Євангельські читання: Клич убогих

Євангельські читання 30 листопада

Євангеліє від Луки, 14, 12 - 15

12 Сказав же і тому, хто запросив Його: коли справляєш обід або вечерю, не клич друзів твоїх, ні братів твоїх, ні родичів твоїх, ні сусідів багатих, щоб і вони тебе колись не запросили і не одержав ти відплати. 13 Але, коли справляєш званий обід, клич убогих, калік, кривих, сліпих, 14 і блаженний будеш, бо вони не мають чим віддати тобі; віддасться ж тобі у воскресіння праведних. 15 Почувши це, один з тих, що возлежали з Ним, сказав Йому: блаженний, хто споживатиме хліб у Царстві Божому!

Толкова Біблія

Звертаючись тепер до самого господаря, що покликав гостей, Христос радить йому кликати на обід не друзів, родичів і багатих, але жебраків і калік. Тільки в такому випадку господар може сподіватися отримати нагороду після воскресіння праведних.

І. Вейс знаходить невідповідним вченню Христа таку настанову. Яке ж нещастя в тому, що багата людина відплатить тобі гостинністю за твоє частування? Це зовсім не так страшно і не може забирати у нас права на отримання небесної нагороди ... Але Вейс не хоче зрозуміти, що і тут Христос проводить ту ж думку про умови входження в славне Царство Боже, яку Він висловлював вже неодноразово. Ця думка полягає в тому, що, ганяючись за земною оцінкою своїх дій, хоча б і хороших, люди втрачають право на отримання небесної нагороди (пор. Мф. 5:46, Мф. 6: 2, 16).

З цієї точки зору, дійсно, небезпечно, коли за кожне наше добре діло ми будемо знаходити собі нагороду на землі і приймати ці нагороди: ми, так би мовити, отримаємо своє, і на інше, вище, розраховувати не можемо. Однак, не можна думати, щоб цими словами Христос взагалі забороняв кликати до себе на гостини людей багатих і друзів: тут, очевидно, гіпербола ...

Христос учив, що буде не одне тільки воскресіння праведних, а воскресіння всіх - і праведних, і неправедних (пор. Лк. 20:35; Ін. 5:25). Якщо тут Він говорить тільки про воскресіння праведних, то робить це для фарисеїв, які вважали, що воскресіння будуть удостоєні одні праведники, так що до слів: "за воскресіння праведних" Христос подумки додає: "яке ви тільки припускаєте".

Почувши мова про воскресіння праведних один з співтрапезників, очевидно, у впевненості, що буде учасником цього воскресіння, вигукнув: блажен, тобто щасливий той, хто хліб споживатиме, тобто буде учасником великого бенкету, в Царстві Божім, в Месіанському…

Перше послання до Тимофія святого апостола Павла, 1, 1 - 7

1 Павло, апостол Iсуса Хрис­та за повелiнням Бога, Спасителя нашого, i Господа Iсуса Христа, надiї нашої, 2 Тимофiєвi, iстинному синовi у вiрi: благодать, милiсть, мир вiд Бога Отця нашого i Христа Iсуса, Господа нашого.

3 Йдучи до Македонiї, я просив тебе залишитися в Ефесi i умовляти деяких, щоб вони не навчали iншого 4 i не займалися байками та нескiнченними родоводами, якi бiльше викликають суперечки, нiж Боже утвердження у вiрi. 5 Метою ж умовляння є любов вiд щирого серця i доброї совiсти та нелицемiрної вiри, 6 вiд чого вiдступивши, деякi вдались до марнослiв’я, 7 бажаючи бути законовчителями, але не розу­мi­ють нi того, про що говорять, нi того, що стверджують.

Толкова Біблія

«Істинному синові у вірі». Апостол називає Тимофія «сином у вірі» тому, що він народив його в нове життя, відкривши йому вчення Христа. «Істинним» називає Ап. Тимофія як цілком схожого у всьому на свого духовного батька - Павла: в ньому Павло пізнає риси свого характеру (пор. Фил. 2: 20-22). «Благодать ... мир» - див. Рим. 1: 7. Тут до звичайного привітання свого «благодать і мир» апостол приєднує ще вираз «милість» (έλεος).

Послання починається реченням: «я просив тебе ...». (Καύώς παρεκάλεσά σε). Головне речення, яке мало б тут стояти, пропущено, але його можна відновити, і цей весь стих отримає тоді такий вигляд: «як я просив тебе, сам відходячи в Македонію, залишатися в Ефесі (як місці особливо важливому) і умовляти деяких, щоб не вчити іншої науки, так ти і залишайся там».

Тимофій, очевидно, дуже обтяжувався перебуванням в Ефесі, і апостол тому насамперед хоче вселити йому твердість духу для перебування на такій відповідальній посаді.

«Йдучи до Македонії». Тут мається на увазі подорож, вчинену Апостолом Павлом по Греції і Македонії в проміжок між першим і другим його ув’язненням…

Щоб вони не навчали iншого 4 i не займалися байками та нескiнченними родоводами, якi бiльше викликають суперечки, нiж Боже утвердження у вiрi.

Цей вислів (έτεροδιδασκαλειν) не означає неодмінно, що «деякі» вчили непотрібного.

Вони могли вчити, але тільки не того, що особливо було важливо знати християнам або ж могли вчити не так, як вчив апостол, тобто, як видно з 1 Тим. 6: 3, брали, ймовірно, плату за свої повчання, чого Апостол Павло ніколи не робив. Тому краще б називати цих людей не «лжеучителями» (звичайний переклад), а інакшоучителями.

І не займалися байками та нескiнченними родоводами…

«Байки й родоводи». Деякі тлумачі бачать тут вказівку на початки гностицизму («родовід» так званих еонів), але з такою думкою не можна погодитися.

В посл. до Тита апостол (Тит. 1:14) прямо називає ці байки «іудейськими», і тут найімовірніше має на увазі різні нечувані розповіді, які стануть згодом змістом іудейської Гаггади.

«Родоводи» також ймовірно були запозичені з юдейства, яке взагалі дуже цікавилося родоводами своїх великих людей.

«Нескінченними» апостол називає родоводи в тому сенсі, що в них ніколи не дійдеш до кінця, а будеш йти все далі і далі в сферу давнини.

«Суперечки». Тут розуміються не об'єктивні розслідування справи, а пройняті суб'єктивним настроєм оскарження будь-яких загальноприйнятих істин, зовсім не потрібні для церковної громади.

«Боже утвердження» - тобто утвердження (οίκοδομίαν) в Бозі через призначених Ним служителів церкви. За деякими кодексам тут потрібно читати: Боже домобудівництво (οίκοδομίαν), але сенс місця від такої зміни майже не змінюється.

Апостол, безсумнівно, хоче сказати, що «громада віруючих твориться і утверджується у вірі християнською однодумністю ... Навпаки, суперечки служать руйнуванню (2 Тим. 2:14) і порушують єдність церкви». (Полянський, с. 231 і 232).

Під «умовлянням» (παραγγελία) тут очевидно мається на увазі християнська мораль, яка накреслює правила життя християнина. Ця мораль має своєю метою утвердити в серці християнина любов до Бога і ближніх, яка може вирости тільки з абсолютно чистого серця, а не з будь-яких нечистот, які, очевидно, не були чужі інакшоучителям.

Чисте ж серце має в своїй основі добре сумління (Діян. 24:14, 16; 1 Кор. 4: 4), яке не знає за собою ніякої провини ні перед Богом, ні перед людьми, а така совість виникає з віри, що не тільки сповідується устами, але істинна і по своїй суті.

Таким чином, тут віра є першоосновою і доброго сумління, і чистоти серця.

Інакшоучителі, очевидно, не звернули уваги на ґрунтовне релігійно моральне оновлення - інакше вони не збилися б з правильного шляху служіння істині.

Лжевчителі, очевидно, пояснювали письмовий іудейський закон - Тору. Ця справа представляється апостолу більш важливою, ніж заняття байками й родоводами. Самі байки і родоводи служили, мабуть, для цих людей тільки засобом для того, щоб викликати в слухачів більше уваги до їх роз'яснення Тори.

«Не розуміючи» - тобто не знаючи самої суті закону і не розуміючи добре того, що вони видають як істинне тлумачення.