Євангельські читання: Звідки ж у Нього це все?

Євангельські читання 20 липня

Євангеліє від Матфея, 13, 54 – 58

54 І, прийшовши до Своєї батьківщини, вчив їх у синагозі їхній, так що всі дивувалися й говорили: звідки в Ньому премудрість ця і сили? 55 Чи Він не син теслі? Чи не Його Мати зветься Марією і брати Його Яків та Іосія, і Симон, та Іуда? 56 І сестри Його чи не всі між нами? Звідки ж у Нього це все? 57 І спокушалися Ним. Ісус же сказав їм: не буває пророка без честі, хіба що тільки на батьківщині своїй і в домі своїм. 58 І не створив там багатьох чудес через невір’я їхнє.

Толкова Біблія

Про братів і сестер Спасителя див. Ін. 2:12; Мк. 3:21; Мф. 12:46 і парал.; Мф. 13:55, 56 і парал.; Ін. 7: 3 сл .; 1 Кор. 15: 7; Діян. 1:14; Гал. 1: 18-19; Діян. 9: 27-28; Діян. 12:17; Діян. 15:13 сл.; Гал. 2: 9; Гал. 2:12; 1 Кор. 9: 5; Діян. 21:18.

Яків (не Алфеїв і не Зеведеїв) був згодом єпископом Єрусалимської церкви, а після нього третій брат його Симеон (див. Євс. Церк. Іст. III, 11). Він, за свідченням Егізіппа у Євсевія (III, 32), постраждав за часів Траяна і консула Аттики, скінчивши життя «майже тою ж смертю, яку зазнав Господь», 120 років від роду. Це було дев'ятого року царювання Траяна, тобто 107 року по Р. X. Якщо так, то Симеон був старшим за Спасителя на 11 років. Онуки четвертого брата, Іуди, були приведені до Доміціана і звільнені ним. Про другого брата Спасителя Іосію нічого невідомо, крім одного імені, якщо тільки не брати до уваги загальних відомостей про братів Спасителя (див. про них вищенаведені цитати).

Ще менше відомо з Євангелія про сестер Спасителя. Про них згадується лише в Мф. 13:56; Мк. 3:32; Мк. 6: 3, де вони не називаються по імені.

Між виразами «син теслі» (Мф.) І «тесля» (Мк.) Немає великої різниці, і навряд чи можна говорити, що перша назва «більш шаноблива». Слово Марка «тесля» знайшло відгомін у пізніших письменників; пор. Цельс у Орігена VI: 34. Оріген (VI: 36) заперечує, що Ісус Христос називається «теслею» де б то не було в Євангеліях.

56 І сестри Його чи не всі між нами? Звідки ж у Нього це все?

За Феофілактом, у Спасителя були дві сестри, які називалися Марія і Саломія, за іншими - Естер і Тамара. Вираз грецький в перекладі означає «З нами живуть тут».

57 І спокушалися Ним. Ісус же сказав їм: не буває пророка без честі, хіба що тільки на батьківщині своїй і в домі своїм.

(Мк. 6: 3-4).

Це прислів'я, тоді вживане в народі… Іоан Хреститель, також Ісая, Єлисей, Даниїл та інші були у великій пошані. Але взагалі в житті звичайне явище, коли ми «чужого любимо, а ближнього зневажаємо». У Матфея мова схожа з мовою Марка, але дещо скорочена.

58 І не створив там багатьох чудес через невір’я їхнє.

(Мк. 6: 5).

Звідси видно, що деякі чудеса були здійснені Спасителем і в Назареті. Златоуст запитує: заради чого мало звершив чудес? Щоб не говорили: лікар, зціли Самого себе; щоб не говорили: ворожий нам і чужий і зневажає Своїх; щоб не говорили, що якби зробив чудеса, то і ми увірували б в Нього.

---

Перше послання святого апостола Павла до коринф’ян, 5, 9 – 6, 11

9 Я писав вам у посланнi — не знатися з блудниками; 10 проте не взагалi з блудниками свiту цього — або лихварями, або хижаками, або iдолослужителями, бо iнакше ви мусили б вийти iз свiту цього. 11 Hинi ж написав вам, щоб ви не єдналися з тим, хто, називаючись братом, залишається блудником, або лихварем, або iдолослужите­лем, або лихословцем, або п’яницею, чи хижаком; з таким навiть i не їсти разом. 12 Бо що менi суди­ти i зовнiшнiх? Хiба не внутрiшнiх ви судите? 13 А зовнiшнiх судить Бог. Отже, вилучiть розпутного вiд вас самих.

1 Як смiє хто з вас, маючи справу з iншим, судитися у неправедних, а не у святих? 2 Хiба не знаєте, що святi судитимуть свiт? Якщо ж свiт буде судимий вами, то невже недостойнi ви судити незначнi справи? 3 Хiба не знаєте, що ми будемо судити анге­лiв, чи не тим бiльше справи житейськi? 4 А ви, коли судитесь у житейських справах, ставите своїми суддями таких, якi в церквi нiчого не значать. 5 Hа сором вам кажу: невже немає серед вас жод­ного розумного, який мiг би розсу­дити справи мiж братами своїми? 6 Але брат iз братом судиться, та ще й перед невiрними. 7 I те вже зовсiм сором для вас, що ви судитеся мiж собою. Чи не краще б вам залишатися скривдженими? Чи не краще б вам терпiти нестат­ки? 8 Але ви самi кривдите i вiд­нiмаєте, та ще й у братiв. 9 Hевже не знаєте, що неправедники Царства Божого не успадкують? Hе обманюйте себе: нi блудники, нi iдолослужителi, нi перелюбники, нi малакiї, нi мужоложці, 10 нi злодiї, нi лихварi, нi п’яницi, нi лихословцi, нi хижаки — Царства Божого не успадкують. 11 I такими були деякi з вас; але обмилися, але освятилися, але виправдалися iменем Господа нашого Iсуса Христа i Духом Бога нашого.

Толкова Біблія

У попередніх стихах Апостол вказав на ослаблення церковної дисципліни у Коринфській Церкви. Тепер він робить деякі пояснення до того, що їм сказано, щоб коринф’яни не мали нерозуміння. Він говорив в посланні (ст. 2, 6 і 7 цієї глави), щоб вони не входили в спілкування з блудниками (пор. 2 Ін. 1:10). І мав на увазі в цьому випадку тільки грішників з середовища християн, а не всіх грішників взагалі, які живуть на світі (світу цього), бо інакше добрим християнам потрібно б залишити міста і піти в пустелі!

Ідолослужителі могли зустрічатися і серед коринфських християн. Це були ті, які і після свого навернення могли продовжувати виконання язичницьких звичаїв, напр. відвідували трапези, що влаштовувалися в язичницьких храмах (див. 1 Кор. 8).

Ап. виправдовує своє різне ставлення до віруючих і невіруючих. Втім, кажучи, що він не хоче судити зовнішніх, Ап. має тут на увазі себе як християнина взагалі, а не як Апостола. Кожен християнин може сам поривати спілкування зі своїм побратимом по вірі, як бачить, що той не хоче виправитися.

Зовнішніх. Так називалися язичники у іудеїв, але Ап. вживає цей вираз, очевидно, і щодо язичників і щодо іудеїв.

Ап. ніби тут суперечить заповіді Христа: "не судіть" ... Мф. 7: 1. Але Христос забороняв засудження злісне, коли людина засуджує ближнього на підставі тільки одних припущень, намагаючись вгадати його приховані наміри. Таке засудження забороняється і у Ап. Павла (1 Кор. 13: 7). Але тут Ап. радить і навіть ставить в обов'язок християнинові судити про вчинок, що явно порушує лад християнського життя, і до того ж судження, поєднане з люблячою турботою про знайдення засобів, які б могли спрямувати людину на істинний шлях (щоб дух був спасенний - 1 Кор. 5: 5).

Перше судження супроводжується деяким почуттям зловтіхи, а останнє - смиренням і співчуттям (1 Кор. 5: 2).

Ап., повторюючи думку, висловлену в законі Мойсея (див. Втор. 17: 7; Втор. 22:21; Втор. 24: 7), велить виганяти усіх розбещених з середовища християнської громади. Засоби для цього вказані вище - саме, плач до Бога, звернення до Бога з проханням про відділення таких грішників (1 Кор. 5: 2) і особистий розрив з ними (1 Кор. 5:11). Інших засобів церковної дисципліни по відношенню до грішників Ап. не знає, принаймні не вказує. Звичайно, про напоумлення, яке повинне передувати церковному суду Мф. 18: 15-20, він тут не вважав за потрібне згадувати.

У судді призначалися в римській імперії люди, що сповідували державну релігію, тобто язичники. Хоча ці судді судили за всіма звичаями римського права, проте, Ап. називає їх нечестивими, правильніше– «неправедними» (άδιχα), тому що вони насправді не знали вищої, Христової, правди. Він вважає для християнина єдино можливим суд, що складається з християн, відпов., суд не офіційний, а просто посередницький, коли за рішенням суперечки люди звертаються до якоїсь шанованої людини з-поміж себе. Християни називаються святими, не як окремі особистості, а як члени святої Церкви Христової: у таких є розуміння вищих завдань життя і правильних людських відносин.

Коринф’яни зверталися до язичницьких суддів, ймовірно, за старою звичкою і тому, що були впевнені, що римський суддя краще вирішить їх справу. Апостол же не хоче, щоб в християнське життя вносилися, шляхом судових вироків, начала, чужі християнству (напр. за розглядом справ між господарями і рабами). Це, однак, не заважало Апостолу вимагати, щоб християни підпорядковувалися язичницькій владі і, відпов., також суддям тоді, коли вони зі свого боку пред'являли християнам вимоги, як членам держави - Рим. 13: 1-3.

«Святі судитимуть світ». Східні церковні тлумачі говорили, що тут мається на увазі суд в переносному сенсі цього слова. На страшному суді Христовому християни своєю чистою поведінкою будуть служити живим і наочним викриттям язичницької порочності (Мф. 22:41). Але зв'язок мови змушує бачити тут вказівку​​ на реальний суд, якого учасниками будуть християни. І Сам Господь Ісус Христос говорив апостолам, що вони, під час Його другого пришестя, сидітимуть на дванадцяти престолах, щоб судити дванадцять колін Ізраїлевих (Мф. 19:28). Св. Іоан Богослов поширює це право на всіх віруючих (Об'явл. 2:26, ​​27, Об'явл. 20: 4).

«Будемо судити ангелів». У Св. Писанні ніде не говориться, що люди будуть судити добрих ангелів. Але Ап. Павло в нашому ж посланні каже, що під час другого пришестя Христа на землю будуть «скасовані» ангельські сили (1 Кор. 15:24). Звичайно, тут маються на увазі злі ангели, «світоправителі темряви віку цього» (Еф. 6:12), і цих же ангелів Ап. має на увазі, звичайно, в розглянутому тексті. З книги Еноха (апокриф) видно, що і в іудеїв було вірування в те, що Бог буде судити ангелів, - звичайно злих (Ph. Bachmann, втім, бачить тут вказівку​​на «ангелів взагалі», як в 1 Кор. 3: 9 , і передбачає, що Ап. має на увазі відповідальність ангелів добрих, оскільки вони є хранителями царств і народів,Дан. 10).

4 А ви, коли судитесь у житейських справах, ставите своїми суддями таких, якi в церквiнiчого не значать.

А ви ... ставите. Правильніше: вибирайте, призначаєте (καθίξετε)

Своїми суддями. Мова йде не про язичницьких суддів-чиновників, тому що сам Ап. вчив поважати їх, Рим. 13: 4, і тому, що не християни ж їх ставили! Вся мова Апостола тут, очевидно, іронічна: «при таких незначних справах, через які ви ведете між собою суперечку, не шукайте собі посередниками людей важливих - ці справи в змозі вирішити і самі незначні, з вашої точки зору, особи в Церкві!»

Житейські справи (βιωτικά). Правильніше: суперечки через матеріальні блага.

5 Hа сором вам кажу: невже немає серед вас жод­ного розумного, який мiг би розсу­дити справи мiж братами своїми?

Ап. хоче сказати: "я нічого не маю проти того, щоб ви вибирали гідних людей для вирішення своїх позовів".

6 Але брат iз братом судиться, та ще й перед невiрними.

"Якщо я сказав, що ваші справи можуть бути вирішені і самими незначними особами, то сказав це тільки для того, щоб присоромити вас: адже я показав вам, як мало значення мають в моїх очах ті інтереси, через які ви жертвуєте честю Церкви".

7 I те вже зовсiм сором для вас, що ви судитеся мiж собою. Чи не краще б вам залишатися скривдженими? Чи не краще б вам терпiти нестат­ки?

Уже в 6-м ст. Апостол дав зрозуміти, що недобре чинять християни, судячись між собою, адже вони брати (брат з братом судиться). Тепер він цю думку про непристойність судових справ між християнами розкриває грунтовніше, вказуючи, що християнину личить,радше, терпіти образу і збиток, ніж віднімати щось у братів навіть і шляхом суду.

Ап. не говорить цим, що християнин зовсім не повинні захищатися проти заподіюваної йому несправедливості, але все ж радить не доводити справи до судового розгляду. До цього спонукає християнина його любов до братів, яка йде на всякі поступки (пор. Мт. 5: 39-42).

9 Hевже не знаєте, що неправедники Царства Божого не успадкують? Hе обманюйте себе: нi блудники, нi iдолослужителi, нi перелюбники, нi малакiї, нi мужоложці, 10 нi злодiї, нi лихварi, нi п’яницi, нi лихословцi, нi хижаки — Царства Божого не успадкують. 11 I такими були деякi з вас; але обмилися, але освятилися, але виправдалися iменем Господа нашого Iсуса Христа i Духом Бога нашого.

З приводу забуття коринф’янами священного свого обов'язку - любити братів своїх за вірою, - Ап. зауважує, що серед коринф’ян стало утверджуватися легковажне ставлення до прийнятих ними на себе зобов'язань вести чисте і праведне життя. Вони стали вважати, що їхні релігійні, духовні дарування самі по собі вже можуть відкрити перед ними двері Царства Небесного, яка б не була їх поведінка. Ні, каже Ап., цього бути не може! При цьому він спочатку перераховує п'ять видів нестриманості, а потім п'ять видів порушення чужих прав, як права на майно, так і права на суспільну повагу (лихословці саме шкодять честі інших, їх доброму імені).

Апостол … намагається оживити в них свідомість їх християнської гідності, яке зобов'язує їх бути чистими і праведними. Коринф’яни повинні пам'ятати, що вони вже вступили в нове життя шляхом хрещення.

Деякі. Цим Ап. хоче сказати, що далеко не всі коринф’яни вели до навернення до християнства безбожний спосіб життя.

Але омилися. Це, безсумнівно, позначає собою таїнство хрещення (хрещення було актом особистого, свідомого рішення кожного віруючого).

Але освятились, але виправдались. Ці обидва вирази роз'яснюють те, що людина отримує в таїнстві хрещення. Хрещення, - хоче сказати Ап. - не було простим символом. Ні, воно супроводжувалося освяченням, тобто при хрещенні був посланий віруючим Св. Дух, з отриманням Якого віруючі почали нове, благодатне життя (пор. Діян. 2:38; 2 Кор. 1: 21-22; Еф. 1: 13), а потім в хрещенні віруючим було дано і виправдання, тобто вони стали праведними, засвоївши собі праведність Христову. Ап. тут ставить спочатку освячення, а потім виправдання тому, що йому потрібно було протиставити нинішній стан віруючих і їх колишній стан.

Іменем Господа. Таку силу отримує акт хрещення від того, що воно відбувається в ім'я Господа Ісуса Христа, тобто з прикликанням Його імені, за Його велінням, Його силою і на підставі того, що Його викупна жертва за все людство прийнята Богом, і Духом Бога нашого, тобто в хрещенні посилається на охрещуваного Дух Божий - початок нового життя (таїнство миропомазання, поєднане з хрещенням).