Євангельські читання: Від серця виходять злі помисли

Євангельські читання 23 липня

Євангеліє від Матфея, 15, 12 – 21

12 Тоді ученики Його, приступивши, сказали Йому: чи знаєш, що фарисеї, почувши це слово, спокусилися? 13 Він же сказав у відповідь: усяка рослина, яку не насадив Отець Мій Небесний, викоріниться. 14 Облиште їх: вони — сліпі вожді сліпців, а коли сліпець веде сліпця, то обидва впадуть в яму. 15 Петро ж, відповідаючи, сказав Йому: поясни нам притчу цю. 16 Ісус сказав: невже і ви ще не розумієте? 17 Чи ще не зрозуміли, що все, що входить в уста, проходить у черево і виходить геть? 18 А те, що з уст виходить, від серця виходить; це і оскверняє людину, 19 бо від серця виходять злі помисли, вбивства, перелюбства, любодіяння, злодійство, лжесвідчення, хула. 20 Це те, що оскверняє людину, а немитими руками їсти — не оскверняє людину.

21 І, вийшовши звідти, Ісус пішов у землі Тирські і Сидонські.

Толкова Біблія

Стихів 12-14 у Марка і інших євангелистів немає. Але у Мк. 7:17 можна знайти примітку, якої нема у Матфея, і на підставі цього говорити, що учні приступили до Спасителя без народу, - тоді, коли Він з ними зайшов до будинку. Втім, про це можна здогадуватися і зі свідчень Матфея в ст. 12, 15 в порівнянні з Мф. 13:36, де вжиті майже однакові вирази.

«Слово це» багато хто відносить до викладеного в 3-9. Але краще з Євфимієм Зігабеном тут розуміти ст. 11. Тому що «це слово», якщо було сказане до народу, могло здатися особливо спокусливим для фарисеїв. Фарисеї сильно спокушалися саме цими словами Христа, бо бачили в них відкрите нехтування не тільки своїми переказами, а й усієї обрядовості.

13 Він же сказав у відповідь: усяка рослина, яку не насадив Отець Мій Небесний, викоріниться.

За Златоустом, Спаситель говорить це про самих фарисеїв і їх перекази. Рослина тут вказує на фарисеїв, як партію або секту. Думка, виражена тут Христом, подібна з думкою Гамалиїла (Діян. 5:38).

14 стих.

(Лк. 6:39).

За Златоустом, якби Спаситель говорив це про закон, то назвав би його сліпим вождем сліпих. Пор. Мф. 23:16, Мф. 23:24. У Лк. 6:39 подібний вислів вставлений в нагірну проповідь.

15 Петро ж, відповідаючи, сказав Йому: поясни нам притчу цю.

(Мк. 7:17).

Мова збігається за змістом з другою половиною зазначеного стиха у Марка. Різниця від Мк. 7:17 Мейер називає «несуттєвою». Найкраще читання - просто «притчу», без додавання «цю». Якщо приймати слово «цю», то прохання Петра буде, звичайно, стосуватися ст. 14. Але тут справа цілком пояснюється Марком, у якого слова Петра, безумовно, належать до Мк. 7:15, а у Матфея, - до 11. Подальша мова Спасителя підтверджує таке тлумачення.

16 Ісус сказав: невже і ви ще не розумієте? (Мк. 7:18).

Сенс той, що навіть ви, - слово, на якому особливий наголос, - так довго зі Мною перебували і в Мене навчалися, - невже навіть і ви ще не розумієте?

17 Чи ще не зрозуміли, що все, що входить в уста, проходить у черево і виходить геть?

(Мк. 7:18, 19).

У Марка набагато докладніше: Чи ж і ви розуміння не маєте? Невже ви не розумієте, що все те, що входить іззовні в людину, не може опоганити її? Бо не входить до серця йому, але до живота, і виходить назовні. Для розглянутого місця зустрічається паралель у Філона (DeOpificMundi I: 29), який говорить: «через уста, за словами Платона, входить смертне, а виходить безсмертне. Через уста входить їжа і питво, тлінного тіла тлінне насичення. А слова, невмирущі закони безсмертної душі, якими керується розумне життя, з вуст виходять ».

18 А те, що з уст виходить, від серця виходить; це і оскверняє людину,

(Мк. 7:20).

Те, що входить в людину (їжа), не опоганює це його. А то, що виходить з його серця, може його оскверняти. Подальше і точне пояснення дається в наступному вірші.

19 бо від серця виходять злі помисли, вбивства, перелюбства, любодіяння, злодійство, лжесвідчення, хула.

20 Це те, що оскверняє людину, а немитими руками їсти — не оскверняє людину.

(Мк. 7:23).

Христос не відміняв закону Мойсеєвого і не говорив, що всякий вид їжі або пиття корисний людині. Він говорив тільки, що ніяка їжа не оскверняють людину.

21 І, вийшовши звідти, Ісус пішов у землі Тирські і Сидонські.

(Мк. 7:24).

Як у Матфея, так і у Марка зовсім незрозумілим є слово «звідти». Оріген вважав, що Христос вийшов з Генісарета, за яким Спаситель подорожував (Мф. 14:34; Мк. 6:53); а пішов, можливо, внаслідок того, що фарисеї спокушалися з приводу мови про речі, що оскверняють людину. Вийшовши з Ізраїлю, Ісус Христос приходить у землю Тирську і Сидонську. У Златоуста, Феофілакта й інших, при тлумаченні зазначеного місця, багато міркувань про те, навіщо Спаситель говорив учням, щоб вони на шлях язичників не ходили, коли Сам йде до них. Відповідь дається в тому сенсі, що Спаситель вирушив в землю Тирську і Сидонську не для проповіді, а щоб «сховатися», хоча і не міг цього зробити.

З цих тлумачень зрозуміло, що Спаситель, всупереч звичайній думці, «переступав межі Палестини» і, хоча і недовго, знаходився в язичницької країні. Якщо ми погодимося з цим, то подальша історія представиться нам дещо зрозумілішою.

Тир (по-єврейськи Цор - скеля) був знаменитим фінікійським торговим містом. Близько часу завоювання царства Ізраїльського Салманасаром (721 року до Р. Х.) ассірійці взяли в облогу його, але не могли взяти після п'ятирічної облоги і тільки наклали на нього данину (Іс. 23). Близько часу зруйнування Єрусалима (588 м до Р. X.) Навуходоносор оточив Тир і взяв його, але не зруйнував. У 332 році до Р. X., після семимісячної облоги Тир був узятий Олександром Македонським, який розіп'яв 2 000 тирян за опір. Тир тепер називається Ес-Сур. З 126 р до Р. X. Тир був самостійним містом з грецьким устроєм.

Сидон (рибне місто, корінь однаковий з «Вифсаїда») був древнішим заТира. Про Сидон часто згадується в Старому Завіті. В даний час в ньому до 15 000 жителів; але торгове його значення поступається Бейруту. Сидон називається тепер Саїдою.

Перше послання святого апостола Павла до коринф’ян, 7, 24 – 35

24 У якому станi хто був покликаний, браття, у тому кожен i залишайся перед Богом.

25 Щодо дiвоцтва я не маю пове­лiння Господнього; а даю пораду як той, хто одержав вiд Господа милiсть бути вiрним Йому; 26 отже, з огляду на нинішні утиски‚ вважаю за краще, що добре людинi залишатися так. 27 Чи з’єднався ти з жiнкою? Hе шукай розлучення. Чи залишився без жiнки? Hе шукай жiнки. 28 А втiм, якщо i оже­нишся, не згрiшиш; i якщо дiвчина вийде замiж, не згрiшить. Але такi матимуть муку тілесну; а менi вас шкода.

29 Я кажу вам, браття: час уже короткий; отже, тi, що мають жi­нок, нехай будуть так, нiби не ма­ють їх; 30 хто плаче, наче не плаче; хто радiє, наче не радiє; i хто купує, наче не набуває; 31 i хто користується свiтом цим, наче не користується; бо минає образ свiтуцього. 32 А я хочу, щоб ви були без турбот. Hеодружений турбується про Господнє, як догодити Господевi; 33 а одружений турбується про мирське, як догодити жiнцi. Рiзниця є мiж заміжньою i дiви­цею: 34 незаміжня турбується про Господнє, як догодити Господевi, щоб бути святою i тiлом i духом; а замiжня пiклується про мирське, як догодити чоловiковi. 35 Ка­жу це вам на вашу ж користь: не з тим, щоб накинути на вас пута, а щоб ви благочинно‚ безустанно і ревно служили Господевi.

Толкова Біблія

Так як доля дівчат в давнину вирішувалася їх батьками, які самі вибирали чоловіків для своїх дочок, то Ап. вважає за потрібне створити спеціальне напоумлення батькам-християнам. Він радить краще не видавати своїх дочок заміж, якщо це тільки можливо (25-26), по-перше, маючи на увазі лихоліття, яке переживало тоді християнство, (27-31), а по-друге, беручи до уваги переваги, які безшлюбність має перед шлюбом, коли йдеться про служіння Господу (32-38). Нарешті, теж саме радить Ап. і вдовам (39-40).

Як той, хто одержав…Правильніше: як такий, який в силу благодаті Божої може дати вам добру пораду…

Ап., очевидно, говорить тут з деякою іронією. Коринф’яни, здається, питали його, чи немає прямого веління Христа, не задовольняючись його апостольськими словами. Ап. нагадує їм, що якщо він і не має прямого веління Христа, а дає тільки свої поради, то все ж ці поради повинні заслуговувати на увагу як поради особи, що особливо глибоко проникала розумом своїм, перебуваючи при тому під керівництвом Духа Божого, в таємниці християнської віри.

З огляду на нинішні утиски…Ап. має тут на увазі весь період, який повинен пройти між сходженням Духа Св. на віруючих і другим пришестям Христовим. Це - період постійної боротьби між новим і старим життям (пор. Лк. 12:51)… Скоро повинні були початися і гоніння на християнство з боку язичницької влади. Все це і спонукає Апостола радити людям залишатися в позашлюбному стані.

Думку про незручності, пов'язані зі шлюбним станом, Ап. тут розкриває з більшою докладністю. Звичайно, немає гріха і в шлюбному житті, але в цьому стані християнства доведеться одруженому і заміжній терпіти немало неприємностей в житті, які легше переносити людині, коли вона самотня.

Скорбота по плоті - це зовнішні, тілесні потреби, які повинні були особливо пригнічувати християн сімейних під час гонінь.

Не далеко вже той момент, коли повинен закінчитися нинішній порядок речей. Ми не знаємо, скільки часу триватиме цей етап життя Церкви (пор. Мк. 13:32).

З огляду на це не належить приліплюватися серцем і думкою до земного; шлюб, радість, печаль, торгівля і взагалі користування благами світу - все це скороминуче.

Звичайно, Ап. не позбавляє християн усякої радості й не забороняє турбуватися про мирське, а тільки застерігає від надмірності в тому і в іншому.

Хто користується світом - це вираз обіймає і шлюб, і власність, і торгівлю, а також будь-яку політичну, наукову і художню діяльність. Всі такі люди повинні, по Апостолу, дивитися на те, що займає їх, як на тимчасове, скороминуще, не прив'язуючись до нього всією силою душі.

Чи можна цю вимогу докласти і до християн теперішнього часу, перед якими не стоїть з такою рельєфністю привид близького кінця світу? Цілком можливо, тому що жодна людина не повинна бути впевнена в стійкості результатів своєї діяльності: і в науці, і в мистецтві, і в політиці все постійно замінюється, і загалом почуття сучасного християнина не повинні відрізнятися від тих почуттів, з якими працював у різних сферах життя і мистецтва християнин апостольського віку. А як провести межу між користуванням і некористуванням світом - про це вже повинне сказати християнину його моральне відчуття.

Ап. каже про моральні труднощі, до яких веде подружнє життя. Людина вільна, самотня може - якщо захоче - цілком і без коливань присвятити себе служінню Господу.

Навпаки, одруженому доводиться при цьому брати до уваги і бажання його дружини, підтримувати яку є також священний обов'язок.

…"Одружений про речі життєві клопочеться ... і розділився" - розділився у своїх прагненнях між прихильністю до Христа і життєвими турботами.

Щоб бути святою і тілом і духом. Звідси зовсім не випливає, щоб співжиття з чоловіком для жінки було гріховним і оскверняло її тіло і дух. Цей вислів означає тільки, що зазначена дівчина або вдова зважилася цілком присвятити себе на служіння Господу. У шлюбі ж жінка не одна володіє своїм тілом, а й чоловік її (пор. ст. 4-й), і душа її розділяється між турботами земними і небесними.

35 стих.

Ап. хоче тут захиститися від підозри в тому, ніби він дає вказівки віруючим, тільки ґрунтуючись на своїх власних поглядах. Ні, він переслідує тільки користь віруючих і хоче вказати їм найпростіший спосіб послужити Богу безперешкодно. Можна вважати, що при цьому апостолу постав образ Марії, що сиділа біля ніг Христа в Віфанії і слухала слова Його (пор. Лк. 10: 39-42).