Євангельські читання: Любіть один одного

Євангельські читання на Ранній службі у Велику, Страсну п’ятницю

Євангеліє 1: від Іоана, 13, 31 – 18, 1; Єв. 2: Іоана, 18, 1 – 28, Єв. 3: Матфея, 26, 57 – 75, Єв. 4: Іоана, 18, 28 – 19, 16, Єв. 5: Матфея, 27, 3 – 32, Єв. 6: Марка, 15, 16 – 32, Єв. 7: Матфея, 27, 33 – 54, Єв. 8: Луки, 23, 32 – 49, Єв. 9: Іоана, 19, 25 – 37, Єв. 10: Марка, 15, 43 – 47, Єв. 11: Іоана, 19, 38 – 42, Єв.12: Матфея, 27, 62 – 66

Іоана, 13, 31 – 18, 1

31 Коли він вийшов, Ісус промовив: нині прославився Син Людський, і Бог прославився в Ньому. 32 Якщо Бог прославився в Ньому, то і Бог прославить Його в Собі, і скоро прославить Його. 33 Діти! Недовго вже бути Мені з вами. Будете шукати Мене і, як Я сказав юдеям, — куди Я йду, ви не можете прийти, так і вам кажу тепер. 34 Заповідь нову даю вам: щоб ви любили один одного; як Я полюбив вас, так і ви любіть один одного. 35 З того знатимуть усі, що ви Мої ученики, якщо будете мати любов між собою. 36 Симон-Петро сказав Йому: Господи, куди Ти йдеш? Ісус відповів йому: куди Я йду, ти не можеш тепер іти за Мною, а згодом підеш за Мною. 37 Петро сказав Йому: Господи! Чому я не можу йти за Тобою тепер? Я душу мою покладу за Тебе. 38 Ісус відповів йому: душу твою за Мене покладеш? Істинно, істинно кажу тобі: не проспіває півень, як тричі зречешся Мене.

1 Нехай не тривожиться серце ваше; віруйте в Бога і в Мене віруйте. 2 В домі Отця Мого осель багато. А якби не так, Я сказав би вам: Я йду приготувати місце вам. 3 І коли піду і приготую вам місце, прийду знову і візьму вас до Себе, щоб і ви були там, де Я. 4 А куди Я йду, ви знаєте, і путь знаєте. 5 Фома сказав Йому: Господи! Не знаємо, куди йдеш; і як можемо знати путь? 6 Ісус сказав йому: Я є путь, і істина, і життя; ніхто не приходить до Отця, як тільки через Мене. 7 Коли б ви знали Мене, то знали б і Отця Мого. І віднині знаєте Його і бачили Його. 8 Филип сказав Йому: Господи, покажи нам Отця, і нам вистачить. 9 Ісус сказав йому: стільки часу Я з вами, і ти не знаєш Мене, Филипе? Хто бачив Мене, той і Отця бачив; як же ти говориш: покажи нам Отця? 10 Хіба ти не віриш, що Я в Отці і Отець у Мені? Слова, які Я кажу, не від Себе кажу; Отець, Який в Мені перебуває, Він творить діла. 11 Вірте Мені, що Я в Отці і Отець у Мені. Якщо ж ні, то вірте Мені за самими ділами. 12 Істинно, істинно кажу вам: хто вірує в Мене, діла, які творю Я, і він створить, і більше цих створить; тому що Я до Отця Мого іду. 13 І коли чого попросите у Отця в ім’я Моє, те зроблю, щоб Отець прославився в Сині. 14 І коли чого попросите в ім’я Моє, Я те зроблю. 15 Якщо любите Мене, то дотримуйтесь Моїх заповідей. 16 І Я ублагаю Отця, й іншого Утішителя дасть вам, щоб був з вами повік, 17 Духа істини, Якого світ не може прийняти, бо не бачить Його і не знає Його; ви ж знаєте Його, бо Він з вами перебуває і у вас буде. 18 Не залишу вас сиротами; прийду до вас. 19 Ще трохи, і світ уже не побачить Мене; а ви побачите Мене, бо Я живу, і ви будете жити. 20 Того дня дізнаєтесь ви, що Я в Отці Моєму, і ви в Мені, і Я в вас. 21 Хто має заповіді Мої і дотримується їх, той любить Мене; а хто любить Мене, того полюбить Отець Мій; і Я полюблю його і явлюся йому Сам. 22 Іуда, не Іскаріот, говорить Йому: Господи, що це, що Ти хочеш явити Себе нам, а не світові? 23 Ісус сказав йому у відповідь: хто любить Мене, той слово Моє збереже; і Отець Мій полюбить його, і Ми прийдемо до Нього і оселю сотворимо у Нього. 24 А хто не любить Мене, слів Моїх не береже; слово ж, яке ви чуєте, не Моє, а Отця, Який послав Мене. 25 Це сказав Я вам, перебуваючи з вами. 26 Утішитель же, Дух Святий, Якого пошле Отець в ім’я Моє, навчить вас усього і нагадає вам усе, що Я говорив вам. 27 Мир залишаю вам, мир Мій даю вам; не так, як світ дає, Я даю вам. Нехай не тривожиться серце ваше і нехай не страхається. 28 Ви чули, що Я сказав вам: іду від вас і прийду до вас. Коли б ви любили Мене, то зраділи б, що Я сказав: іду до Отця; бо Отець Мій більший за Мене. 29 І ось Я сказав вам про те, перш ніж збулося, щоб ви повірили, коли збудеться. 30 Вже небагато Мені говорити з вами; бо йде князь світу цього, і в Мені він не має нічого. 31 Та щоб світ знав, що Я люблю Отця і, як заповів Мені Отець, так і творю. Вставайте, підемо звідси.

1 Я є істинна виноградна лоза, а Отець Мій — виноградар. 2 Всяку гілку в Мене Він відсікає, що не плодоносить, і всяку, що плодоносить, очищає, щоб більше принесла плоду. 3 Ви вже очищені через слово, яке Я проповідував вам. 4 Перебувайте в Мені, і Я у вас. Як гілка не може приносити плоду сама від себе, якщо не буде на лозі, так і ви, якщо не будете в Мені. 5 Я є лоза, а ви гілки; хто перебуває в Мені, і Я в ньому, той приносить багато плоду; бо без Мене не можете робити нічого. 6 Хто не буде в Мені, той буде відкинутий геть, як гілка, і всохне; а такі гілки збирають і кидають у вогонь, і вони згоряють. 7 Якщо перебуватимете в Мені, і слова Мої у вас будуть, то, чого б ви не захотіли, просіть, і буде вам. 8 Тим прославиться Отець Мій, якщо ви принесете багато плоду і будете Моїми учениками. 9 Як полюбив Мене Отець, так і Я полюбив вас; перебувайте ж у Моїй любові. 10 Якщо заповідей Моїх дотримаєтесь, то будете в любові Моїй, як і Я, дотримавшись заповідей Отця Мого, перебуваю в Його любові. 11 Це сказав Я вам, щоб радість Моя у вас перебувала, і радість ваша буде повна. 12 Це є заповідь Моя, щоб ви любили один одного, як Я полюбив вас. 13 Немає більше від тієї любови, як хто душу свою покладе за друзів своїх. 14 Ви — друзі Мої, якщо виконуєте те, що Я заповідаю вам. 15 Не називаю вас більше рабами, бо раб не знає, що робить господар його; а Я назвав вас друзями, тому що сказав вам усе, що чув від Отця Мого. 16 Не ви Мене обрали, але Я вас обрав і настановив вас, щоб ви йшли і приносили плід, і щоб плід ваш залишився, щоб, чого не попросите в Отця в ім’я Моє, Він дав вам. 17 Це заповідаю вам, щоб ви любили один одного. 18 Якщо світ вас ненавидить, знайте, що Мене перше, ніж вас, зненавидів. 19 Якби ви були від світу, то світ любив би своє; а оскільки ви не від світу, але Я обрав вас від світу, тому ненавидить вас світ. 20 Пам’ятайте слово, яке Я сказав вам: раб не більший за господаря свого. Якщо Мене гнали, то гнатимуть і вас; якщо Мого слова дотримувались, будуть дотримуватись і вашого. 21 Та все те чинитимуть вам за ім’я Моє, тому що не знають Того, Хто послав Мене. 22 Якби Я не прийшов і не говорив їм, то не мали б гріха; а тепер не мають виправдання за гріх свій. 23 Хто ненавидить Мене, той ненавидить і Отця Мого. 24 Коли б Я не творив серед них діл, яких ніхто інший не створив, то не мали б гріха; а тепер і бачили, і зненавиділи й Мене, і Отця Мого. 25 Але нехай справдиться слово, написане в законі їхньому: зненавиділи Мене даремно. 26 Коли ж прийде Утішитель, Якого Я пошлю вам від Отця, Дух істини, Який від Отця виходить, Він буде свідчити про Мене. 27 Також і ви будете свідчити, бо ви спочатку зі Мною.

1 Це сказав Я вам, щоб ви не спокусилися. 2 Виженуть вас із синагог; прийде навіть час, коли всякий, хто вбиватиме вас, буде думати, що тим він служить Богові. 3 Так будуть робити, бо не пізнали ні Отця, ні Мене. 4 Але Я сказав це для того, щоб ви, як прийде той час, згадали, що Я казав вам про те. А не говорив вам цього спочатку тому, що був з вами. 5 А тепер іду до Того, Хто Мене послав, і ніхто з вас не питає Мене: куди йдеш? 6 Але від того, що Я сказав вам це, скорботою пройнялися серця ваші. 7 Але Я істину кажу вам: краще для вас, щоб Я пішов. Бо, якщо Я не піду, Утішитель не прийде до вас; а як піду, то пошлю Його до вас, 8 і коли Він прийде, викриє світ за гріх, і за правду, і за суд. 9 За гріх — тому, що не вірують в Мене. 10 За правду — тому, що Я йду до Отця Мого, і вже не побачите Мене. 11 А за суд, бо князя світу цього осуджено. 12 Ще багато чого маю сказати вам, але ви тепер не можете вмістити. 13 Коли ж прийде Він, Дух істини, то наставить вас на всяку істину; бо не від Себе говоритиме, а буде говорити те, що почує, і майбутнє звістить вам. 14 Він прославить Мене, бо від Мого візьме і звістить вам. 15 Усе, що має Отець, — Моє; тому Я сказав, що від Мого візьме і звістить вам. 16 Ще трохи, і ви вже не побачите Мене, і знову незабаром побачите Мене, бо Я йду до Отця. 17 Тут деякі з учеників Його сказали один одному: що це Він говорить нам: ще трохи, і ви не побачите Мене, і знову незабаром побачите Мене; і: Я йду до Отця? 18 Отже, вони говорили: що це говорить Він: ще трохи? Не знаємо, що каже. 19 Ісус, зрозумівши, що хочуть спитати Його, сказав їм: чи про те допитуєтеся між собою, що Я сказав: ще трохи, і не побачите Мене, і знову незабаром побачите Мене? 20 Істинно, істинно кажу вам: ви будете плакати і ридати, а світ зрадіє; ви печальні будете, та печаль ваша за радість буде. 21 Жінка, коли родить, терпить скорботу, бо прийшла година її; коли ж породила дитя, вже не пам’ятає скорботи від радости, тому що народилася людина на світ. 22 Так і ви маєте печаль нині; але Я знову побачу вас, і зрадіє серце ваше, і радости вашої ніхто не відбере від вас. 23 І в той день ви не спитаєте Мене ні про що. Істинно, істинно кажу вам: чого б ви не попросили в Отця в ім’я Моє, дасть вам. 24 Донині ви нічого не просили в ім’я Моє; просіть і одержите, щоб радість ваша була повною. 25 Це Я говорив вам притчами; але настає час, коли вже не буду говорити вам притчами, а відкрито сповіщу вам про Отця. 26 В той день будете просити в ім’я Моє, і не кажу вам, що Я благатиму Отця за вас: 27 бо Сам Отець любить вас, тому що ви полюбили Мене і увірували, що Я зійшов від Бога. 28 Я зійшов від Отця і прийшов у світ; і знову залишаю світ і йду до Отця. 29 Ученики Його сказали Йому: ось тепер Ти говориш просто, і притчі не кажеш ніякої. 30 Тепер бачимо, що Ти все знаєш і не потребуєш, щоб хто питав Тебе. Тому і віруємо, що Ти від Бога зійшов. 31 Ісус відповів їм: тепер віруєте? 32 Ось настає час, і вже настав, коли ви розійдетесь кожний до свого і Мене залишите одного, але Я не один, бо Отець зі Мною. 33 Це сказав Я вам, щоб ви мали в Мені мир. У світі зазнаєте скорботи, але мужайтесь: Я переміг світ.

1 Після цих слів Ісус звів очі Свої до неба і сказав: Отче! Прийшов час. Прослав Сина Твого, щоб і Син Твій прославив Тебе; 2 як Ти дав Йому владу над усякою плоттю, щоб усьому, що Ти дав Йому, дав Він життя вічне. 3 Це ж є життя вічне, щоб пізнали Тебе, Єдиного Істинного Бога, і Того, Кого Ти послав, Ісуса Христа. 4 Я прославив Тебе на землі, звершив діло, яке Ти доручив Мені виконати. 5 І нині прослав Мене Ти, Отче, в Тебе Самого — славою, яку Я мав у Тебе, коли ще не було світу. 6 Я явив ім’я Твоє людям, яких Ти дав Мені від світу; вони були Твої, і Ти дав їх Мені, і вони зберегли слово Твоє. 7 Нині зрозуміли, що все, що Ти дав Мені, є від Тебе. 8 Бо слова, які Ти дав Мені, Я передав їм, і вони прийняли і зрозуміли воістину, що Я зійшов від Тебе, і увірували, що Ти послав Мене. 9 Я за них благаю, — не за весь світ благаю, але за тих, яких Ти дав Мені, тому що вони Твої. 10 І все Моє — Твоє, і Твоє — Моє; і Я прославився в них. 11 Я вже не в світі, та вони в світі, а Я до Тебе йду. Отче Святий! Збережи їх в ім’я Твоє, тих, кого Ти дав Мені, щоб вони були єдине, як і Ми. 12 Коли Я був з ними у світі, Я зберігав їх в ім’я Твоє; тих, яких Ти дав Мені, Я зберіг, і ніхто з них не загинув, тільки син погибельний, щоб збулося Писання. 13 Нині ж до Тебе йду, і це говорю у світі, щоб вони мали в собі радість Мою повну. 14 Я дав їм слово Твоє, і світ зненавидів їх, тому що вони не від світу, як і Я не від світу. 15 Не благаю, щоб Ти взяв їх від світу, але щоб зберіг їх від зла. 16 Вони не від світу, як і Я не від світу. 17 Освяти їх істиною Твоєю; слово Твоє є істина. 18 Як Ти послав Мене у світ, так і Я послав їх у світ. 19 І за них Я освячую Себе, щоб і вони були освячені істиною. 20 Не за них же тільки благаю, але й за віруючих у Мене за словом їхнім. 21 Щоб усі були єдине: як Ти, Отче, в Мені, і Я в Тобі, так і вони нехай будуть в Нас єдине, — щоб увірував світ, що Ти послав Мене. 22 І славу, яку Ти дав Мені, Я дав їм: щоб були єдине, як і Ми єдине; 23 Я в них, і Ти в Мені; щоб вони були звершені в єдності, і щоб зрозумів світ, що Ти послав Мене і полюбив їх, як полюбив Мене. 24 Отче! Ті, кого Ти дав Мені, хочу, щоб там, де Я, і вони були зі Мною, щоб бачили славу Мою, яку Ти дав Мені, тому що полюбив Мене раніше від створення світу. 25 Отче Праведний! І світ Тебе не пізнав; а Я пізнав Тебе, і ці пізнали, що Ти послав Мене. 26 І Я відкрив їм ім’я Твоє і відкрию, щоб любов, якою Ти полюбив Мене, в них була, і Я в них.

1 Сказавши це, Ісус вийшов з учениками Своїми на той бік потоку Кедрону, де був сад, в який увійшов Сам і ученики Його.

Євангеліє від Іоана, 18, 1 - 28

1 Сказавши це, Ісус вийшов з учениками Своїми на той бік потоку Кедрону, де був сад, в який увійшов Сам і ученики Його.

2 Знав же це місце й Іуда, зрадник Його, тому що Ісус часто збирався там з учениками Своїми. 3 Отже, Іуда, взявши загін воїнів та слуг первосвящеників і фарисеїв, приходить туди з ліхтарями і світильниками та зброєю. 4 Ісус же, знаючи все, що з Ним буде, вийшов і сказав їм: кого шукаєте? 5 Йому відповіли: Ісуса Назорея. Ісус говорить їм: це Я. Стояв же з ними й Іуда, зрадник Його. 6 І коли сказав їм: це Я, — вони відступили назад і впали на землю. 7 Знову запитав їх Ісус: кого шукаєте? Вони сказали: Ісуса Назорея. 8 Ісус відповів: Я сказав вам, що це Я; отже, якщо Мене шукаєте, залиште цих, нехай ідуть. 9 Щоб збулося сказане слово: з тих, якого Ти дав Мені, Я не погубив нікого. 10 Симон же Петро, маючи меч, витяг його і вдарив раба первосвященика і відсік йому праве вухо. Ім’я раба було Малх. 11 Але Ісус сказав Петрові: сховай меч у піхви; невже Мені не пити чаші, яку дав Мені Отець? 12 Тоді воїни, і тисяцький, і слуги юдейські взяли Ісуса і зв’язали Його.

13 І відвели Його спершу до Анни, бо він був тестем Каяфи, який був первосвящеником того року. 14 Це був той Каяфа, який дав пораду юдеям, що краще одному чоловікові вмерти за народ.

15 Услід за Ісусом ішли Симон-Петро та інший ученик; ученик же той був знайомий первосвященикові і ввійшов з Ісусом у двір первосвященика. 16 А Петро стояв зовні при дверях. Потім ученик, який був знайомий первосвященикові, вийшов і сказав воротарці, і ввів Петра. 17 І ось рабиня-воротарка каже Петрові: чи ти не з учеників Цього Чоловіка? Він сказав: ні. 18 Тим часом раби і слуги, розпаливши вогнище, бо було холодно, стояли і грілися. Петро також стояв з ними і грівся.

19 Первосвященик же запитав Ісуса про учеників Його і про вчення Його. 20 Ісус відповів йому: Я говорив світові відкрито; Я завжди навчав у синагогах і в храмі, де завжди юдеї сходяться, і таємно не говорив нічого. 21 Чого запитуєш Мене? Запитай тих, які чули, що Я говорив їм; ось ці знають, що Я говорив. 22 Коли Він сказав це, один із слуг, що стояв близько, ударив Ісуса по щоці, кажучи: так відповідаєш Ти первосвященикові? 23 Ісус відповів йому: якщо Я сказав зле, то доведи, що зле, а коли добре, за що ти б’єш Мене? 24 Анна відіслав Його зв’язаного до первосвященика Каяфи.

25 А Симон-Петро стояв і грівся. Тут сказали йому: чи не з учеників Його і ти? Він відрікся і сказав: ні. 26 Один з рабів первосвященика, родич того, якому Петро відсік вухо, говорить: чи я не бачив тебе з Ним у саду? 27 Петро знову відрікся, і зараз же заспівав півень.

28 Від Каяфи повели Ісуса до преторії. Був ранок; і вони не ввійшли у преторію, щоб не осквернитися, але щоб можна було їсти паску.

Матфея, 26, 57 - 75

57 А воїни, які взяли Ісуса, повели Його до Каяфи, первосвященика, де зібралися книжники і старійшини. 58 Петро ж ішов за Ним здаля, до двору первосвященика; і, ввійшовши всередину, сів із слугами, щоб бачити кінець. 59 Первосвященики і старійшини, і весь синедріон* шукали лжесвідчення проти Ісуса, щоб убити Його, 60 і не знаходили; і, хоч багато лжесвідків приходило, не знайшли. Але, наостанок, прийшли два лжесвідки 61 і сказали: Він говорив: можу зруйнувати храм Божий і за три дні збудувати його. 62 І, вставши, первосвященик сказав Йому: чому ж нічого не відповідаєш, що вони проти Тебе свідчать? 63 Ісус мовчав. І первосвященик сказав Йому: заклинаю Тебе Богом Живим, скажи нам, чи Ти Христос, Син Божий? 64 Ісус говорить йому: ти сказав; але скажу вам: віднині побачите Сина Людського, Який сидить праворуч Сили і гряде на хмарах небесних. 65 Тоді первосвященик роздер одяг свій і сказав: Він богохульствує! Навіщо нам ще свідки? Ось тільки що ви чули хулу Його! 66 Як вам здається? Вони ж сказали у відповідь: повинен смерті. 67 Тоді плювали Йому в лице і знущалися з Нього, а деякі били Його по щоках 68 і говорили: проречи нам, Христе, хто вдарив Тебе?

69 Петро ж сидів у дворі. І підійшла до нього одна служниця і сказала: і ти був з Ісусом Галилейським. 70 Він же відрікся перед усіма, кажучи: не знаю, що ти говориш. 71 Коли ж він виходив за ворота, побачила його інша і говорить тим, що були там: і цей був з Ісусом Назореєм. 72 І він знову відрікся з клятвою: не знаю Цього Чоловіка. 73 Трохи згодом підійшли ті, що стояли там, і сказали Петрові: справді і ти з них, бо і мова твоя викриває тебе. 74 Тоді він почав божитися й клястися, що не знає Цього Чоловіка. І раптом заспівав півень. 75 І згадав Петро слово, сказане йому Ісусом: перше ніж проспіває півень, тричі зречешся Мене! І, вийшовши геть, плакав гірко.

Іоана, 18, 28 – 19, 16

28 Від Каяфи повели Ісуса до преторії. Був ранок; і вони не ввійшли у преторію, щоб не осквернитися, але щоб можна було їсти паску. 29 Пилат вийшов до них і сказав: у чому ви звинувачуєте Чоловіка Цього? 30 Вони сказали йому у відповідь: якби Він не був злочинець, ми не видали б Його тобі. 31 Пилат сказав їм: візьміть Його ви, і за законом вашим судіть Його. Юдеї сказали йому: нам не дозволено віддавати на смерть нікого, —

32 щоб справдилося слово Ісусове, яке Він сказав, даючи зрозуміти, якою смертю мав померти. 33 Тоді Пилат знову ввійшов у преторію, покликав Ісуса і сказав Йому: чи не Ти Цар Юдейський? 34 Ісус відповів йому: чи від себе ти говориш це, чи інші сказали тобі про Мене? 35 Пилат відповів: хіба я юдей? Твій народ і первосвященики видали Тебе мені; що Ти зробив? 36 Ісус відповів: Царство Моє не від світу цього: якби від світу цього було Царство Моє, то слуги Мої змагалися б за Мене, щоб Я не був виданий юдеям; але нині Царство Моє не звідси. 37 Пилат сказав Йому: отже, Ти Цар? Ісус відповів: ти говориш, що Я Цар. Я для того народився і для того прийшов у світ, щоб свідчити про істину; кожен, хто від істини, слухається голосу Мого. 38 Пилат сказав Йому: що є істина? І, сказавши це, знову вийшов до юдеїв і сказав їм: я ніякої провини не знаходжу в Ньому. 39 Є ж у вас звичай, щоб я одного відпускав вам на Пасху; чи хочете, відпущу вам Царя Юдейського? 40 Тоді знову закричали всі, кажучи: не Його, а Варавву. Варавва ж був розбійник.

1 Тоді Пилат узяв Ісуса і звелів бити Його. 2 І воїни, сплівши вінець з терну, поклали Йому на голову, і одягли Його в багряницю, 3 і говорили: радуйся, Царю Юдейський! І били Його по щоках. 4 Пилат знову вийшов і сказав їм: ось я виводжу Його до вас, щоб ви знали, що я не знаходжу в Ньому ніякої провини. 5 Тоді вийшов Ісус у терновому вінці і в багряниці. І сказав їм Пилат: це — Чоловік! 6 Коли ж побачили Його первосвященики і слуги, то закричали: розіпни, розіпни Його! Пилат говорить їм: візьміть Його ви, і розіпніть; бо я не знаходжу в Ньому провини. 7 Юдеї відповіли йому: ми маємо закон, і за законом нашим Він повинен умерти, тому що зробив Себе Сином Божим. 8 Пилат же, почувши це слово, ще більше злякався. 9 І знов увійшов у преторію і сказав Ісусові: звідки Ти? Але Ісус відповіді не дав йому. 10 Пилат же каже Йому: чи мені не відповідаєш? Хіба не знаєш, що я маю владу розіп’ясти Тебе, і владу маю відпустити Тебе? 11 Ісус відповів: ти не мав би наді Мною ніякої влади, якби не було тобі дано звище. Тому більший гріх на тому, хто видав Мене тобі. 12 З того часу Пилат намагався відпустити Його. Юдеї ж кричали: якщо відпустиш Його, ти не друг кесареві; всякий, хто робить себе царем, противиться кесареві. 13 Пилат, почувши це слово, вивів Ісуса і сів на судилищі, на місці, що зветься ліфостротон*, а по-єврейськи — гаввафа. 14 Тоді була п’ятниця перед Пасхою, близько шостої години. І сказав Пилат юдеям: це Цар ваш! 15 Вони ж закричали: візьми, візьми і розіпни Його! Пилат говорить їм: чи Царя вашого розіпну? Первосвященики відповіли: немає в нас царя, крім кесаря.

16 І тоді він видав Його їм на розп’яття. І взяли Ісуса, і повели.

Матфея, 27, 3 – 32,

3 Тоді Іуда, що зрадив Його, побачивши, що Він засуджений, і розкаявшись, повернув тридцять срібників первосвященикам та старійшинам, 4 кажучи: згрішив я, зрадивши кров невинну. Вони ж сказали йому: що нам до того? Гляди сам. 5 І, кинувши срібники в храмі, він вийшов, пішов і удавився. 6 Первосвященики ж, взявши срібники, сказали: не дозволено класти їх у скарбницю церковну, тому що це ціна крови. 7 І, скликавши раду, купили за них землю гончареву для погребіння подорожніх. 8 Тому і зветься земля та «землею крови» до цього дня. 9 Тоді збулося сказане пророком Єремією, який говорить: і взяли тридцять срібників, ціну Оціненого, Якого оцінили сини Ізраїля, 10 і дали їх за землю гончареву, як сказав мені Господь.

11 Ісус же став перед правителем. І питав Його правитель: Ти Цар Юдейський? Ісус сказав йому: ти говориш. 12 І коли звинувачували Його первосвященики і старійшини, Він нічого не відповідав. 13 Тоді говорить Йому Пилат: чи не чуєш, скільки свідчать проти Тебе? 14 І не відповідав йому ні на жодне слово, так що правитель вельми дивувався. 15 На свято ж Пасхи правитель мав звичай відпускати народові одного в’язня, якого хотіли. 16 Був тоді у них відомий в’язень, званий Вараввою. 17 Отже, коли вони зібралися, Пилат сказав їм: кого хочете, щоб я відпустив вам — Варавву чи Ісуса, названого Христом? 18 Бо знав, що видали Його через заздрощі. 19 Коли ж він сидів на судилищі, жінка його послала йому сказати: не роби нічого Праведникові Тому, бо я багато потерпіла сьогодні уві сні через Нього. 20 Але первосвященики і старійшини підмовили народ просити за Варавву, а Ісуса погубити. 21 Тоді правитель спитав їх: кого з двох хочете, щоб я відпустив вам? Вони сказали: Варавву. 22 Пилат говорить їм: що ж мені робити з Ісусом, нареченим Христом? Кажуть йому всі: хай буде розіп’ятий. 23 Правитель сказав: яке ж зло вчинив Він? Та вони ще дужче кричали: нехай буде розіп’ятий. 24 Пилат, побачивши, що ніщо не допомагає, а заворушення зростає, взяв води, і вмив руки перед народом, і сказав: не винний я в крові Праведника Цього; дивіться ви. 25 Увесь народ, відповідаючи, сказав: кров Його на нас і на дітях наших. 26 Тоді відпустив їм Варавву, а Ісуса, бивши, віддав на розп’яття.

27 Тоді воїни правителя, взявши Ісуса до преторії*, зібрали на Нього багато воїнів 28 і, роздягнувши Його, наділи на Нього багряницю; 29 і, сплівши вінець з терну, поклали Йому на голову, і дали Йому в праву руку тростину; і, стаючи перед Ним на коліна, глузували з Нього, кажучи: радуйся, Царю Юдейський! 30 І плювали на Нього, і, взявши тростину, били Його по голові.

31 А коли наглумилися з Нього, зняли з Нього багряницю і вдягли Його в одяг Його й повели на розп’яття. 32 Виходячи, вони зустріли одного чоловіка киринейського на ім’я Симон; і примусили цього нести хрест Його.

Марка, 15, 16 – 32,

16 Воїни відвели Його всередину двору, тобто в преторію, і зібрали весь полк, 17 і одягли Його в багряницю та, сплівши терновий вінець, поклали на Нього; 18 і почали вітати Його: радуйся, Царю Юдейський! 19 І били Його по голові тростиною, і плювали на Нього та, ставши на коліна, кланялися Йому.

20 Коли ж наглумилися з Нього, зняли з Нього багряницю, одягли Його у власний одяг і повели Його, щоб розіп’яти. 21 І примусили одного перехожого, який ішов з поля, якогось киринеянина Симона, батька Олександра і Руфа, нести хрест Його. 22 І привели Його на місце Голгофу, що означає Лобне місце. 23 І давали Йому пити вино зі смирною; але Він не прийняв. 24 Ті, що розпинали Його, поділили одяг Його, кидаючи жереб, кому що взяти. 25 Була третя година, і розіп’яли Його. 26 І був напис провини Його: Цар Юдейський. 27 З Ним розіп’яли двох розбійників, одного праворуч, а другого ліворуч Нього. 28 І збулося Писання, яке говорить: і до злочинців приєднаний. 29 Ті, що проходили, лихословили на Нього, киваючи головами своїми і кажучи: гей! Ти, Який руйнуєш храм і за три дні створюєш! 30 Спаси Себе Самого і зійди з хреста. 31 Так само і первосвященики з книжниками, глузуючи, говорили один одному: інших спасав, а Себе не може спасти! 32 Христос, Цар Ізраїлів, нехай тепер зійде з хреста, щоб ми бачили, і увіруємо. І розп’яті з Ним ганьбили Його.

Матфея, 27, 33 – 54

33 І коли прийшли на місце, яке зветься Голгофа, що значить Лобне місце, 34 дали Йому пити оцет, змішаний з жовчю; і, покуштувавши, не схотів пити. 35 Ті ж, що розіп’яли Його, поділили одяг Його, кидаючи жереб; 36 І, сидячи, стерегли Його там. 37 І поставили над головою Його напис провини Його: Цей є Ісус, Цар Юдейський. 38 Тоді розіп’яли з Ним двох розбійників: одного праворуч, а другого ліворуч. 39 Ті, що проходили мимо, лихословили на Нього, киваючи головами своїми 40 і кажучи: Ти, Який руйнуєш храм і за три дні відбудовуєш, спаси Себе Самого; якщо Ти Син Божий, зійди з хреста. 41 Так само і первосвященики з книжниками та старійшинами і фарисеями, глузуючи, говорили: 42 інших спасав, а Себе Самого не може спасти; якщо Він Цар Ізраїлів, нехай тепер зійде з хреста, і ми увіруємо в Нього; 43 уповав на Бога, нехай тепер порятує Його, якщо Він угодний Йому. Бо Він казав: Я — Син Божий. 44 Також і розбійники, розіп’яті з Ним, ганьбили Його.

45 З шостої ж години настала темрява по всій землі до години дев’ятої. 46 А близько дев’ятої години Ісус викрикнув гучним голосом: Ілі, Ілі! Лама савахфані! Що значить: Боже Мій, Боже Мій! Навіщо Ти Мене покинув? 47 Деякі з тих, що стояли там, почувши це, говорили: Він кличе Іллю. 48 І зараз же один з них побіг, взяв губку, намочив оцтом і, настромивши на тростину, давав Йому пити. 49 А інші говорили: стривайте, побачимо, чи прийде Ілля спасти Його. 50 Ісус же, знову скрикнувши гучним голосом, віддав дух. 51 І ось завіса храму роздерлася надвоє, зверху донизу; 52 і земля потряслась; і каміння порозпадалось; і гроби розкрились; і багато тіл померлих святих воскресли 53 і, вийшовши з гробів після воскресіння Його, ввійшли у святе місто і явилися багатьом. 54 Сотник же і ті, що стерегли з ним Ісуса, побачивши землетрус і все, що сталося, злякались дуже і говорили: воістину Він був Син Божий.

Луки, 23, 32 – 49,

32 Вели і двох злочинців з Ним, щоб убити. 33 І коли прийшли на місце, що зветься Лобним, тут розп’яли Його і злочинців, одного з правого, а другого з лівого боку. 34 Ісус же говорив: Отче, прости їм, бо не відають, що чинять. А ті, що ділили одяг Його, кидали жереб. 35 І стояли люди і дивилися. Насміхалися ж разом з ними і начальники, кажучи: інших спасав; нехай спасе Себе, якщо Він Христос, Божий обранець. 36 Глузували з Нього і воїни, підходячи та підносячи Йому оцет, 37 і казали: якщо Ти Цар Юдейський, спасися Сам. 38 І був над Ним напис, написаний письмом грецьким, римським і єврейським: «Цей є Цар Юдейський». 39 Один з розіп’ятих злочинців хулив Його, говорячи: якщо Ти Христос, спаси Себе і нас. 40 Озвався і другий, і докоряв тому, і казав: чи ти не боїшся Бога, коли й сам на те саме засуджений? 41 І ми засуджені справедливо, бо достойне за діла наші одержали; а Він нічого лихого не вчинив. 42 І сказав Ісусові: пом’яни мене, Господи, коли прийдеш у Царство Твоє! 43 І сказав йому Ісус: істинно кажу тобі: сьогодні ж будеш зі Мною в раю.

44 Було ж близько шостої години*, і настала темрява по всій землі аж до години дев’ятої. 45 І сонце затьмарилось, і завіса в храмі роздерлася посередині. 46 Скрикнувши гучним голосом, Ісус сказав: Отче, у Твої руки віддаю дух Мій. І, сказавши це, віддав дух. 47 Сотник же, побачивши, що сталося, прославив Бога і сказав: воістину Чоловік Цей був праведний. 48 І весь народ, який зійшовся на це видовище, побачивши, що сталося, повертався, б’ючи себе в груди. 49 Всі ж, хто знав Його, і жінки, які прийшли з Ним з Галилеї, стояли віддалік і дивилися на це.

Іоана, 19, 25 – 37

25 Біля хреста Ісуса стояли Мати Його і сестра Матері Його, Марія Клеопова, і Марія Магдалина. 26 Ісус, побачивши Матір і ученика, що тут стояв, якого любив, говорить до Матері Своєї: Жоно! Це — син Твій. 27 Потім каже ученикові: це — Мати твоя! І з цього часу ученик взяв Її до себе.

28 Після того Ісус, знаючи, що вже усе звершилося, щоб справдилося Писання, говорить: пити! 29 Стояла тут посудина, повна оцту. Воїни, намочивши оцтом губку і настромивши її на тростину, піднесли до уст Його. 30 Коли ж спробував оцту Ісус, сказав: звершилось! І, схиливши голову, віддав дух.

31 А оскільки тоді була п’ятниця, то юдеї, щоб не залишати тіл на хресті в суботу [бо та субота була Великдень], просили Пилата, щоб перебити їхні голінки і зняти їх. 32 Отже, прийшли воїни і в першого перебили голінки, і в другого, розіп’ятого з Ним. 33 А коли, підійшовши до Ісуса, побачили, що Він уже помер, то не перебили в Нього голінок. 34 Але один з воїнів списом проколов Йому ребра, і відразу витекли кров і вода. 35 І той, що бачив, засвідчив, — і свідчення його правдиве. Він знає, що говорить правду, щоб ви повірили. 36 Бо це сталося, щоб справдилося Писання: кість не розломиться в Нього. 37 Також і в іншому місці Писання говориться: будуть дивитися на Того, Якого прокололи.

Марка, 15, 43 – 47

43 Прийшов Йосиф із Аримафеї, поважний радник, який і сам чекав Царства Божого, і насмілився прийти до Пилата просити тіло Ісусове. 44 Пилат здивувався, що Він уже помер, і, покликавши сотника, спитав його, чи давно помер. 45 І, довідавшись від сотника, віддав тіло Йосифові. 46 Він, купивши плащаницю і знявши Його, оповив плащаницею і поклав Його у гробі, витесаному в скелі, і привалив камінь до дверей гробу. 47 Марія ж Магдалина і Марія Іосієва дивились, де Його поклали.

Іоана, 19, 38 – 42

38 Після цього Йосиф з Аримафеї, ученик Ісуса, але таємний — з остраху перед юдеями, просив Пилата, щоб зняти тіло Ісуса; і Пилат дозволив. Він пішов і зняв тіло Ісуса. 39 Прийшов також і Никодим, який приходив раніше до Ісуса вночі, і приніс суміш смирни та алое, близько сотні літрів. 40 Отже, вони взяли тіло Ісуса і обгорнули пеленами з пахощами, як за звичаєм поховання в юдеїв. 41 На тому місці, де Його розіп’яли, був сад, і в саду новий гріб, в якому ще ніхто ніколи не був покладений. 42 Там і поклали Ісуса ради п’ятниці юдейської, тому що гріб був близько.

Матфея, 27, 62 – 66

62 Наступного ранку, що після п’ятниці, зійшлися первосвященики і фарисеї до Пилата 63 і говорили: правителю! Ми згадали, що той обманщик, коли ще був живий, сказав: через три дні воскресну. 64 То звели охороняти гріб до третього дня, щоб ученики Його, прийшовши вночі, не вкрали Його і не сказали народові: воскрес з мертвих; і буде останній обман гірше першого. 65 Пилат сказав їм: маєте сторожу; підіть, охороняйте, як знаєте. 66 Вони пішли і поставили біля гробу сторожу і наклали на камінь печать.

Толкова Біблія

...Перш за все, Він дає їм головну заповідь, яку вони зобов'язані дотримуватися, - це заповідь про взаємну любов. При цьому заповідь про любов Христос називає новою не тому, що раніше Він не вчив їх любити один одного, а тому, що говорить тут як Цар, що засновує своє Царство. Його нове Царство засноване і на нових засадах - саме перш за все на любові, яка відтепер в Царстві Христовому стає основним законом життя членів цього Царства. В інших, земних, людських царствах в якості основних державних законів затверджені були інші начала, і, перш за все, начало національного егоїзму, заради якого приносилася в жертву будь-яка людська особистість. У Царстві ж Христа такому началу немає місця, і особистість зберігає всі законні права свої, як образ і подобу Божу. Далі, заповідь про любов, яку тут дає Христос, є новою навіть і по відношенню до тієї заповіді про любов, яка існувала вже в Старому Завіті (Лев. 19:18), тому що в Старому Завіті ця заповідь також не мала значення принципу моралі, на якому б була побудована вся старозавітна етика. А головне, в Старому Завіті було потрібно любити ближнього, свого, тобто робилося розділення між людьми: одні були ближче, інші далі.

Господь же тут говорить не про ближнього тільки, якого потрібно любити, а взагалі про людей, які всі перебувають одне до одного в стосунках близькості.

Любіть один одного - це означає, що серед послідовників Христа не може бути людей, які не були б нам близькі, що всіх ми повинні любити як ближніх своїх.

Деякі тлумачі вважали, що новина заповіді Христової полягає і в ступені любові, в силі її, яка доходить до готовності самопожертви ( "люби ближнього більше, ніж себе", тлумачили стародавні грецькі і деякі нові тлумачі). Але навряд чи можна прийняти таку думку, тому що мовна частка, вжита тут в грецькому перекладі не означає ступеня, але швидше (пор. Ін. 17: 2, 11) стан люблячого, який в основі своїй, - а не в мірі, розмірі, - має уподібнюватися стану, якеий був у Христа (пор. Фил. 2: 2).

Переходячи тепер до тієї ненависті, з якою будуть в світі зустрічати апостолів-обранців Христа, що йдуть виконувати Його заповіді, Господь утішає їх, перш за все, тим, що в цьому випадку апостоли будуть відчувати з боку світу ненависть, з якою ще раніше світ ставився до Христа.

По-друге, ця ненависть абсолютно природна, а все природне, звичайне, не повинно лякати людину. Навпаки, цій ненависті апостоли повинні ще бути вдячні, тому що існування її чітко свідчить про те, що вони стоять на правильному шляху, що вони не заражені гріхами світу: ненависть до Церкви представляє собою, так би мовити, запоруку в тому, що Церква стоїть на висоті свого завдання, яку Їй поставив Її Засновник. (Світ у Іоана всюди мислиться як той, що перебуває під владою гріха, пор. Ін. 14:30.)

«Раб не більший за господаря свого».

Цю думку Господь повторює (ст. 20 і 21), вживаючи при цьому ті самі висловлювання, в яких Він говорив про долю учнів, коли відправляв їх в перший раз на проповідь Євангелія (див. Мт. 10: 22-25, 28).

«Не знають Того, хто послав Мене». Тут вказана причина ненависті світу до проповідників Євангелія, що вимагає від людей віри в Христа (за ім'я Моє). Ця причина вказувалася і раніше (див. Ін. 8:19).

Оскільки світ міг в своє виправдання виставити незнання, про яке говорить тут Христос, то Христос роз'яснює, що таке самовиправдання абсолютно безпідставне.

«А тепер і бачили, і зненавиділи й Мене, і Отця Мого». Саме це незнання є безсумнівним гріхом після того, як Христос учив іудеїв і здійснював перед їх очима Свої великі справи або чудеса. Якщо вони не скористалися цими засобами до надбання істинного пізнання про Бога, що послав Христа, то зрозуміло, що вони живлять в серці своєму ненависть не тільки до Христа, але і до Бога.

Учням така невіра світу могла здаватися чимось несподіваним для Самого їхнього Учителя. Тому Господь вказує в цій невірі, в цій ненависті до Нього з боку світу виконання старозавітного пророцтва. Насамперед Господь, мабуть, говорить тут про слова Давида, що містяться в псалмі Пс. 68: 5. Тут Давид зображує гоніння, що обрушилися на нього з боку його ворогів, але Господь вбачає в Давидові Свій прообраз і в ставленні до Давида його ворогів - вказання на те відношення, яке буде у світу до істинного Царя Ізраїля, нащадка Давида по плоті (Псалом 68-й тому прийнято називати месіанськи-прообразувальним). Такі ж думки містяться в псалмах Пс. 34:19 і Пс. 118: 161.

Псалми названі тут законом в загальному сенсі, оскільки загалом все Святе Письмо вважалося у євреїв керівним началом в житті.

... Господь цим не хоче відкинути обов'язок закону і для Своїх послідовників, а вказує лише на те, що іудеї занадто часто посилаються на закон як на своє священне надбання. Ось ця їх опора і говорить тепер проти них, викриваючи у несправедливому ставленні до Христа.

Про цю винуватість світу, котрий зненавидів Христа, буде свідчити Дух-Утішитель і самі апостоли, які можуть пригадати світу багато фактів з діяльності Христа, адже апостоли були з Христом з самого початку Його служіння.

«Від Отця». Тут міститься вчення про вічне сходження Духа Святого від Отця. Це видно з того: 1) що тут про сходження йдеться як про щось справжнє і постійне, тим часом як про тимчасове послання Духа в світ Христос говорить як про щось майбутнє (пошлю пор. Ін. 14:16, 26). 2) Якщо розуміти вираз "виходити", в сенсі майбутнього "зійде", то цей вислів буде абсолютно зайвим повторенням перших слів 26-го стиха "прийде" і "пошлю".

Західні тлумачі (Лютард, Генгстенберг, Гольцман та ін.) все ж наполягають на тому, що тут мова йде тільки про тимчасове послання Духа Отцем, оскільки - каже, напр., Гольцман, - точкою, на яку спрямовується або сходить Дух, є земля. Але швидше за все можна сказати, що тут про сходження Духа говориться безвідносно: слово "виходить" додано для того, щоб позначити відмінну властивість Духа у вічності. Інакше Христос, щоб уникнути будь-яких непорозумінь, міг би сказати, якби мав на увазі тільки тимчасове зішестя Духа з неба: "Ми, тобто Я

і Отець, пошлемо Духа". Адже узагальнив ж Він так само пришестя Своє і пришестя Отця в вислові: "Ми прийдемо до нього ... ". (Ін. 14:23).

Оскільки, власне кажучи, свідчення апостолів загалом збігається з свідченням діючого в них Духа Святого, то тут, так як їх свідчення виділяються, потрібно бачити вже вказівку на їхнє служіння як євангелістів, тобто на передавання ними історії життя Христа, причому найбільше мала значення їх сила спогадів...

Зі словами: "ідіть в мирі" нерідко в Старому Завіті благочестиві і навіть прості люди, які дотримуються правил пристойності, зверталися до тих, з ким розлучалися (1 Цар. 1:18; 1 Цар. 20:42; 1 Цар. 29: 7). У звичаї таке прощання було і в іудеїв за часів Христа (Мк. 5:34; Лк. 7:50; Як. 2:16). І Господь, розлучаючись зі Своїми учнями, прощається звичайним чином. Але при цьому Він додає, що в Його устах це вітання є не простим побажанням, яке часто і не виконується, коли його вимовляють прості люди, а дійсним даруванням миру, і до того ж такого, який панував в Його власній душі (мир Мій). Як Він був володарем життя і давав його кому хотів (пор. Ін. 5:21), так Він є і володарем миру, який тепер і дає своїм апостолам, як найпотрібніший для них скарб. З цим миром їм не буде страшно в світі і по відході Христа.

Але учні сумні. Господь бачить, що вони начебто навіть не слухають Його, і тому говорить напівзапитально: ви чули ..., тобто «Що ж це? Хіба ви не чули, як Я говорив, що прийду до вас знову? Чого ж падати духом?»

Якби ви любили Мене ... Щоб підбадьорити учнів через майбутню розлуку, Господь звертається до їхньої любові, яку вони, здавалося, мали б мати, але яка, наче, тепер зовсім не подає в їх душі свого голосу. Любов апостолів до Христа, якби вона була щирою любов'ю, спонукала б їх погодитися охоче на недовгу розлуку з Христом, щоб дати Христу можливість зійти до Отця небесного і отримати належне Йому прославляння, бо хто любить, той завжди жертвує своїми інтересами на користь улюбленого.

Більший за Мене Отець. Одні Отці і Вчителі Церкви (Кирило Олександрійський, Афанасій Олександрійський, блаженний Августин) бачать в цих словах порівняння стану Христа, як Боголюдини, з тією славою, в якій невпинно перебуває Бог Отець: остання з людської точки зору, звичайно, вище, ніж стан Сина в Його земному житті. Інші ж (напр., Василь Великий, Григорій Богослов, ІоанДамаскін) бачать тут розкриття думки про походження Сина від Отця, а Він "причина і початок Рожденного від Нього". Друге тлумачення є тут невідповідним, тому що слова Христа в цьому випадку перестають позначати причину, з якої учні повинні радіти відхолу Христа до Отця: якщо Син завжди менший Отця, то яке ж значення має та обставина, що Він йде до Отця? Чи не все одно Він залишиться меншим? (Сільченко, с. 212). Таким чином, залишається прийняти перше тлумачення. Дійсно, смерть Христа є не тільки скорботною, але і радісною подією, бо вона означає початок відходу Христа Боголюдини до Бога Отця і повного Його прославлення і як людини (Знаменський, с. 318). Стан приниження закінчується і починається стан прославлення, які і порівнюються між собою не прямо, а "через порівняння самих носіїв цих станів" (Сільченко, с. 212).

Усе сказане досі учням було направлене до того, щоб дати їм опору пережити тяжкі випробування, які їх очікують. Нехай вони тоді пригадають, що говорив їм Господь: для них ці випробування не здадуться особливо тяжкими, тому що Господь до них вже готував учнів. Господь і далі б міг говорити з ними, але час не терпить. "Йде владика цього грішного і ворожого Христу світу - сатана - в особі зрадника, що веде з собою загін воїнів" (пор. Ін. 13: 2, 27).

Оскільки це слово ще більше могло збільшити жах учнів, то Господь, щоб заспокоїти їх, каже, що сатана, який має таку велику владу над світом, над Ним, власне, влади не має: у Христі немає точки опори для дій сатани - немає гріха. Господь міг би відігнати від себе сатану, але Він не хоче цього зробити.

З любові до Отця, воля Якого полягає в тому, щоб Христос помер за людей, Він Сам йде назустріч до владики смерті, який і Йому несе смерть.

Встаньте, підемо звідси. Це - тільки запрошення, на яке учні, мабуть, не відгукнулися згодою і залишилися на своїх місцях. Припускати (як єпископ Михайло), що наступні слова були сказана по дорозі, немає підстави: навпаки, про відхід зі світлиці сказано тільки в гл. Ін. 18: 1. Тому Господь знову почав втішати учнів, збуджуючи в них мужність.

У 15-му розділі міститься друга втішна промова Христа до учнів, що закінчується в 16-му розділі 11-м стихом. Тут Господь найперше (1-17) вселяє учням думку про необхідність підтримувати постійне життєве спілкування з Христом і між собою. Тільки за цієї умови вони можуть виконати своє призначення в світі. Потім (18-27) Господь закликає учнів до терплячого перенесення гонінь…

Я виноградна лоза ... Слова Христа про Себе, як про виноградну лозу, є така ж алегорія, як і промова Його про Себе, як двері в кошару, і Доброго Пастиря (Ін. 10: 1-10). Подібні алегорії, що мають своїм змістом ідею розбудови Царства Божого на землі і що зображують це Царство під виглядом виноградника або виноградної лози, зустрічаються і в Старому Завіті (Іс. 5: 1-7; Єр. 2:21; Єз. 15: 1-6 та ін.). Але дуже ймовірно, що Христос, пропонуючи учням таку алегорію про виноградну лозу, мав на увазі не тільки ці старозавітні паралелі, але і тільки що звершену Таємну Вечерю, на якій Він пив з учнями своїми вино і під виглядом вина дав їм Свою власну кров. Чудово, що в запричастній молитві, що збереглася в "Ученні 12-ти апостолів" (Didache XII apostolorum: LaDidache. InstructionsdesApötres, ed. JP Audet. Paris, 1958, c. IX, 2), є вираз «свята Лоза Давидова »(ἡ ἁγιά ἄμπελος Δαυίδ), що відноситься до Христа.

Чому Христос називає Себе лозою істинною? Хіба звичайні лози не істинні? Тут прикметник "істинний" (ἀληθινός) має, безсумнівно, значення: "належить до Всевишнього світу, але діючий в цьому світі серед людей подібно підпорядкованої закону органічного життя лозі" (Гольцман). Господь цим хоче сказати, що Його відношення до людей краще порівняти звідношенням стовбура виноградної лози до її гілок.

Отець Мій Виноградар, тобто як показує вжите тут грецьке слово (ὁ γεωργός), не простий працівник, а господар. Ти насадив справжню виноградну лозу - Христа, пославши Його в світ.

Гілки лози - Христа - це все віруючі або ті, що прийшлидо християнської віри (Господь тут погляд Свій звертає на далеке майбутнє). Серед християн буде чимало таких, які будуть християнами тільки по імені, внутрішньо ж будуть далекі від Христа. Таких Бог відсікає від спілкування з Христом. Це відсікання спочатку відбувається невидимо, а потім звершиться і на страшному останньому суді. Навпаки, гілки добрі Бог очищає, видаляючи з них все, що псує чистоту і смак одержуваного з лоз вина: це так звані водянисті гілки. У ставленні до справжніх християн, які повинні приносити тільки плоди чесноти, Бог діє так само. Він очищає, найчастіше, шляхом важких випробувань (1 Пет. 1: 6, 7) їх від усього, що заважає їм йти по шляху духовного самовдосконалення.

Апостоли вже очищені через слово Христове (пор. Ін. 13: 8-11), тобто через вчення Христа, яке вони прийняли з вірою (пор. Діян. 15: 9). Це дає їм силу відбивати шкідливі для їх духовного організму впливу грішного світу.

Апостоли повинні зберігати таку чистоту і перебувати тільки у Христі, як в справжньої шляхетної лози.

Якщо вони думають, що можуть зробити щось, не отримуючи цілющих соків з цієї лози, то вони помиляються: нічого доброго без Христа вони не зроблять.

Далі вказано, як звичайно виноградарі чинять з засохлими гілками. Так на страшному суді буде вчинено і з відступниками від Христа (пор. Мф. 13:30, 40, 41).

Але як узгодити з явищем відпадання від Христа, яке тут представляється можливим, те, що Господь говорив раніше (Ін. 6:39 і сл .; Ін. 10:28, 29) про безпеку, яку Він обіцяє тим, що увірували в Нього? Він стверджує, що Отець хоче, щоб Син не втратив нікого, а тепер говорить про тих, що мають відпасти від Нього і загинути ... Питання це вирішується легко, якщо пригадати, що Іоан вважає тих, хто відпадає від Христа, неістинними Його послідовниками. "Вони вийшли від нас, але не були наші" - каже Іоан про супротивників християнства - колишніх християн (1 Ін. 2:19),.

Господь щойно говорив про необхідність для апостолів перебувати у Христі. Тепер же Він вказує і на користь, яку отримають вони від цього: їх молитви будуть почуті (пор. Ін. 14: 13-14). Господь говорить це, звичайно, маючи на увазі, що людина, яка перебуває в Ньому, буде молитися про те, чого бажає для людей і Христос.

Аверкій, архієпископ

Усі чотири євангелисти узгоджено розповідають про взяття під варту Господа, причому кожен привносить свої подробиці, які доповнюють картину. За св. Іоаном, Іуда привів цілу спиру, тобто частина легіону, звану когортою, що складається з 1000 осіб з тисяченачальником на чолі, про що особливо згадується в 12-му стихові, а також людей від первосвящеників і фарисеїв. Хоча був повний місяць, натовп цей прийшла з ліхтарями і смолоскипами в припущенні, що Господь може сховатися в потаємних місцях саду. Воїни були озброєні мечами, а слуги первосвящеників - палицями. Мабуть, вони очікували можливості серйозного опору.

А первосвященики, очевидно, боячись народного обурення, дали наказ Іуді взяти Ісуса обережно. Загону, мабуть, не було сказано, Кого він має привести: було наказано взяти Того, на Кого вкаже Іуда. А Іуда, зберігаючи в таємниці дане йому доручення, обмежився однією лише вказівкою: «Кого я поцілую, це Він, за Ким ми йдемо: беріть Його, і обережно ведіть». Можна припускати, що Іуда мав намір, відокремившись від загону, підійти до Ісуса зі звичайним привітанням, поцілувати Його, а потім відійти до апостолів і таким чином приховати свою зраду. Але це йому не вдалося.

45І, прийшовши, підійшов він негайно та й каже: Учителю! Учителю І поцілував Його.

…Серед тих, хто прийшов за Ісусом, як свідчить св. Лука, знаходилися самі первосвященики і начальники храму. До них Господь звернувся з викривальною промовою: «Немов на розбійника ви вийшли з мечами та киями». Сенс цього викриття той, що вони явно йшли на неправу справу, якщо не хотіли звинуватити Господа відкрито перед усіма і взяти Його, як порушника закону серед білого дня, в присутності народу, а використали такий потайний спосіб схопити Його вночі…

Один тільки євангелист Марк додає, що якийсь юнак, загорнувшись у покривало, ішов за загоном, що взяли Ісуса ... Можна припустити, що цей юнак жив десь неподалік, прокинувся від шуму, піднятого загоном, і поспішив, не одягаючись, а лише прикрившись ковдрою, вийти з дому і подивитися, що це відбувається. Древня легенда бачить в цьому юнакові самого євангелиста Марка. Євангелисти часто приховували своє ім'я, кажучи про самих себе.

…Далі св. Іоан говорить, що Анна послав Ісуса зв'язаним до первосвященика Каяфи (Ін. 18:24). Ймовірно, Господа провели тільки через внутрішній двір того ж самого будинку, де був розкладений вогонь і де стояв і грівся Петро, який вже раз відрікся від Господа. Про те, що відбувалося у Каяфи, оповідають докладно два перших євангелиста - св. Матфей і св. Марк. У Каяфи зібралися всі первосвященики, старійшини та книжники, словом майже весь синедріон.

Св. Іоан, доповнюючи розповіді перших євангелистів, каже, що за Ісусом слідував не тільки Петро, про зречення якого оповідають всі чотири євангелисти, але і «другий учень» - безсумнівно, це був він сам. Св. Іоан був знайомим первосвященикові: якому саме і чому, невідомо; за переказами - за своїм рибальством. Тому він увійшов всередину архієрейського двору, а потім сказав воротарці, щоб вона пустила всередину і Петра.

...За судовим звичаям того часу, Каяфа звернувся до Господа з рішучим питанням: «заклинаю Тебе Богом живим, скажи нам, чи Ти єси Христос Син Божий?» «Заклинаю Тебе» - це була звичайна формула заклинання, коли суд вимагав, щоб обвинувачений неодмінно відповідав на питання, щодо яких його звинувачують і відповідав сущу правду, закликаючи Бога у свідки.

На таке прямо поставлене, та ще й під клятвою, питання Господь не міг не відповісти, тим більше, що Йому тепер вже не було ніякої потреби приховувати Своє Месіанське Божественне достоїнство, а треба було навпаки урочисто засвідчити його. І Він відповідає: «ти сказав», тобто «так, правильно: Я - Христос», і до цього ще додає: «віднині побачите Сина Людського, що сидить праворуч сили, і що йтиме на хмарах небесних».

Це, звичайно, вказівка на слова Пс. 109: 1, в якому Месія зображується тим, що сидить праворуч Бога, а також - на пророцтво Дан. 7: 13-14 про Месію, як про «Сина Людського», що гряде на хмарах небесних. Цим Господь хотів сказати, що всі ці нечестиві судії Його скоро побачать у багатьох знаменнях і чудесах - проявах Його Божественної сили, як Сина Божого.

Роздирання одягу в іудеїв було звичайним виразом скорботи і нарікання. Первосвященику заборонялося роздирати свій одяг (Лев. 10: 6; Лев. 21:10), і таким чином, роздерши свій одяг, Каяфа хотів висловити цим свою особливу скорботу, яка навіть змусила його забути цю заборону. Звичайно, це було тільки лицемірство з його боку, для того, щоб оголосити визнання Господом Себе Месією богохульством.

Як над засудженим вже злочинцем вони почали знущатися над Христом: плювати на обличчя, в знак крайньої зневаги і приниження, били по голові, по щоках Його, і, знущалися… Останнє показує, що весь суд був тільки грубим лицедійством, під яким ховалася кровожерна звіряча злість. Це були не судді, а звірі, що не вміли приховувати свою лють...

Згідно із законом, звинувачені в богохульстві вбивалися камінням, але іудеї, несвідомо виконуючи тим волю Божу, бажали віддати Господа Ісуса Христа більш ганебній і важкій смерті - розп'яттю на хресті - і з цією метою, після винесення смертного вироку синедріоном, відвели його до Понтийского Пилата, ігемона, тобто правителя.

…Про суд Господа перед Іродом повідомляє тільки один євангелист Лука в 23: 7-12. Ймовірно, Пилат сподівався отримати від Ірода конкретніші відомості про особу і справу обвинуваченого, яка була для нього не зовсім зрозумілою. З подальшого же зауваження св. Луки, що Ірод із Пилатом з того часу стали друзями, можна зробити висновок, що Пилат навмисне відправив Господа до Ірода, бажаючи таким чином припинити існуючу між ними ворожнечу. Можливо, він сподівався отримати від Ірода схвальний відгук про Ісуса, щоб звільнити Господа з рук Його наполегливих обвинувачів. Недарма ж він згодом вказує на те, що і Ірод не знайшов у Ньому нічого гідного смерті (Лк. 23:15).

Ірод дуже зрадів, побачивши Ісуса. Це був той самий Ірод Антипа, який убив Іоана Хрестителя, і почувши про дії Христові, подумав, що це воскреслий з мертвих Іоан. Ірод сподівався побачити чудеснее знамення від Господа: не для того, щоб повірити в Нього, але щоб наситити зір, як ми на видовищах дивимося, як чарівники вдають, що вони проковтують змія, мечі абощо і дивуємося» (бл. Феофілакт) . Ірод, мабуть, вважав Господа кимось на кшталт чарівника.

Ставив Він йому і багато питань, сподіваючись почути щось цікаве, але на всі його запитання Господь зберігав повне мовчання.

А первосвященики та книжники без угаву звинувачували Господа, ймовірно, доводячи, що проповідь Його небезпечна як для Ірода, так і для кесаря.

Поглумившись над Господом, Ірод одягнув Його в білу одіж, і відіслав до Пилата. У білу (світлу) одежу вдягалися у римлян кандидати на будь-яку начальницьку або почесну посаду (саме слово «кандидат» походить від лат. «кандідус», що означає білий, світлий). Одягнувши а такий одяг Господа, Ірод тим самим хотів показати, що він дивиться на Ісуса тільки як на забавного претендента на іудейський престол, і не вважає Його серйозним і небезпечним злочинцем. Так це зрозумів і Пилат.

Члени синедріону оголошують вже непотрібним подальше розслідування справи і виносять вирок про віддання Господа Ісуса Христа римській язичницькій владі - Понтійському Пилату - для виконання страти.

З часу підпорядкування Іудеї римлянам у синедріона було відібрано право карати злочинців смертю, що видно і з Ін. 18:31. Побиття камінням Стефана було самовільним вчинком.

Згідно із законом звинувачені в богохульстві побивалися камінням, але іудеї, несвідомо виконуючи тим Божу волю, бажали віддати Господа Ісуса Христа більш ганебній смерті - розп'яттю на хресті - і з цією метою, після винесення смертного вироку синедріоном, відвели його до Понтійського Пилата, ігемона, тобто правителя.

Понтій, на прізвисько Пилат, був п'ятим прокуратором, або правителем Іудеї. Він був призначений на цю посаду в 26 р по Р. Хр. від римського імп. Тиверія. Людина горда, пихата і жорстока, але разом з тим малодушна і боягузлива, він ненавидів іудеїв і, в свою чергу, його теж ненавиділи.

Незабаром після розп'яття Христового він був викликаний в Рим на суд, ув’язнений у Вієнні (в південній Галлії) і там скінчив життя самогубством. Прокуратори зазвичай жили в Кесарії, але на свято Пасхи для спостереження за порядком переселялися в Єрусалим.

Найдокладніше про суд у Пилата оповідає св. євангелист Іоан (Ін. 18: 33-38)

Пилат ... вийшов до юдеїв і заявив, що він ніякої провини не знаходить у Ісуса (Ін. 18:38). Ця заява глибоко уразила самолюбство членів синедріону, і вони, як розповідають про це перші три євангелисти, почали наполегливо звинувачувати Господа багато в чому, бажаючи будь-що домогтися Його засудження. Господь зберігав при цьому безперервне мовчання (Мф. 27:12).

Тут вони обмовилися, що Він бунтує народ, навчаючи по всій Юдеї, почавши з Галилеї (Лк. 23: 5), і Пилат… відправив Його до царя Ірода, який жив тоді теж, в зв'язку зі святами, в Єрусалимі.

Про суд Господа у Ірода повідомляє тільки один євангелист Лука, Лк. 23: 7-12.

Посилаючись на те, що і Ірод не знайшов в Ісусі нічого гідного смерті, Пилат пропонує первосвященикам, книжникам і народу, покаравши, відпустити Його. Легким покаранням Пилат думав задовольнити їх. Він згадав при цьому, що в іудеїв був звичай перед Пасхою іти до правителя з проханням відпустити на свободу одного з засуджених на страту злочинців і сам запропонував їм: «кого хочете, щоб я відпустив вам — Варавву чи Ісуса, названого Христом?» (Мф. 27:17).

Євангелисти повідомляють, що Варавва був відомим розбійником, який зі зграєю спільників підняв бунт у місті з метою грабежу і вчинив вбивства.

Пилат очевидно сподівався, що в простому народові він знайде інші почуття до Ісуса, і народ захоче звільнити саме Ісуса. До цього численного натовпу, який зібрався перед домом прокуратора, Пилат і звернувся з питанням: «кого хочете, щоб я відпустив вам?»

Але в той час, як посланець передавав Пилату слова його дружини (Мф. 27:19), іудейські начальники стали підмовляти народ, щоб він просив у Пилата відпустити Варавву, і народ піддався їх нечестивим навіюванням.

Коли Пилат вдруге поставив те саме запитання… вони відповідали: «Варавву».

Пилат же знову сказав їм у відповідь: що ж хочете, щоб я зробив з Тим, Кого ви називаєте Царем Юдейським? Вони знову закричали: розіпни Його. Пилат сказав їм: яке ж зло зробив Він? Вони ж ще дужче закричали: розіпни Його! Тоді Пилат, бажаючи догодити народові, відпустив їм Варавву, а Ісуса, бивши, віддав на розп’яття.

Так повинні були здійснитися пророцтва про сам вид смерті Христової за нас.

Розбещений своїми духовними вождями народ віддав перевагу Варавві, про якого євангелисти повідомляють, що він був відомим розбійником, який зі зграєю спільників підняв бунт в місті з метою грабежу і вчинив вбивства (Мф. 27:16; Ін. 18:40; Лк . 23:23 і Мк. 15: 7).

Чуючи цей шалений крик народу, якого він, мабуть, не очікував, Пілат остаточно розгубився. Він злякався, що його подальша наполегливість у захисті Праведника може викликати серйозне хвилювання народу, яке доведеться утихомирювати збройною силою, і що озлоблені первосвященики можуть донести на нього кесареві, звинувачуючи його в тому, що він сам викликав це хвилювання, захищаючи державного злочинця, яким вони намагалися виставити Господа Ісуса. Під тиском таких обставин

Пилат вирішив спробувати задовольнити спрагу крові в народові, віддавши Невинного на бичування. Ймовірно, він сподівався, зробивши цим поступку народній люті, домогтися звільнення Ісуса від хресної смерті. Оповідання про бичування міститься у всіх євангелистів.

Згідно з розповіддю всіх чотирьох євангелистів, Господа привели на місце, що зветься Голгофа, що значить: «лобне місце», і розп'яли Його посеред двох розбійників, про яких св. Лука повідомляє, що їх теж вели на смерть разом з Ним.

«Голгофа», або «лобне місце» - це був невеликий пагорб, який перебував у той час поза міськими стінами Єрусалима на північний захід. Невідомо точно, чому цей пагорб носив таку назву. Думають, що або тому, що він мав вигляд черепа, або тому, що на ньому знаходилося багато черепів страчених там людей. За давнім переказом, на цьому ж самому місці був похований праотець Адам. Св. Ап. Павло в посланні до євреїв (13: 11-12) вказує на особливе значення того, що «Ісус страждав поза містом»

«Була третя година, і розіп’яли Його» - так говорить св. Марк. Це нібито суперечить свідченням св. Іоана про те, що ще о шостій годині Господь був на суді у Пилата (Ін. 19:14). Але треба знати, що за прикладом ночі, що ділилася на чотири частини, три години на кожну, і день ділився на чотири частини, які називались за останньою годиною кожної частини: третя година, година шоста і година дев'ята. Якщо припустити, що остаточний вирок було винесено Пілатом з ліфостротону після закінчення третьої години за іудейським рахунком, тобто о 9 з невеликим годині ранку, на наш час, то св. Іоан цілком міг сказати, що це була година шоста, бо починалася друга чверть дня, що складалася з 4-ї, 5-ї і 6-ї годин, яка у євреїв називалася за своєю останньою годиною шостою годиною.

З іншого боку, св. Марк міг сказати, що це була година третя, тому що шоста година, в сенсі другої чверті дня, ще тільки починалася, а закінчилася лише третя година, в сенсі першої чверті дня.

«І розіп’яли Його» - хрести бували різної форми і розпинали по різному, іноді прибивали до хреста, який лежить на землі, після чого хрест піднімали і ставили в землі вертикально. І бувало, що спершу ставили хрест, а потім піднімали засудженого і прибивали його цвяхами. Іноді розпинали вниз головою (так розп'ятий був, за власним бажанням, св. Ап. Петро).

Руки і ноги іноді прибивали цвяхами, а іноді тільки прив'язувалися. Тіло розп'ятого безпомічно звішувалися, в жахливих конвульсіях, всі м'язи зводила болісна судорога, виразки від цвяхів, під вагою тіла, роздиралися, страченого мучила нестерпна спрага, внаслідок спеки, викликана ранами від цвяхів.

Страждання розп'ятого були настільки великі і неймовірно болісні, а до того ж і тривалі (іноді розп'яті висіли на хрестах, не вмираючи, по три доби і навіть більш), що ця кара застосовувалася лише до найбільших злочинців і вважалася найжахливішою і найганебнішою з усіх видів страти. Щоб руки не розірвалися передчасно від ран, під ноги іноді підбивали підставку-перекладину, на яку розп’ятий міг встати. На верхньому вільному кінці хреста прибивали поперечну дощечку з надписом провини розп'ятого.

За свідченням перших трьох євангелистів, смерті Господа на хресті передувала пітьма, що покрила землю: «від шостої… до години дев'ятої», тобто за нашим часом - від полудня до третьої години дня. Св. Лука додає до цього, що померкло сонце. Це не могло бути звичайне сонячне затемнення, так як на єврейсьу Пасху 14 нісана завжди буває повний місяць, а сонячне затемнення трапляється тільки за молодика, але не за повного місяця. Це було чудесне знамення, яке свідчило про вражаючу і незвичайну подію - смерть улюбленого Сина Божого.

Про це незвичайне затемнення сонця, впродовж котрого навіть видно було зірки, свідчить римський астроном Флегонт. Про це ж незвичайне сонячне затемнення свідчить і грецький історик Фаллос. Згадує про нього в своїх листах до Аполлофана св. Діонісій Ареопагіт, тоді ще язичник. Але показово, як підкреслює св. Златоуст і блаж. Феофілакт, що ця пітьма «була по всій землі», а не тільки в якійсь частині, як це буває за звичайного затемнення сонця. Мабуть, ця пітьма прийшла слідом за знущаннями і насмішками над розп'ятим Господом; вона ж і припинила ці знущання, викликавши той настрій в народі, про який оповідає св. Лука: «І весь народ, який зійшовся на це видовище, побачивши, що сталося, повертався, б’ючи себе в груди. » (Лк. 23:48).

О дев’ятій годині Ісус викрикнув гучним голосом: Елоі! Елоі! Лама савахфані? — що значить: Боже Мій! Боже Мій! Навіщо Ти Мене покинув?

Ці слова св. Марк передає як «Елої», замість «Ілі». Цей крик, звичайно, не був криком відчаю, але тільки виразом глибокої скорботи душі Боголюдини. Для того, щоб викупна жертва звершилася, необхідно було, щоб Боголюдина випила до самого дна всю чашу людських страждань. Для цього треба було, щоб розп'ятий Ісус не відчував радості Свого єднання з Богом Отцем. Весь гнів Божий, який, в силу Божественної правди, повинен був вилитися на грішне людство, тепер немов зосередився на одному Христі, і Бог наче залишив Його: серед найтяжчих, які тільки можна собі уявити, мук тілесних і душевних, це залишення було найбільш болісним, чому і вивергнуло із вуст Ісусових цей хворобливий вигук.

По-єврейськи слово «Ілля» вимовлялося «Еліагу». Тому крик Господа послужив новим приводом до насмішок над Ним: «Іллю кличе цей». Уїдливість глузування цього полягала в тому, що перед пришестям Месії іудеї очікували приходу Іллі. Насміхаючись над Господом, вони немов хотіли сказати: ось Він і тепер ще, розп'ятий і зганьблений, все ще думає, що Він - Месія, і кличе Іллю Собі на допомогу.

Перші два євангелисти кажуть, що відразу один з воїнів побіг і взяв губку, наповнив оцтом і, наклавши на тростину й давав йому пити. Очевидно це було кисле вино, яке було звичайним питтям римських воїнів, особливо в жарку погоду. Губку, яка вбирає в себе рідини, воїн наклав на тростину, за св. Іоаном, «ісоп», тобто стовбур рослини, що носить це ім'я, так як ті, що висіли на хресті, перебували досить високо від землі, і їм не можна було просто піднести пиття. Розп'яття створювало неймовірно сильну, болісну спрагу в страждальців, і св. Іоан повідомляє, що Господь сказав, очевидно перед цим:

«Пити!» (Ін. 19: 28-30), додаючи при цьому: «щоб збулося Писання». Псалмоспівець в Пс. 68:22, зображуючи страждання Месії, дійсно передрік це: «і у спрагу мою напоїли мене оцтом».

Скуштувавши оцту, за свідченням св. Іоана, Господь проголосив: «Звершилося», тобто звершилася справа Месії, передбачена Промислом Божим, - здійснилося спокутування людського роду і примирення його з Богом через смерть Месії (Ін. 19:30). За словами св. Луки, слідом за тим Господь вигукнув: Отче, в руки Твої віддаю Свого духа! (Лк. 23:46) і, голову схиливши, віддав дух (Ін. 19:30)…

Усі три перші євангелисти свідчать, що в момент смерті Ісусової завіса церковна роздерлася на двоє з верхнього краю до нижнього, тобто сама собою роздерлась на дві частини та завіса, яка відділяла Святилище в храмі від Святого Святих. Так як це був час принесення хлібної жертви, - близько 3 години пополудні за нашим часом, - то, очевидно, черговий священик був свідком цього чудесного роздирання завіси. Це символізувало собою припинення Старого Завіту і відкриття Нового Завіту, який відкривав людям вхід в закрите доти Царство Небесне.

Усі три євангелисти кажуть, що ці чудесні знамення, що супроводжували смерть Господа, справили таке сильне, приголомшливе враження на римського сотника, що він вимовив, за першими двома євангелистами: Божим Сином був цей, а за св. Лукою: Чоловік цей справді праведний був. Легенда розповідає, що цей сотник, з ім’ям Лонгин, став християнином і навіть мучеником за Христа (пам'ять його 16 жовтня.).

Прийшов Йосиф з Аримафеї, іудейського міста поблизу Єрусалима, член синедріону, як свідчить св. Марк, людина благочестива, таємний ученик Христа, за свідченням св. Іоана, який не брав участі в засудженні Господа.

Прийшовши до Пилата, він попросив у нього тіло Ісусове для поховання. За звичаєм римлян, тіла розіпнутих залишалися на хрестах і робилися здобиччю птахів, але можна було, спитавши дозволу начальства, їх поховати.

Пилат висловив здивування тим, що Ісус вже помер, так як розп'яті висіли іноді по кілька днів, але, перевіривши через сотника, який засвідчив смерть Ісуса, наказав видати тіло Йосифові. За розповіддю св. Іоана, прийшов і Никодим, що давніше приходив до Нього уночі (див. Ін. 3 гл.), Який приніс із собою суміш смирни і алоє - близько 100 фунтів.

Йосиф купив плащаницю - довге і цінне полотно. Вони зняли Тіло, намастили його, за звичаєм, пахощами, огорнули плащаницею і поклали в новій поховальній печері в саду Йосифа, яка знаходилася неподалік від Голгофи. Так як сонце вже схилялося на захід, все робилося, хоча і старанно, але дуже поспішно. Приваливши камінь до дверей гробу, вони відійшли.