top of page

Євангельські читання: Все це зло зсередини виходить

  • Фото автора: admin
    admin
  • 23 вер. 2020 р.
  • Читати 7 хв


Євангельські читання 23 вересня


Євангеліє від Марка, 7, 14 - 24


4 І, покликавши весь народ, говорив йому: слухайте Мене всі і розумійте: 15 нічого нема поза людиною, що входило б у неї і оскверняло її; але те, що виходить з неї, — те й оскверняє людину. 16 Якщо хто має вуха слухати, нехай слухає! 17 І коли Він увійшов у дім від народу, ученики Його спитали Його про притчу. 18 Він сказав їм: невже ви такі нерозумні? Невже не розумієте, що все те, що входить у людину ззовні, не може осквернити її? 19 Бо входить їй не в серце, а в утробу, і виходить геть, чим очищається всяка їжа. 20 Далі сказав: те, що виходить з людини, оскверняє людину. 21 Бо зсередини, від серця людського, виходять лихі помисли, перелюбства, любодійства, вбивства, 22 злодійство, здирство, лукавство, зради, ганебні вчинки, заздрісне око, богохульство, гордощі, безумство, — 23 все це зло зсередини виходить і оскверняє людину.
24 І підвівшись, пішов звідти у краї Тирські та Сидонські; і, увійшовши в дім, не хотів, щоб хтось пізнав Його; але не зміг утаїтися.

Борис Гладков


До цього пояснення Ісусом Христом Своїх слів нічого додати: все зрозуміло. Однак, ґрунтуючись на цих словах, багато хто вважає, що Христос відкидав пости. З такою думкою не можна погодитися. Піст, як повне утримання від вживання їжі, або ж як вживання їжі в кількості, ледь необхідній для підтримки життя, завжди визнавався могутнім засобом в боротьбі з плотськими пристрастями. Багато людей, які хотіли жити не скотським, а розумним життям, завжди прагнули приборкати свої пристрасті, підпорядкувати їх своєму розуму (духу); усвідомлюючи ж, що багате харчування взагалі, а також вживання деяких видів їжі (наприклад, м'яса і вина) сильно збуджує пристрасті і робить людину глухою до голосу совісті, - такі люди вдавалися або до повного на деякий час утримання від будь-якої їжі, або до стриманості від вживання м'яса і вина, або ж взагалі до вкрай помірного харчування.


Сам Христос закликав Своїх послідовників до боротьби з плоттю і, для прикладу нам, сам постив сорок днів у пустелі. Тому з слів Його - не те, що входить в уста, оскверняє людину, - не можна виводити висновку про те, що Він відкидав корисність і необхідність посту. Він говорив лише про те, що оскверняють людину, роблять його негідною Царства Небесного (не сама їжа, але дух нестриманості, що виникає від смаку) злі помисли і погані справи, а не їжа і не вживання її без дотримання шанованої фарисеями зовнішньої чистоти: їсти руками невмитими - не осквернює це людини, сказав Він і цими заключними словами розсіяв всякі непорозуміння щодо справжнього сенсу цієї розмови.


Толкова Біблія


Докладне тлумачення цих стихів ми знайдемо в коментарях до попереднього Євангелія:


Свідчення Апостола Марка вельми добре підтверджується наявними у нас талмудичними відомостями про ці іудейські обряди. У фарисеїв було безліч обмивань, і дотримання їх доходило до крайньої дріб'язковості. Розрізнялися, напр., різні сорти води, що мали різну очисну силу, числом до шести, причому було точно визначено, яка вода годиться для тих чи інших обмивань. Особливо ґрунтовними були правила про обмивання рук. Говорячи про обмивання рук, євангелисти, і особливо Марк, виявляють дуже близьке знайомство з тогочасними звичаями іудеїв, викладеними переважно в невеликому талмудичному трактаті про обмивання рук «Ядаїм».


Обмивання рук, як показує Едершейм (The Life of Jesus the Messiah, II, 9 і сл.), переважно на підставі цього трактату, не були вимогою закону, а «переказом старців». Іудеї так строго дотримувалися обряду обмивання рук, що рабин Акіба, будучи посадженим у в'язницю і маючи води в кількості, ледь достатній для підтримки життя, вважав за краще померти від спраги, ніж їсти руками невмитими. За недотримання обмивання перед обідом, який вважався встановленням Соломона, належало мале відлучення (нідда). Фарисеї і книжники звинувачують учнів, а не Самого Спасителя, подібно до того, як вони зробили це через зривання колосків.


Фарисеї і книжники звинувачують учнів в порушенні передання старших, а самі винні в порушенні заповіді Божої. Ця остання порушується «вашим переданням», що стосується не до обмивання, а зовсім до іншого предмету. За Златоустом, Спаситель запропонував це питання, «показуючи, що той, хто грішить в великих справах, не повинен з такою дріб’язковістю помічати в інших незначні вчинки. Вас би належало піддати звинуваченням, - каже Він, - а ви самі звинувачуєте інших». Спаситель розкриває оману фарисеїв в тому, що вони звертали увагу на дрібниці і не брали до уваги найважливіше в людських відносинах.


Обмивання рук і шанування батька і матері - протилежні полюси в людських моральних відносинах. Як Златоуст, так і Феофілакт і Євфимій Зігабен кажуть, що Спаситель тут не виправдовує учнів в недотриманні дріб'язкових фарисейських встановлень і допускає, що був деякий рід порушення людських звичаїв з боку Його учнів. Але разом з тим стверджує, що з боку книжників і фарисеїв було також порушення і в набагато вищому сенсі; і, що має набагато більше значення, в порушенні цьому був винний їх переказ.


У Матфея далі оповідається майже тотожно з Марком, але з пропуском слова «корван» і з заміною слів… Конструкція стиха у Матфея менш чітка, ніж у Марка. Слово «корван» є буквальним перекладом часто вживаної іудейської формули обітниці, де було багато зловживань...


Підстави для обітниць дані були в Святому Письмі Старого Завіту (див. Бут. 28: 20-22; Лев. 27: 2-4, 9-12, 26-29; Чис. 6: 2, 3, 13-15, 21; Чис. 21: 2, 3; Чис. 30: 2-17; Втор. 23: 21-23; Суд. 11: 30-31; 1 Цар. 1:11). Згодом «обітниці» стали предметом іудейської казуїстики. Слово «корван» було переінакшено в «конам» «з благочестя». «Стали говорити не тільки «дана річ конам», а й «конам очі мої, якщо вони будуть спати», «конам руки мої, якщо вони будуть працювати»і навіть просто: «конам, що я не буду спати» та ін. (Див. Талм. перекл. Переф. III, 183).


Дар Богу по-єврейськи називався «корван» (як у Мк. 7:11), і про нього часто згадується в Лев. I-III, де ягнята, козли, бики, принесені Богу на всепалення, мирну жертву або в жертву за гріх, називаються «корван», тобто «Жертва». Газофілакія (скарбниця) в храмі, куди складалися приношення від народу, метонімічно називається «корван» або «порвана» - Мф. 27: 6. Обітниці могли і повинні були часто скасовуватися, головна причина цього полягала в тому, що в них каялися (харатії), і в цьому випадку законники повинні були їх скасовувати. Звичай, який засуджує Спаситель, полягав в тому, що книжники дозволяли людині цією формулою присвячувати свою власність храму і таким чином ухилятися від обов'язку допомагати своїм батькам. Законницька формула, таким чином, була більш священна, ніж божественна заповідь, викладена в Писанні.


Дотриманням переказів своїх старців фарисеї і книжники хотіли догодити Богові, бо всі ці перекази, як і взагалі все єврейське законодавство, мали релігійний характер. Книжники і фарисеї думали, що, вмиваючи руки перед споживанням їжі, вони виконують релігійні вимоги, які є обов'язковими для всіх, і тим більше для таких релігійних вчителів, якими були Христос і Його учні. Недотримання переказів старців могло служити і в очах ворогів Христа, і в очах народу ознакою відступу від справжніх релігійних учень.


Але вороги Христа не помічали, що, дотримуючись цих дрібниць, які не мали ніякого відношення до релігії, вони не звертали уваги на більш важливе і порушували самі заповіді Божі. Звідси було ясно, що не релігія Христа, а їх власна релігія була помилковою. Вони наближалися до Бога тільки устами своїми і язиком шанували Його.


Поставивши ворогів Своїх в безвихідне становище надзвичайною силою Своїх аргументів, Спаситель залишає їх і звертається з промовою до всього народу.


Коли фарисеї звинувачували учнів в тому, що вони їли «нечистими» руками, Спаситель говорить, що ніяка їжа не оскверняє людину. Але якщо їжа не оскверняє, то тим більше споживання її руками. Тут викладений був абсолютно новий принцип, що, яким би небув простим, до цих пір ще не розумівся багатьма як належить. У ньому виражається думка, протилежна тій, що якась їжа може бути причиною духовного або релігійного осквернення. Тут Ісус Христос мислить, очевидно, не про законне, а про моральне осквернення, яке має відношення не до того, що входить в уста (пор. 1 Тим. 4: 4), а до того, що виходить з уст (аморальні слова). Судячи з контексту, проти установлень Мойсея Спаситель не говорить, але застосування Його промови до закону Мойсеєвого неминуче, так що внаслідок цього закон і його панування скасовуються. У відповідному місці у Марка знаходять деяку двозначність. Матфей використовує вислів «з вуст» замість «з людини».


Послання до галатів святого апостола Павла, 6, 2-10


2 Hо­сiть тягарi один одного i так здiйсните закон Христа. 3 Бо хто вважає себе чимось, коли вiн є нiщо, той обманює себе. 4 Кожний нехай випробовує своє дiло i тодi матиме похвалу тiльки в собi, а не в iншому, 5 бо кожний свiй тягар понесе.
6 Той, хто навчається слова, не­хай дiлиться з наставником усяким добром. 7 Hе обманюйтесь: Бог зневаженим не буває. Що по­сiє людина, те й пожне. 8 Хто сiє для плотi своєї, вiд плотi пожне тлiння, а хто сiє для духа, вiд духа пожне життя вiчне. 9 Роблячи доб­ро, не будемо сумувати, бо у свiй час пожнемо, якщо не ослабнемо. 10 Отже, доки є час, будемо робити добро всiм, а найбiльше ж своїм за вiрою.

Толкова Біблія


Не тільки гріх брата, але і будь-яка тяжкість (тягарі), яка відчувається нашими братами, повинна і нами відчуватися як така, що гнітить нас самих. Тому ми повинні допомагати брату нести його тягар, під яким потрібно розуміти все, що пригнічує людину, з чим вона не може сама впоратися, - і духовні, і матеріальні його негаразди.

До такого широкого розуміння слова "тягарі" спонукає і висновок стиха: "так здiйсните закон Христа" або заповідь Христа про любов, в якій, власне, і полягає суть закону Христового (Мф. 23:37 і наст., Ін. 13:34).


Виконання закону Христового Апостол і тепер уже бачить з боку галатів, але це виконання ще недосконале. Воно буде досконалим тільки згодом (αναπληρώσετε - від αναπληροῦν = виконувати в досконалому вигляді, в протилежність до πληροῦν = просто виконувати; у галатів ще, відпов., не можна констатувати αναπληροῦν, а тільки πληροῦν).


Це досконале виконання закону Христового можливе тільки тоді, коли галати будуть завжди допомагати братам носити їх тягарі.


Ап. закликав християн носити тягарі один одного. Останніми словами він дав зрозуміти, що у кожного є тягарі, усвідомлення своїх недоліків і самі ці недоліки. Але є люди, які занадто про себе думають (пор. 1 Кор. 3:18: 1 Кор. 10:12; 1 Кор. 14:37 і особливо 1 Кор. 8: 2). Подібна людина, бо ж вона насправді - ніщо, тільки обманює сама себе, зовсім себе заплутує в думках, і вона вже не в змозі правильно поставитися до обтяженого брата, послужити йому.


Замість того, щоб насолоджуватися своїми уявними достоїнствами, християнин повинен швидше дослідити свою поведінку (свою справу).


"Тоді буде мати привід хвалитися тільки щодо самого себе, а не по відношенню до іншого". Думка у Ап. така: ми часто хвалимо себе тільки тому, що оцінюємо несхвально вчинки інших. Тим часом оцінювати себе з такої точки зору - неправильно. Потрібно випробувати самого себе, виявити всі свої сили і здібності і подумати, чи скористалися ми цими здібностями як належить. Тоді і виявиться, що нам і хвалитися-то нічим, що ми швидше повинні просити у Бога прощення в тому, що знехтували Його дарами.


Тут підстава або спонукання до самоіспиту. Потрібно звертати серйозну увагу на свою поведінку, тому що результати свого земного діяння кожен з нас понесе в інше життя, до престолу Вічного Судді (пор. Одкр. 14:13; 2 Кор. 5:10, Мф. 5:25 і наст. ). При цьому Ап. для позначення поняття "тягаря" бере вже не те слово, яке він вжив у 2-му стихові.


Там стоїть слово, яке означає будь-який тягар, звідки б він не приходив і як би довго його не доводилося нести. Тут же поставлено слово, яке означає тяжкість, яку на себе хтось або кладе або дозволяє на себе покласти, щоб нести її до певної цілі. Дії, які здійснені самою людиною тут, в земному житті, є така тяжкість, яку вона уже сама, а не інші повинна нести впродовж життя і за його межами (напр., за розпусне життя людина часто платить хворобою, яку з нею уже ніхто розділити не може)...

Comments


ШАПКА1.jpg
bottom of page