Євангельські читання: Виросло терня, і заглушило зерно

Євангельські читання 4 вересня

Євангеліє від Марка, 4, 1-9

1 І знову почав навчати біля моря; і зібралося до Нього багато народу, так що Він увійшов у човен і сидів на морі; а весь народ був біля моря на землі. 2 І багато вчив їх притчами, і в навчанні Своєму говорив їм: 3 слухайте, ось вийшов сівач сіяти; 4 і, коли сіяв, трапилося, що одне зерно впало при дорозі, і налетіли птахи і видзьобали його. 5 Інше ж упало на кам’янисте місце, де небагато було землі; і скоро зійшло, бо земля була неглибока. 6 Коли ж зійшло сонце, зів’яло і, не маючи коріння, засохло. 7 Ще інше впало в терня; і виросло терня, і заглушило зерно, і воно не дало плоду. 8 А інше впало на добру землю і дало плід, який зійшов і виріс; і вродило в тридцять, в шістдесят і в стократ. 9 І сказав їм: хто має вуха слухати, нехай слухає!

Толкова Біблія

І знову. Це вже третій випадок, коли Христос проповідує Своє вчення на березі моря (пор. Мк. 2:13 і Мк. 3: 7).

Багато народу. Натовп дуже зріс у кількості, так що Христос був змушений, для зручності під час проголошення проповіді, сісти в човен, який стояв біля самого берега.

Натовп, мабуть, шукає не чудес, а повчання і ставиться дуже прихильно до Великого Вчителя. Натовп цей збирався з надзвичайною швидкістю. За єв. Марком, Христос спочатку вчив біля моря тільки Своїх учнів, а потім вже сюди зібрався цілий натовп слухачів, тоді як за єв. Матфеєм (Мф. 13: 1) - Господь почав вчити вже після того, як зібрався на березі натовп народу.

І багато вчив їх притчами. Єв. Марк, однак, наводить далі тільки три притчі, сказані Христом біля моря (єв. Матфей - сім - Мф. 13 гл.). Притчі самі він розглядає як особливий спосіб вчення.

Слово "навчання" означає, безсумнівно, не самий акт навчання, не процес, а саме вчення Спасителя, як відому систему.

Перша притча - про сіяча, яка подається в цих стихах, являє собою повторення того, що міститься в єв. Матфея, Мф. 13: 3-9. Але єв. Марк більше інших синоптиків (пор. Лк. 8: 4-8) повідомляє подробиці притчі. Так, він один дає вираз: "і воно не дало плоду" (7), "плід зійшов і виріс" (8) …

Сіяння - прекрасний образ проповідування Слова Божа, яке, падаючи на серце, залежно від стану його, залишається безплідним або приносить плід, більший або менший.

У того, чий розум затьмарений, а серце загрубіло в гріху так, що він не розуміє Слово Боже, це Слово лягає на поверхню розуму і серця, не пустивши коріння, як насіння на дорозі, відкрите для всіх, хто йшов, і лукавий - сатана або демон - легко його викрадає, робить безплідним почуте.

Кам'янистий ґрунт є ті, хто захоплюється проповіддю Євангелія, як приємною новиною, часом навіть щиросердно, знаходячи задоволення в проповіді, але серцем - холодні, тверді і нерухомі, як камінь. Такі не в силах заради вимог євангельського вчення змінити свій спосіб життя, відійти від своїх улюблених гріхів, які увійшли в звичку, і вести боротьбу зі спокусами, зазнаючи скорботи і нестатки за істину євангельського вчення. У боротьбі зі спокусами вони спокушаються, падають духом і зраджують свою віру і Євангеліє. Під тернистим ґрунтом маються на увазі серця людей, обплутаних пристрастями: до багатства, до насолоди, до благ світу цього загалом.

Під доброю ж і плодоносною землею маються на увазі люди з добрим і чистим серцем, які, почувши Слово Боже, твердо вирішили зробити його провідником свого життя і творити плоди чесноти. «Види чесноти різні, як різні і люди, що зростають в духовній мудрості» (Блаж. Феофілакт).

---

Друге послання до коринф’ян святого апостола Павла,11, 5-21

5 Але я думаю, що я нi в чому не менший від великих апостолiв: 6 хоч я i неук у словi, але не в пiзнаннi. Втiм, ми у всьому цiлком вiдомi вам. 7 Чи згрiшив я тим, що принижував себе, щоб пiднести вас; бо безвiдплатно проповiдував вам Євангелiє Боже? 8 Вiд iнших церков я одержував плату для служiння вам; а перебуваючи у вас, хоч i терпiв нестаток, нiкому не докучав, 9 бо нестаток мiй поповнили браття, що прийшли з Македонiї; та й у всьому я старався i постараюсь не бути для вас тягарем. 10 По iстинi Христовiй, що в менi, скажу, що ця похвала не вiдбереться вiд мене в країнах Ахайї. 11 Чому ж я так чиню? Чи тому, що не люблю вас? Боговi вiдомо! Але так роблю i так робитиму, 12 щоб не дати приводу тим, хто шукає приводу, щоб вони, чим хваляться, у тому виявились такими ж, як i ми. 13 Бо такi лжеапостоли — лукавi працiвники, що набирають вигляду апостолiв Христових. 14 I не дивно: адже сам сатана набирає вигляду ангела свiтла, 15 а тому не велика рiч, коли й слуги його набирають вигляду служителiв правди; але кiнець їх буде по дiлах їхнiх.

16 Ще скажу: нехай не вважає хто-небудь мене нерозумним, а якщо не так, то приймiть мене хоч як нерозумного, щоб i менi скiльки-небудь похвалитися. 17 А що кажу, то кажу не в Господi, але нiби в безумствi при такiй вiдвазi на похвалу. 18 Як багато хто хвалиться за плоттю, то i я буду хвалитися. 19 Бо ви, люди розумнi, охоче терпите нерозумних: 20 ви терпите, коли хто вас поневолює, коли хто об’їдає, коли хто вас оббирає, коли хто звеличується, ко¬ли хто б’є вас в обличчя. 21 Hа сором скажу, що на це у нас не вистачало сили. А коли хто смiє хвалити¬ся чим-небудь, то (кажу з нерозуму) смiю i я.

Толкова Біблія

"Все-таки - з іронією говорить Апостол - я нічим не нижче цих людей, які наважуються називати себе апостолами вищими" (точніше: "цих занадто великих Апостолів або посланників від найстаршої Єрусалимської церкви").

Нехай Апостол і не відрізняється красномовством, яким, ймовірно, хвалилися ці прибульці: у нього є правильне пізнання про християнське вчення і взагалі у всьому, тобто у всіх своїх справах, які він бере на себе, його добре знають, звичайно, коринфяни і знають, безсумнівно, - хоче сказати Апостол - з доброї сторони.

Апостол повертається тут до тієї теми, про яку він говорив уже в 1-му посланні до коринфян (гл. ІХ). Його гордістю було те, що він проповідував Євангеліє в Коринфі абсолютно безоплатно. Йому це його противники ставили в провину або докір: Апостол - говорили вони - не бере нічого з коринфян, але це тому, що і платити то йому нема за що ... Апостол чинив так для того, щоб не дати їм привід докорити його в корисливості і щоб не віддалити їх від Христа, в єднанні з Яким коринфяни тільки і можуть піднятися - звичайно, в моральному плані. Щоб не докучати коринфянам, він користувався допомогою від Македонських церков навіть і тоді, коли працював в Коринфі. Ап. клянеться правдою або істинністю Христовою (говорить з такою ж істинністю, з якою говорив Христос, пор. Рим. 9: 1), що слава, яка про нього йде по всій Ахаї (див. 2 Кор. 1: 1), ніколи від нього не відніметься: він не буде нічого брати з коринфян і надалі.

Можуть говорити коринфяни, що Ап. тому нічого не приймає від них, що не любить їх. Але говорити так вони не повинні. Богу відомо, як любить їх Апостол. Але він не хоче дати ворогам своїм привід, які раді будь-якому приводу звинуватити і принизити Апостола в очах коринфян, приводу звинуватити його в деякому користолюбстві. Справді, його намагання поширити звістку про Христа в Коринфі деякі іудеї могли витлумачити як справу корисливості з боку Павла.

Апостол говорить в різкому тоні про своїх супротивників. Вони не Христові апостоли, за яких себе видають, а служителі сатани. Сатана іноді приймає вигляд світлого ангела (світло - позначення природи добрих ангелів), ці лжеапостоли приймають на себе вигляд «слугів правди» - тієї правди, звіщати яку вважав своїм власним покликанням Ап. Павло (Рим. 1:17). Вони пропонують Коринфянам правду через виконання закону Мойсея, але ж це помилкова дорога до правди: таким шляхом не досягається виправдання (Рим. 3:20). За цей обман лжеапостолів чекає заслужене ними покарання.

Апостол такий же єврей, нащадок Ізраїля (Якова) і Авраама, як і його іудействуючі противники. А в ставленні до апостольства він незрівнянно вище за них. На доказ останньої думки він вказує на ті численні жертви, які він приніс в справі свого апостольського служіння.