Євангельські читання: Лама савахфані?

Євангельські читання 5 березня

Євангеліє від Марка, 15: 22, 25, 33 - 41

22 І привели Його на місце Голгофу, що означає Лобне місце.

25 Була третя година, і розіп’яли Його.

33 О шостій же годині настала темрява по всій землі і тривала до дев’ятої години. 34 О дев’ятій годині Ісус викрикнув гучним голосом: Елоі! Елоі! Лама савахфані? — що значить: Боже Мій! Боже Мій! Навіщо Ти Мене покинув? 35 Деякі з тих, що там стояли, почувши те, говорили: Він Іллю кличе. 36 А один побіг, намочив губку оцтом i, настромивши на тростину, давав Йому пити, кажучи: стривайте, побачимо, чи прийде Ілля зняти Його. 37 Ісус же, скрикнувши гучним голосом, спустив дух. 38 І завіса в храмі роздерлася надвоє, зверху донизу. 39 Сотник, який стояв навпроти Нього, побачивши, як Він, так скрикнувши, віддав дух, сказав: воістину Чоловік Цей був Син Божий. 40 Були тут і жінки, які дивилися здалеку; між ними були і Марія Магдалина, і Марія, мати Якова молодшого та Іосії, і Саломія, 41 які і тоді, коли Він був у Галилеї, ходили за Ним і служили Йому, і багато інших, які разом з Ним прийшли до Єрусалима.

Аверкій, архієпископ

Згідно з розповіддю всіх чотирьох євангелистів, Господа привели на місце, що зветься Голгофа, що значить: «лобне місце», і розп'яли Його посеред двох розбійників, про яких св. Лука повідомляє, що їх теж вели на смерть разом з Ним.

«Голгофа», або «лобне місце» - це був невеликий пагорб, який перебував у той час поза міськими стінами Єрусалима на північний захід. Невідомо точно, чому цей пагорб носив таку назву. Думають, що або тому, що він мав вигляд черепа, або тому, що на ньому знаходилося багато черепів страчених там людей. За давнім переказом, на цьому ж самому місці був похований праотець Адам. Св. Ап. Павло в посланні до євреїв (13: 11-12) вказує на особливе значення того, що «Ісус страждав поза містом»

«Була третя година, і розіп’яли Його» - так говорить св. Марк. Це нібито суперечить свідченням св. Іоана про те, що ще о шостій годині Господь був на суді у Пилата (Ін. 19:14). Але треба знати, що за прикладом ночі, що ділилася на чотири частини, три години на кожну, і день ділився на чотири частини, які називались за останньою годиною кожної частини: третя година, година шоста і година дев'ята. Якщо припустити, що остаточний вирок було винесено Пілатом з ліфостротону після закінчення третьої години за іудейським рахунком, тобто о 9 з невеликим годині ранку, на наш час, то св. Іоан цілком міг сказати, що це була година шоста, бо починалася друга чверть дня, що складалася з 4-ї, 5-ї і 6-ї годин, яка у євреїв називалася за своєю останньою годиною шостою годиною.

З іншого боку, св. Марк міг сказати, що це була година третя, тому що шоста година, в сенсі другої чверті дня, ще тільки починалася, а закінчилася лише третя година, в сенсі першої чверті дня.

«І розіп’яли Його» - хрести бували різної форми і розпинали по різному, іноді прибивали до хреста, який лежить на землі, після чого хрест піднімали і ставили в землі вертикально. І бувало, що спершу ставили хрест, а потім піднімали засудженого і прибивали його цвяхами. Іноді розпинали вниз головою (так розп'ятий був, за власним бажанням, св. Ап. Петро).

Руки і ноги іноді прибивали цвяхами, а іноді тільки прив'язувалися. Тіло розп'ятого безпомічно звішувалися, в жахливих конвульсіях, всі м'язи зводила болісна судома, виразки від цвяхів, під вагою тіла, роздиралися, страченого мучила нестерпна спрага, внаслідок спеки, викликана ранами від цвяхів.

Страждання розп'ятого були настільки великі і неймовірно болісні, а до того ж і тривалі (іноді розп'яті висіли на хрестах, не вмираючи, по три доби і навіть більш), що ця кара застосовувалася лише до найбільших злочинців і вважалася найжахливішою і найганебнішою з усіх видів страти. Щоб руки не розірвалися передчасно від ран, під ноги іноді підбивали підставку-перекладину, на яку розп’ятий міг встати. На верхньому вільному кінці хреста прибивали поперечну дощечку з надписом провини розп'ятого.

За свідченням перших трьох євангелистів, смерті Господа на хресті передувала пітьма, що покрила землю: «від шостої… до години дев'ятої», тобто за нашим часом - від полудня до третьої години дня. Св. Лука додає до цього, що померкло сонце. Це не могло бути звичайне сонячне затемнення, так як на єврейську Пасху 14 нісана завжди буває повний місяць, а сонячне затемнення трапляється тільки за молодика, але не за повного місяця. Це було чудесне знамення, яке свідчило про вражаючу і незвичайну подію - смерть улюбленого Сина Божого.

Про це незвичайне затемнення сонця, впродовж котрого навіть видно було зірки, свідчить римський астроном Флегонт. Про це ж незвичайне сонячне затемнення свідчить і грецький історик Фаллос. Згадує про нього в своїх листах до Аполлофана св. Діонісій Ареопагіт, тоді ще язичник. Але показово, як підкреслює св. Златоуст і блаж. Феофілакт, що ця пітьма «була по всій землі», а не тільки в якійсь частині, як це буває за звичайного затемнення сонця. Мабуть, ця пітьма прийшла слідом за знущаннями і насмішками над розп'ятим Господом; вона ж і припинила ці знущання, викликавши той настрій в народі, про який оповідає св. Лука: «І весь народ, який зійшовся на це видовище, побачивши, що сталося, повертався, б’ючи себе в груди. » (Лк. 23:48).

О дев’ятій годині Ісус викрикнув гучним голосом: Елоі! Елоі! Лама савахфані? — що значить: Боже Мій! Боже Мій! Навіщо Ти Мене покинув?

Ці слова св. Марк передає як «Елої», замість «Ілі». Цей крик, звичайно, не був криком відчаю, але тільки виразом глибокої скорботи душі Боголюдини. Для того, щоб викупна жертва звершилася, необхідно було, щоб Боголюдина випила до самого дна всю чашу людських страждань. Для цього треба було, щоб розп'ятий Ісус не відчував радості Свого єднання з Богом Отцем. Весь гнів Божий, який, в силу Божественної правди, повинен був вилитися на грішне людство, тепер немов зосередився на одному Христі, і Бог наче залишив Його: серед найтяжчих, які тільки можна собі уявити, мук тілесних і душевних, це залишення було найбільш болісним, чому і вивергнуло із вуст Ісусових цей хворобливий вигук.

По єврейськи слово «Ілля» вимовлялося «Еліагу». Тому крик Господа послужив новим приводом до насмішок над Ним: «Іллю кличе цей». Уїдливість глузування цього полягала в тому, що перед пришестям Месії іудеї очікували приходу Іллі. Насміхаючись над Господом, вони немов хотіли сказати: ось Він і тепер ще, розп'ятий і зганьблений, все ще думає, що Він - Месія, і кличе Іллю Собі на допомогу.

Перші два євангелисти кажуть, що відразу один з воїнів побіг і взяв губку, наповнив оцтом і, наклавши на тростину й давав йому пити. Очевидно це було кисле вино, яке було звичайним питтям римських воїнів, особливо в жарку погоду. Губку, яка вбирає в себе рідини, воїн наклав на тростину, за св. Іоаном, «ісоп», тобто стовбур рослини, що носить це ім'я, так як ті, що висіли на хресті, перебували досить високо від землі, і їм не можна було просто піднести пиття. Розп'яття створювало неймовірно сильну, болісну спрагу в страждальців, і св. Іоан повідомляє, що Господь сказав, очевидно перед цим: «Пити!» (Ін. 19: 28-30), додаючи при цьому: «щоб збулося Писання». Псалмоспівець в Пс. 68:22, зображуючи страждання Месії, дійсно передрік це: «і у спрагу мою напоїли мене оцтом».

Скуштувавши оцту, за свідченням св. Іоана, Господь проголосив: «Звершилося», тобто звершилася справа Месії, передбачена Промислом Божим, - здійснилося спокутування людського роду і примирення його з Богом через смерть Месії (Ін. 19:30). За словами св. Луки, слідом за тим Господь вигукнув: Отче, в руки Твої віддаю Свого духа! (Лк. 23:46) і, голову схиливши, віддав дух (Ін. 19:30).

Усі три перші євангелисти свідчать, що в момент смерті Ісусової завіса церковна роздерлася на двоє з верхнього краю до нижнього, тобто сама собою роздерлась на дві частини та завіса, яка відділяла Святилище в храмі від Святого Святих. Так як це був час принесення хлібної жертви, - близько 3 години пополудні за нашим часом, - то, очевидно, черговий священик був свідком цього чудесного роздирання завіси. Це символізувало собою припинення Старого Завіту і відкриття Нового Завіту, який відкривав людям вхід в закрите доти Царство Небесне.

Усі три євангелисти кажуть, що ці чудесні знамення, що супроводжували смерть Господа, справили таке сильне, приголомшливе враження на римського сотника, що він вимовив, за першими двома євангелистами: Божим Сином був цей, а за св. Лукою: Чоловік цей справді праведний був. Легенда розповідає, що цей сотник, з ім’ям Лонгин, став християнином і навіть мучеником за Христа (пам'ять його 16 жовтня.).

Усі три євангелисти вказують, що свідками смерті Господа були жінки, які дивилися здалеку і які ходили з Ісусом від Галилеї, служачи Йому, а серед цих жінок, як перераховують св. Матфей і Марк поіменно, були Марія Магдалина, Марія -

Друге послання святого апостола Іоана, 1, 1 - 13

1 Старець — обранiй госпо­­динi i дiтям її, яких я дійсно люб­лю, i не тiльки я, а й усi, що пiзнали iстину, 2 заради iстини, що перебуває в нас i буде з нами повiк. 3 Hехай буде з вами благодать, милiсть, мир вiд Бога Отця i вiд Господа Iсуса Христа, Сина Отчого, в iстинi й любовi.

4 Я дуже зрадiв, що знайшов мiж твоїми дiтьми таких, що ходять в iстинi, як ми прийняли заповiдь вiд Отця. 5 I нинi благаю тебе, гос­подине, не як нову заповiдь пишу тобi, а як ту, що ми маємо вiд по­чатку, щоб ми любили один одного. 6 Любов же полягає в тому, щоб ми жили за Його заповiдями. Це та заповiдь, яку ви чули вiд почат­ку, та щоб жили згiдно з нею. 7 Бо багато з тих, хто вводить в оману, увiйшло в свiт; вони не сповiдують Iсуса Христа, Який прийшов у плотi: така людина є спокусник i антихрист. 8 Пильнуйте себе, щоб нам не за­гу­бити того, над чим ми трудились, але щоб одержати пов­ну наго­роду. 9 Кожен, хто переступає вчення Христове i не перебуває в Hьому, не має Бога; хто перебуває в учен­нi Христовому, має i Отця i Сина. 10 Хто приходить до вас i не приносить цього вчення, того не приймайте в дiм i не вi­тайте його. 11 Бо той, хто його вi­тає, бере участь у злих дiлах його.

12 Багато чого маю написати вам, але не хочу на паперi чорнилами, а маю надiю прийти до вас i гово­рити устами до уст, щоб радiсть ваша була повна. 13 Вiта­ють тебе дiти сестри твоєї обраної. Амiнь.

Аверкій, архієпископ

Починаючи послання, Апостол, замовчуючи про своє ім'я, називає себе «старцем», треба думати за віком, маючи на увазі свої похилі літа. Йому було тоді близько 100 років.

У понятті «обранiй госпо­­динi», якій адресовано послання, лежить поняття жінки-християнки, іменитої, шанованої, яка має, можливо, і високе становище, яке мали, наприклад, римські матрони. Так як тут кажуть про дітей, але не згадується про чоловіка, то, мабуть, вона була вдовою.

Апостол говорить, що це благочестиве сімейство люблять «в істині», тобто любов'ю у Христі, не тільки він сам, але і всі, «хто правду пізнав», тобто християни.

Причина цієї любові в істині, яка є основою віри всіх вірних чад Церкви.

У першій половині послання, подавши «благодать, милість і мир», Апостол висловлює свою радість за віру і благочестя дітей її, що «ходять у правді», тобто правильним шляхом християнського життя - як у своїй вірі, так і в своїх вчинках.

Апостол закликає господиню та її дітей все більшу і більшу утверджуватися в любові, як основній християнській заповіді.

Друга половина послання присвячена застереженню від небезпечного впливу «спокусників», які не сповідують «Ісуса Христа, який прийшов у плоті», тобто відкидають істину втілення Сина Божого.

Називаючи лжеучителів неправдомовцями та антихристами, Апостол забороняє приймати їх в дім і навіть вітати, тому, що той, хто вступає в дружнє спілкування з лжеучителями, наражає себе на небезпеку заразитися його псевдовченням. Характерна ця надзвичайна строгість Апостола любові, з якою так не в'яжуться сучасні ідеї "екуменізму", що проповідує зближення з інославними "для взаємного розуміння"