Євангельські читання: З того більше й спитають

Євангельські читання 25 листопада

Євангеліє від Луки 12, 48 - 59

48 А той, хто не знав і зробив щось гідне покарання, буде битий менше. Від усякого, кому дано багато, багато й вимагається, і кому багато довірено, з того більше й спитають. 49 Я прийшов вогонь звести на землю, і як хотів би, щоб він уже запалав! 50 Хрещенням маю Я хреститися; і як Я втримаюся, поки це здійсниться! 51 Чи думаєте ви, що Я прийшов дати мир землі? Ні, кажу вам, а розділення. 52 Бо віднині п’ятеро в одному домі розділені: троє проти двох, і двоє проти трьох. 53 Розділиться батько з сином, і син з батьком; мати з дочкою, і дочка з матір’ю; свекруха з невісткою своєю, і невістка з свекрухою своєю. 54 Сказав же і до народу: коли ви побачите хмару, що йде із заходу, то відразу говорите: дощ буде, і буває так. 55 І коли віє південний вітер, говорите: спека буде, і буває. 56 Лицеміри! Лице неба і землі розпізнавати умієте; як же час цей не розпізнаєте? 57 Чому ж ви і по собі не судите, що є справедливе? 58 Коли ти йдеш з супротивником своїм до правителя, то дорогою подбай, щоб звільнитися від нього, щоб він не притяг тебе до судді, а суддя не віддав тебе слузі, а слуга не посадив би тебе до в’язниці. 59 Кажу тобі: не вийдеш звідти, аж поки не віддаси й останнього гроша.

Аверкій, архієпископ

Під цим «вогнем» св. отці розуміють духовну ревність, яку прийшов запалити Господь в серцях людських і яка неминуче породить поділ і ворожнечу між людьми, бо одні гаряче, всім серцем приймуть вчення Христове, а інші будуть противитися йому.

Так як цей вогонь ревності повинен був запалитися з особливою силою тільки після хресних страждань Христових, Його Воскресіння, Вознесіння і послання Святого Духа апостолам, то Господь висловлює бажання швидше «хреститися» тим хрещенням, яким Він «повинен хреститися», тобто швидше понести страждання, що очікують його, для викуплення людства, в результаті чого запалає цей вогонь ревності.

У результаті спасенного діла Христового серед людей вже не буде того шкідливого миру, який об'єднує людей на злочинному ґрунті і віддаляє їх від Бога, але настане спасительний поділ: послідовники вчення Христового відокремляться від ворогів Христових. Ворожнечу, яка виникла на цьому грунті навіть між близькими родичами, ми бачили особливо під час гонінь на християн з боку язичників, але вона неминуча завжди, бо зло ненавидить добро і прагне його знищити.

Господь різко докоряє фарисеям, назвавши їх лицемірами, за те, що вони, вміючи судити за відомими ознаками про майбутню погоду, не хочуть помічати явних ознак, що свідчать про Його месіанське достоїнство, і знову сказав, що знамення не буде їм дано, «окрім знамення Іони пророка» (див. Мф. 12: 38-45).

Толкова Біблія

У Матфея читаємо: Не думайте, що Я прийшов принести мир на землю; не мир прийшов Я принести, а меч.

Паралельне місце у Луки Лк. 12:51, де та ж думка висловлена ​​трохи інакше. Кращим поясненням цього стиха можуть служити слова Златоуста: «як же Сам Він заповідав їм (учням), входячи в кожен будинок, вітати миром? Чому ж, так само, ангели оспівували: Слава Богу в вишніх і на землі мир? Чому також і всі пророки проповідували про те ж? Тому що тоді і оселяється мир, коли заражене хворобою відсікається, коли вороже відділяється. Тільки таким чином можливо небу з'єднатися з землею. Адже і лікар тоді рятує інші частини тіла, коли відсікає від нього невиліковний член; і воєначальник відновляє спокій, коли руйнує згоду між змовниками». Далі Златоуст говорить: «однодумність не завжди буває доброю; і розбійники бувають згодні. І так суперечка була наслідком не Христового визначення, а справою волі самих людей. Сам Христос хотів, щоб всі були одностайні в справі благочестя; але як люди розділилися між собою, то і сталася незгода».

Лк. 12:52, 53.

У Матфея: Бо Я прийшов розлучити сина з батьком його, і дочку з матір’ю її, і невістку із свекрухою її. І вороги людини — домашні її.

Тут висловлюється думка, яка, ймовірно, іудеям була добре відома, тому що слова Христа представляють цитату з Мих. 7: 6: «Бо син ганьбить батька, дочка повстає проти матері, невістка — проти свекрухи своєї; вороги людині — домашні її».

Євангеліє від Луки, 13, 1-9

1 У той час деякі прийшли і розповіли про галилеян, кров яких Пилат змішав з жертвами їхніми. 2 У відповідь Ісус сказав їм: чи думаєте ви, що ці галилеяни були грішніші за всіх галилеян, що так постраждали? 3 Ні, кажу вам; але, якщо не покаєтесь, усі так само загинете. 4 Або думаєте, що ті вісімнадцять, на яких упала башта Силоамська і побила їх, були винні більше за всіх, що живуть в Єрусалимі? 5 Ні, кажу вам; але, якщо не покаєтесь, усі так само загинете. 6 І сказав оцю притчу: один чоловік мав у своєму винограднику посаджену смоковницю, і прийшов шукати плоду на ній і не знайшов. 7 І сказав виноградареві: ось третій рік я приходжу шукати плоду на цій смоковниці і не знаходжу; зрубай її, навіщо вона і землю займає? 8 Але той сказав йому у відповідь: господарю, залиш її і на цей рік, поки я обкопаю її і підсиплю гноєм. 9 Можливо, дасть вона плід; а якщо ні, наступного року зрубаєш її.

Толкова Біблія

Христос визнавав зв'язок між стражданнями людськими і гріхом (див., напр., Мф. 9: 2), але Він не визнавав тільки за людьми влади встановлювати цей зв'язок за своїм міркуванням у кожному окремому випадку. Він хотів навчити людей тому, щоб вони, бачачи страждання інших, прагнули вникнути в стан своєї власної душі і бачили в покаранні, що спіткало ближнього, застереження, яке Бог посилає їм. Так, Господь застерігає тут людей від того холодного самовдоволення, яке нерідко виявляється і серед християн, які бачать страждання ближнього і байдуже проходять повз, зі словами, "так йому ..."

…Що це була за башта невідомо. Видно тільки, що вона була в безпосередній близькості до Силоамського джерела, яке протікало біля підніжжя Сіонської гори, з південного боку Єрусалима.

Щоб показати, як необхідне тепер покаяння для іудейського народу, Господь говорить притчу про безплідну смоковницю, від якої господар виноградника поки все ще чекає плоду, але - такий висновок належить зробити зі сказаного - скоро його терпіння може вичерпатися, і він її зрубає.

У винограднику... смоковниця. У Палестині на хлібних полях і виноградниках всюди, де допускає грунт, ростуть смоковниці і яблуні (Тренч с. 295).

Притчею про безплідну смоковницю Господь хотів показати іудеям, що Його виступ як Месії - це остання спроба, яку робить Бог з метою закликати народ іудейський до покаяння, а після невдачі для народу нічого більш не залишається, як чекати швидкого кінця. Але крім цього, буквального, значення притчі, вона має і таємничий. Саме безплідна смоковниця означає всякий народ і кожну державу і церкву, які не здійснюють свого, даного від Бога, призначення і які тому повинні бути вигнані зі свого місця (пор. Одкр. 2: 5). Потім у проханні виноградаря за смоковницю Отці Церкви бачили клопотання Христа за грішників або клопотання Церкви за мир або праведних членів Церкви за неправедних. Що стосується згадуваних у притчі трьох років, то одні тлумачі бачили тут позначення трьох періодів домобудівництва Божественного - закону, пророків і Христа, інші - вказівку ​​на трирічне служіння Христа. Але всі ці тлумачення не мають основи в самій притчі, деталі якої, як і будь-якої притчі взагалі, не потребують пояснення: важливо тільки відтінити головну думку притчі, а ця думка цілком зрозуміла кожному.

Друге послання до солунян святого апостола Павла, 2, 1-10

1 Благаємо ж вас, браття, щодо пришестя Господа нашого Ісуса Христа і нашого зiбрання до Hього, 2 не спiшити вагатися розумом i не тривожитися нi вiд духу, нi вiд слова, нi вiд послання, нiби нами надiсланого, неначе вже настає день Христів. 3 Hе­хай нiхто не спокусить вас нiяк: бо день той не прийде, поки не прийде ранiш вiдступлення i не вiд­криється чоловiк грiха, син погибелi, 4 який противиться i звеличується над усiм, що зветься Богом‚ або святинею, так що в храмi Божому сяде вiн, як Бог, і за Бога себе видаватиме. 5 Хiба не пам’ятаєте, як я, ще перебуваючи у вас, говорив вам це? 6 I тепер ви знаєте, що утримує його від того‚ щоб з’явитися в свiй час. 7 Бо таємниця беззаконня вже дiє, тiльки не здiйсниться доти, доки не буде вилучений iз середовища той, що утримує тепер. 8 I тодi вiд­криється беззаконник, якого Господь Iсус уб’є духом уст Своїх i знищить явленням пришестя Свого. 9 Його ж пришестя, за дiєю сатани, буде з усякою силою i знаменням та чудесами неправдивими, 10 i з усякою оманою неправди тих, якi гинуть за те, що вони не прийняли любови iстини для свого спасiння.

Толкова Біблія

Не спiшити вагатися розумом i не тривожитися нi вiд духу, нi вiд слова, нi вiд послання…

«Вагатися розумом» - втрачати голову, допускати втрату здорового глузду, відриватися від останнього, як корабель відривається від якоря під тиском бурі і хвиль.

Ап. не заперечує того, що день другого пришестя може бути близьким, але він каже, що він ще не настав. Йому має передувати низка подій, і перш за все «відступ» ή αποστασία. Вживання артикля при слові αποστασία показує, що мається на увазі певний факт, добре відомий Ап. і С…

Що ж це за відступлення, про яке говорить Ап.? У чому воно полягає? Словом αποστασία можна означити два сенси - релігійний і політичний. Перший сенс це слово носить у LXX і в Н. З. (дивись 1 Мак. 2:15 І Діян. 21:21, де йдеться про відступ від закону Мойсея). Але якщо це слово носить релігійний сенс, то де ж відбудеться це відступ - серед язичників, серед християн, або ж серед іудеїв? Звичайно, будь-яке повстання супроти Бога є відступ, але потрібно думати, що інші народи, як άνομοι, не можуть братися до уваги. Відступ, швидше, має бути або серед християн, або ж серед іудеїв. Але у Ап. ми ніде не знаходимо даних для того, щоб припускати, що в християнстві буде великий відступ якраз перед приходом Христа, хоча частковий відступ цілком мислимий. Звідси - відступ найкраще шукати в Ізраїлі, де він буде носити, скоріше, релігійний, ніж політичний характер.

Друга подія перед пришестям - це явлення людини гріха, сина погибелі. Обидва вирази - гебраїзм; Іуда в Єв. Іоанна (Ін. 17:12) називається «сином погибелі». Перший вираз «людина гріха» характеризує собою саму природу особистості, яка повстане на Бога, а друге «син погибелі» - вказує на кінцеву долю цієї особистості. Потрібно думати, що Ап. має на увазі тут не просто тенденцію зла, що діє в людстві, а, скоріше, певну особистість, в якій все зло повинне, так би мовити, втілитися і сконцентруватися, і повстати проти істинного Месії і Сина Божого. Ототожнювати сина погибелі з самим сатаною не дозволяє 2 Фес. 2: 9.

У храмi Божому сяде вiн, як Бог, і за Бога себе видаватиме…

Призначений на погибель буде ворогом не одного лише істинного Бога, але і богів язичницьких (1 Кор. 8: 5)… Це буде заперечення будь-якої релігії взагалі.

«У храмі Божому» - εις τον ναόν του Θεού - ναός - внутрішня частина храму, святилище.

Вживання двох артиклів вказує, мабуть, на те, що тут мається на увазі храм Єрусалимський.

«Сяде він, як Бог»… Ап. П., мабуть, дивився на іудаїзм як на сферу, в якій повинна проявитися найстрашніша сатанинська боротьба проти Бога (див. 1 Сол. 2: 14-16).

Порівняй, однак, Рим. 9, Рим. 10, Рим. 11., дивись - Zeine. Р. Theologie des Neuen Testaments, стор. 465-74. 1911…

Друге послання до солунян святого апостола Павла, 2, 13 – 3, 5

13 Ми ж повиннi завжди дякувати Боговi за вас, улюбленi Господом браття, що Бог вiд початку, через освячення Духа i вiру в iстину, обрав вас на спасiння, 14 до якого ви i покликанi благовiсту­ванням нашим для досягнення слави Господа нашого Iсуса Христа.

15 Отже, браття, стiйте i трима­йтеся передань, яких ви навчилися чи то словом, чи то посланням нашим. 16 Сам же Господь наш Iсус Христос i Бог i Отець наш, Який полюбив нас i дав утiшення вiчне i добру надiю в благодатi, 17 нехай утiшить вашi серця i нехай утвердить вас у всякому словi й доброму дiлi.

1 Отже, молiться за нас, браття, щоб слово Господнє ширилося й славилось, як i у вас, 2 i щоб нам визволитися вiд непоряд­них та лукавих людей, бо не в усiх є вiра. 3 Але вiрний Господь, Який укрiпить вас i збереже вiд лукавого. 4 Уповаємо ж на Господа щодо вас, що ви робите i будете робити те, що ми повелiваємо вам. 5 Господь же нехай направить серця вашi на любов Божу i на терпiння Христове.

Толкова Біблія

Якщо такий план спасіння, немов продовжує Ап., то Солуняни повинні, зі свого боку, виявитися гідними цього і твердо триматися викладеного їм вчення - «переказів» - τάς παραδόσεις - навчань, викладених їм не як особистий погляд, але як «звістку», прийняту звище, причому байдуже, що ці повчання не дійшли до них - «словом» - або ж «посланням». Під останнім тут безсумнівно мається на увазі перше послання до солунян…

Сам же Господь наш Iсус Христос i Бог i Отець наш, Який полюбив нас i дав утiшення вiчне i добру надiю в благодатi, нехай утiшить вашi серця i нехай утвердить вас у всякому словi й доброму дiлi.

Кінець глави містить молитву Апостола, в якій ім'я Господа Ісуса Христа стоїть раніше імені Бога. «Цей порядок було визначено, пише G. Milligan, безпосередньо попереднім посиланням на славу Господа Ісуса (ст. 14.), або ж він зобов'язаний своєю появою тому факту, що саме Христос є посередником, через якого був виконаний план Божий щодо людей. В обох випадках перед нами інший вражаючий приклад рівності честі, що дається скурізь у цих посланнях Синові разом з Богом Отцем» (С. 108).

«Полюбив нас і дав» - це вказує на певний історичний момент виникнення Євангелія, і відносяться ці слова до «Бога й Отця».