пасе, як тільки він повернеться з поля, скаже йому: іди мерщій та сідай до столу? 8 Навпаки, чи не скаже йому: приготуй мені повечеряти та, підперезавшись, прислуговуй мені, доки буду їсти і пити, а потім їж і пий сам? 9 Чи ж стане він дякувати рабові тому за те, що він виконав наказ? Не думаю. 10 Так і ви, коли виконаєте все, що вам наказувалося, кажіть: ми раби нікчемні; бо зробили тільки те, що повинні були зробити.

Аверкій, архієпископ

Далі повчання Господа про те, як належить виправляти ближнього, має тісний зв'язок із забороною спокушати його. Якщо суперечить любові спокушання ближнього, втягнення його в гріх, то не менше суперечить любові залишати його в гріху, не піклуватися про його виправлення, коли він грішить. Але це треба робити обережно, з братньою любов'ю: спочатку треба викрити його наодинці, і якщо він зізнається в своєму гріху і засудить себе, то «придбав єси брата твого», придбав знову того, хто відпав через гріх, переставши бути членом Царства Христова. Див. у Мф. 18: 15-20

Повчання Господа про прощення того, хто згрішив і покаявся, викликало питання Петра, скільки разів прощати брату. Питання це пояснюється тим, що, за вченням іудейських книжників, прощати можна тільки три рази. Бажаючи перевершити старозавітну праведність і думаючи виглядати великодушним, Петро запитує, чи достатньо буде прощати до семи разів. На це Христос відповів, що прощати треба аж до семидесяти разів, тобто прощати потрібно завжди, необмежену кількість разів.

Апостоли приступили до Господа з проханням про те, щоб Він укріпив їх віру, бо відчували, що віра їх недостатня для тих справ, до вчинення яких вони призиваються (порівняти з Мф. 17: 19-20).

Апостоли, безсумнівно, вірували в Господа Ісуса Христа, але, так як вони не відмовилися ще цілком від помилкових фарисейських понять про Месію і Його Царство, віра їх іноді коливалася, і це мучило їх.

На це прохання Господь повторив свої слова про силу і могутність істинної віри, хоча б вона була зовсім мала, як «гірчичне зерно». З малого насіння гірчичного виростає велике дерево - така велика сила полягає в цьому нікчемному на вигляд зерні; точно так і найслабша, але щира віра, якщо вона тільки буде в Апостолах, зросте і посилиться в них так, що буде в змозі чинити надзвичайні чудесні справи.

Це місце не має того несприятливого для Апостолів відтінку, як у Мф. 17:20, де слова Господа звучать докором. Тут вони звучать обнадійливо для Апостолів,… пробуджують в них надію.

Подальші слова… мають такий зміст: коли віра ваша настільки зросте, що буде творити великі чудеса, стережіться гордині і зарозумілості, щоб не втратити вам плодів такої віри. Це - дар Божий, яким треба користуватися з великим смиренням, і смиренням цей дар ще більш зігрівати. Таким чином, не відповідаючи прямо на прохання учнів збільшити їх віру, Господь вказує їм спосіб посилення її смиренням і застерігає від небезпеки. Це застереження було тоді особливо потрібне Апостолам ще тому, що вони мали певні недосконалі погляди: сперечалися про першість в Царстві Месії, очікували собі нагород зовнішніх… Господь приводить як приклад те, що буває між господарем і слугою: якщо раб оре землю і пасе худобу, то чи господар вважає це заслугою? Коли раб втомлений, чи господар запрошує його скоріше сідати за стіл? Ні. Господар велить послужити спочатку йому. Чи стане він потім дякувати рабу, коли той виконає всі його накази? «Не думаю», - відповідає Господь…

Сенс цього не той, що Господь не похвалить Своїх рабів і не дасть їм відпочинку, а той, що ми самі на добрі справи свої повинні дивитися, як на обов’язок, борг, а на себе, як на негідних рабів, які нічого більше сплати боргу не можуть принести Владиці. Іншими словами, у людини заслуги перед Богом бути не може.

Перше послання до солунян святого апостола Павла, 5, 14-23

14 Благаємо вас також, браття: нас­­тавляйте на розум безчинних, втiшайте малодушних, пiд­три­муйте немічних, будьте довготерплячі до всiх. 15 Пильнуйте, щоб хто кому не вiдплачував злом за зло; але завжди дбайте про доб­­ро один одному i всiм. 16 Завжди ра­­­­дiйте. 17 Безперестанно молiть­­ся. 18 За все дякуйте: бо така щодо вас воля Божа у Христi Iсусi. 19 Ду­­­­ха не вгашайте. 20 Пророцтва не зневажайте. 21 Все дослiджу­йте, доброго тримайтеся. 22 Утримуйтесь вiд усякого зла. 23 Сам же Бог миру нехай освятить вас у всiй повнотi, i ваш дух, i душа, i тiло у всiй цiлостi нехай збережеться непорочно на пришестя Господа нашого Iсуса Христа.

Толкова Біблія

Тут Апостол повторює урок, даний Христом у Мф. 5:43 і далі. "Шукайте добра" - не в сенсі абсолютно доброго, а в сенсі корисного… Це "шукання" має стосуватися не тільки братів по вірі, але і всіх людей взагалі.

Завжди ра­­­­дiйте.

Ці стихи (16-22) містять в собі ряд прекрасних афоризмів, що стосуються різних сторін духовної і моральної життя християнина.

Джерело цієї радості (Рим. 14:17) - Дух Святий, вилитий на християн. Ставши причасником великого промислу Божих щодо спасіння світу, християнин бачить спасаючу руку Божу скрізь у світі, навіть в стражданнях і гоніннях. Це служить невичерпним джерелом радості.

Ап. дає пораду щодо безперестанної духовної молитви, яка є природним результатом того настрою, про який йдеться в 16 ст.

«Духа не вгашайте». Зв'язок цього стиха з 1 Фес. 5:20 дає підставу думати, що тут мова йде про виникле серед солунян негативне ставлення до духовних дарувань, про яких Ап. каже в 1 Кор. 12, і 1 Кор. 14. Реакція проти них, можливо, піднялася тому, що вони вносили певну частку безладу в збори християн.

Те ж негативне ставлення, мабуть, було і щодо «пророцтва». Останнє не включає в себе ідеї пророцтва, що тісно пов'язане з молитвою (1 Кор. 11: 4-5).

Передбачення майбутнього. У Н. 3. ця ідея стоїть на задньому плані. «Хто ж пророкує, людям говорить на зростання і втіху (1 Кор. 14: 3). Викриття в гріху, виявлення таємниць серця приписуються цьому духовному дару як його діла (1 Кор. 14: 24-25). Коротко кажучи, - пророцтво - це пристрасне і натхненне слово про таємниці Божі» (Lightfoot, op. Cit. стор. 63). Придушення такого дару було б великою втратою для духовного життя громади християн.