Євангельські читання: В Кані галилейській Христос освятив шлюб і першим чудом розпочав хресний шлях

Біблія, Слово Боже, - це Сам Бог, котрий говорить з нами, просвітлює нас, освячує нас. «Чернецтво Волині» розпочинає «Євангелькі читання» із Словом Божим, котре звертається до кожного з нас щоденно під час літургії. І, що дуже важливо, пропонуємо також тлумачення Святого Письма від визнаних і відомих святих отців та різних православних екзегетів, щоб через розум просвітлювалося і зігрівалося серце й усе єство людини.

Євангельські читання 6 травня

Євангеліє від Іоана, 2,1-11

1 На третій день було весілля в Кані галилейській, і Мати Ісусова була там. 2 Був також запрошений на весілля Ісус з учениками Його. 3 Коли не вистачило вина, Мати Ісуса каже Йому: вина не мають. 4 Ісус говорить Їй: що Мені і Тобі, Жоно? Ще не прийшов час Мій. 5 Мати Його говорить слугам: що скаже Він вам, те зробіть. 6 Було ж тут шість кам’яних водоносів, що стояли за звичаєм для очищення юдейського, кожен вміщав по дві чи по три міри. 7 Ісус говорить їм: наповніть посудини водою. І наповнили їх до верху. 8 І говорить їм: тепер зачерпніть і несіть до розпорядника весілля. І понесли. 9 Коли ж розпорядник покуштував воду, що стала вином [а він не знав, звідки це вино, знали ж тільки слуги, які набирали воду], тоді розпорядник кличе жениха 10 і говорить йому: кожна людина спочатку добре вино подає, а коли нап’ються, тоді гірше; а ти добре вино зберіг аж досі. 11 Так поклав Ісус початок чудесам у Кані галилейській і явив славу Свою; і увірували в Нього ученики Його.

Толкова Біблія Олександра Лопухіна

Шлюбні урочистості тривали у євреїв до семи днів (Бут. 29:27; Суд. 14: 12-15). Тому до приходу Христа з учнями, коли вже минуло кілька днів в бенкетах, забракло вина - господарі, мабуть, не були багаті. Пресвята Діва, ймовірно, вже почула від учнів Христа про ті речі, які про Її Сина говорив Іоан Хреститель, і про ту обіцянку чудес, яку Він два дні тому дав Своїм учням, і тому вважала можливим звернутися до Христа із повідомленням про скрутне становище господарів. Вона могла мати на увазі й ту обставину, що учні Христа своєю присутністю на бенкеті порушили розрахунки господарів. Так чи інакше, однак безсумнівно, що Вона очікувала від Христа чуда (свт. Іоан Золотоустий, блж. Феофілакт Болгарський).

Христос на це прохання Матері відповідає такими словами: «Що Мені і Тобі, Жоно? Ще не прийшов час Мій». Мабуть, в першій половині відповіді міститься певний докір Пресвятій Діві за те, що Вона хоче спонукати Його почати здійснення чудес. Деякі бачать тон докору навіть в тому, що Пресвяту Діву Христос називає тут просто «жоною» або жінкою, а не «матір'ю». І насправді, з того, що Христос говорить далі про Свій «час», з переконливістю можна зробити висновок, що Христос Своїм питанням хотів сказати, що відтепер Вона повинна залишити на Нього колишній земний материнський погляд, через який Вона раніше вважала себе в повному праві пред'являти Христу вимоги як матір синові. «Земна спорідненість, хоч би якою відзначилася близькістю, не мала вирішального значення в Його Божественній діяльності. Як при Його першому явленні в храмі, так і тепер, при першому явленні Його слави, перст, що вказує на Його час, не належав і не міг належати Його Матері, а виключно Його Отцю Небесному» (Едершейм). Але все ж докору в нашому розумінні в ці слова Христос не вкладає.

Тут Христос тільки дає роз'яснення своїй Матері щодо того, якими мають бути надалі їх взаємини. І слово «жона» (γύναι) не містить у собі чогось образливого в зверненні сина до матері. Ми бачимо, що так назвав Свою Матір Христос в той час, коли, з любов'ю дивлячись на Неї перед смертю, вказував на Іоана як на Її захисника в майбутньому (Ін. 19:26). Нарешті, у другій половині відповіді: «ще не прийшов час Мій», ніяк не можна бачити відмови здійснити прохання Матері. Христос говорить тільки, що ще не настав час зробити чудо. Звідси видно, що Він хотів виконати прохання Матері, але тільки в той момент, який буде вказаний Йому Його Отцем Небесним.

«Так поклав Ісус початок чудесам ...» За найбільш авторитетними кодексами, цьому місцю треба дати такий переклад: «це (ταύτην) зробив Ісус як початок (ἀρχήν) знамень (τῶν σημείων)». Євангеліст розглядає чудеса Христа як знамення, що засвідчують Його Божественне достоїнство і Месіанське покликання. В такому сенсі і апостол Павло писав про себе Kоринфянам: «ознаки (точніше - «знамення») Апостола виявилися перед вами всяким терпiнням, знаменнями, чудесами i силами.» (2 Кор. 12:12). Хоча Христос три дні тому дав Своїм учням докази Свого чудесного відання (Ін. 1: 42-48), але в тому випадку Він показав Себе тільки провидцем, а такі були і раніше Нього. Чудо ж в Kані було першим з Його справ, про які Він Сам говорив, що таких справ не здійснював ніхто до Нього (Ін. 15:24).

Сенс цього знамення і його важливість вказана в словах: «і виявив славу Свою». Про яку славу тут мова? Ніякої іншої слави тут не можна розуміти, крім божественної слави втілення Логосу, яку споглядали апостоли (Ін. 1:14). І в подальших словах євангеліста: «і увірували в Нього учні Його», прямо вказано дію цього прояву слави втілення Логосу. Учні Христа поступово приходили до віри в Нього. Спочатку їх віра перебувала в зародковому стані - це було в той час, поки вони перебували з Іоаном Хрестителем. Потім ця віра стала вже більше, коли вони наблизилися до Христа (Ін. 1:50), а після прояви Його слави на шлюбі в Kані вони досягли такого ступеня віри, що євангеліст знайшов можливим сказати про них, що вони «увірували» в Христа, тобто переконалися, що Він - Месія, і до того ж Месія не тільки в тому обмеженому сенсі, якого очікували юдеї, а й Особа, що стоїть вище звичайних посланців Божих.

Можливо, зауваження про те, що учні «увірували» євангеліст зробив з огляду на те враження, яке, звичайно, зробило на учнів перебування Христа на веселому шлюбному бенкеті. Будучи виховані в суворій школі Іоана Хрестителя, який привчив їх постити (Мф. 9:14), вони могли прийти в певне здивування з приводу того ставлення до радощів людського життя, яке проявив їх новий Учитель, і Сам взяв участь у бенкеті, і їх привів сюди. Але тепер, коли Христос Своє право чинити інакше, ніж Іоан, підтвердив дивом, будь-які сумніви учнів повинні були зникнути і їхня віра зміцніла. І враження від чуда в Kані, справлене на учнів, повинно було бути особливо сильним тому, що їх колишній вчитель не створив жодного чуда (Ін. 10:41).

Святитель Кирил Олександрійський

Також і Сам Він, будучи покликаний, прийшов на це торжество Його учнів, більш для чудотворення, ніж для бенкету, а ще й для того, щоб освятити самий початок людського буття, по відношенню до плоті. Хто увінчав саму природу людини і всю її перетворював на краще, Тому належало не тільки вже покликаним до існування роздавати благословення, а й тим, що тільки мали народитися, давати благодать і робити освяченим їх перехід в буття.

Можеш приєднати сюди і третю підставу. Адже сказано було жінці від Бога: «в болях народжуватимеш дітей» (Бут. 3:16). Хіба тому не належало усунути від нас і це прокляття? Чи як в іншому випадку можна б було уникнути засудження шлюбу? Ось це і дозволив людинолюбний Спаситель. Своєю присутністю вшанував шлюб Той, Хто є радістю і веселощами всіх, щоб знищити споконвічну скорботу дітонародження... А приходить Він на шлюб разом зі Своїми учнями, бо любителям споглядати чудеса личило бути присутнім при чудотворінні для того, щоб зі скоєного дива отримати для своєї віри якусь поживу.

На шлюб (з порятунком людства) Спаситель приходить не без запрошення, але був покликаний багатьма голосами святих.

«Що тобі, жоно? Ще не прийшов час Мій».

У цих словах Спаситель вказує нам на те, що не личило поспішати в звершенні цього чуда і зʼявлятися як самовільний чудотворець, але приступати до цього тільки тоді, коли закличуть, даючи цим благодать потребі, а аж ніяк не глядачам. Та й отримання бажаного здається більш приємним, коли воно дається тим, хто просить не відразу і не без зусиль, але коли через невелике затримання викликає більшу надію. Крім того, Христос показує через це і повагу, яка належить (від дітей) батькам, з поваги до Матері приступаючи до здійснення того, чого робити ще не бажав.

Розпорядник бенкету засуджує нареченого за те, що він витрачає краще (вино) при закінченні бенкету, - і небезпідставно, як мені здається, по відношенню до історичного змісту розповіді.

Закон не мав досконалості в благах, а Божественні заповіді євангельського вчення приносять повне благословення. Розпорядник бенкету дивується новому вину, так і кожен, думаю, з тих, хто наділений Божественним священнослужінням і кому ввірено домобудування Спасителя нашого Христа, вражений вченням Його, що перевищує закон. Йому (розпоряднику) першому велить Христос подати вино, тому що, по слову Павла, «струдженому робітнику перше личить від плодів вкусити» (2 Тим. 2: 6)...

Багато що прекрасного відбувалося в цьому першому знаменні. Шлюб чесний освячувався, прокляття щодо жінки усувалося, бо вже не в скорботі буде народжувати дітей, якщо Христос благословив самий початок (шлюб) нашого народження. Подібно сонячному променю засяяла слава Спасителя нашого, і учні від подиву перед таким знаменням ще більше зміцнюються у вірі.

Архієписскоп Аверкій (Таушев)

Не треба бачити тут в слові «Жоно» навіть і тіні нешанобливості, - це звичайне звернення, прийняте на Сході. У найважчі хвилини Своїх страждань на хресті Господь так само звертається до своєї Матері, доручаючи турботу про Неї Своєму улюбленому учневі (Ін. 19:26).

Про перше чудо, яке здійснив Господь Ісус Христос, - перетворенні води в вино в Кані Галілейській - розповідає нам тільки один Євангелист Іоан. Чудо це сталося на третій день після покликання Филипа і Нафанаїла. Ісус Христос був покликаний на весілля в Кані Галілейській, маленькому містечку, яке лежало в 2-3 годинах ходьби на північ від Назарету. Це була батьківщина щойно покликаного Господом Нафанаїла; називалася Галілейською на відміну від іншої Кани, що знаходилася поблизу м. Тіра. Матір Ісуса була там, тобто, мабуть, прибула в Кану ще раніше.

Культурно-історичний коментар

«Жоно» - таке ж шанобливе звертання, як «пані», але навряд чи звичне по відношенню до матері. Ці слова Ісуса означають ввічливе відсторонення (хоча в біблійному контексті вираз «Що тобі» звучить скоріше як різка відповідь). Оскільки «час» в Євангелії від Іоана означає «хрест», фактично Ісус каже: «Створивши чудо, Я ступлю на хресний шлях».

Бог демонстрував Свою славу, роблячи знамення (Вих. 16: 7). Перше чудо Мойсея - перетворення води в кров (Вих. 7:20; пор.: Об. 8: 8). Перше чудо Ісуса - перетворення води в вино.

---

Діяння святих апостолів, 3, 19-26

19 Отже, покайтеся i навернiться, щоб очистилися грi­хи вашi, 20 щоб настали часи втiхи вiд лиця Господа, i нехай пошле Вiн провiщеного вам Iсуса Христа, 21 Якого небо повинно було при­йняти до часiв здiйснення всього, про що говорив Бог устами всiх святих Своїх пророкiв вiд вiку. 22 Мойсей сказав отцям: «Гос­подь Бог ваш дасть вам iз братiв ваших Пророка, як мене; слухайте Його в усьому, що говоритиме вам; 23 і станеться, що всяка душа, яка не послухає Пророка того, винищиться з народу». 24 I всi пророки, вiд Самуїла i пiсля нього, скiль­ки їх не говорило, також провiстили цi днi. 25 Ви сини пророкiв i завiту, що його заповiдав Бог отцям вашим, кажучи Авраамовi: «I в потомствi твоїм благословляться всi племена земнi». 26 Бог, воскресивши Сина Свого Iсуса, до вас перших послав Його благословити вас, вiдвертаючи кожного вiд злих дiл ваших».

Культурно-історичний коментар

"Отже, покайтеся i навернiться..."

Єврейські вчителі розходилися в думках щодо того, чи повинне покаяння Ізраїля передувати його остаточному відновленню, або Бог просто виконає цю обітницю у встановлений час. Старозавітні пророки стверджували, що цьому має передувати покаяння Ізраїля; слідуючи Старому Завіту, деякі пізніші єврейські перекази проголошували, що покаяння Ізраїля становить мету історії.

Христос не повернеться до тих пір, поки не буде відновлений Ізраїль (1: 6) і не «все здійсниться». Багато грецьких філософів говорили про «цикли» Всесвіту: періодично він знищується вогнем і знову відроджується. Але євреї сподівалися на відновлення Ізраїлю; ця надія було осередком старозавітних пророцтв (напр.: Іс. 40: 9-11; Єр. 32: 42-44; Єз. 37: 21-28; Ос. 11: 9-11; 14: 4-7; Амос. 9: 11-15), і Петро, ​​мабуть, має на увазі саме це. 3: 22,23. Інші новозавітні тексти також тлумачать Втор. 18:15 і 18 стосовно Ісуса. З майбутнім пророком, подібним Мойсею, зв'язувався цей текст і в інших джерелах (напр. в "самарійських документах і Сувоях Мертвого моря; рідше - у равинів); деякі лідери, що вважалися пророками серед своїх послідовників, намагалися повторити чудеса Мойсея і Ісуса Навина, можливо, претендуючи на цю роль. Йосип Флавій, однак, стверджує, що вони не змогли здійснити чудес.

Михаїл Лузін, єпископ

«Щоб настали часи втiхи вiд лиця Господа...»: одне зі скрутних для тлумачення місць, до пояснення якого склалося досить думок. Найбільш вірогідна з них та, що тут взагалі розуміється царство Христове на землі до кінця віку. Швидким поглядом апостол обіймає тут весь час царства Месії на землі до другого Його пришестя, вказуючи в коротких рисах його особливий характер, порівняно з царством мирським взагалі. Відповідно до Нового Завіту, як і Старого, життя в гріховному світі, у відчуженні від Бога, є час боротьби, бід і нещасть; життя в царстві Божому, в царстві Христовому, в примиренні з Богом, є час заспокоєння, час відради.

Цей час духовного світу або відради починається для людини або суспільства з часу його звернення до Христа і триває, в загальному, постійно. Це певне ідеальне умиротворення в царстві Христовому або, за типовим висловом, суботування (Євр. 4: 1-11) в царстві Христовому і розуміється тут під виразом - часи втіхи прийшли. Ці часи втіхи прийшли представляються як би особливими перед лицем Господа і від імені Його приходять на землю. Під Господом розуміється тут Бог Отець, як видно з подальшої мови.

«Так пошле Він...»: мова про друге пришестя Господа Ісуса наприкінці світу, як видно з подальших слів апостола. Про це послання Його від Бога Отця йдеться в тому ж сенсі, в якому йдеться про послання Його для втілення (Ін. 5:23, 24).

«Заповідав»: грецьке слово означає визначення, рішення, призначення; у відношенні до Христа вислів означає: щоб послав призначеного вам (тобто всьому народу іудейському) Месію. Не виключаються з цього і язичники, але до іудеїв першим посланий був Месія (пор. Діян. 3:26).

«Якого небо повинно було при­йняти до часiв здiйснення всього...»: вираз, що означає перебування Господа Ісуса з прославленим тілом на небі від дня вознесіння до зазначеного вище в цьому вірші другого пришестя Його на землю.

Власне - до часів відновлення всього; грецьке слово означає відновлення правильних, щирих відносин, порушених чим-небудь. Що значить це відновлення всього? Поясненням цього може служити пророче бачення апостолом Павлом навернення всього Ізраїлю до Христа, після навернення язичників (в Посланні до римлян (гл. 11)). Відкинувши Месію свого, іудеї тим розірвали завіт свій з Богом; але, за пророчим видінням ап. Павла, буде колись час, коли народ іудейський, в своїй масі як нація, звернеться до віри в Месію, Ісуса з Назарета, і Бог помилує народ Свій. Це навернення Ізраїля передбачав Бог через пророків Своїх, як вказує ап. Павло в згаданому місці, приводячи найважливіші з таких пророцтв. Цей час і цю подію ап. Петро і називає в цьому місці відновленням всього, про що провіщав Бог устами святих своїх пророків од віку. Апостол споглядає цей час, як час перед кончиною світу, після чого Бог пошле призначеного їм Месію, тобто послідує друге пришестя Господа Ісуса. Апостол говорить, що про Бог говорить устами всіх пророків од віку - в тому ж сенсі, в якому говорив вище, що всі пророки сповіщали про страждання Христові. Таким чином в розглянутих віршах описується весь час царства Христового на землі до самого другого пришестя Його, як час духовної відради для віруючих іудеїв (як і язичників), і під кінець час відновлення щирих відносин між Богом і народом обраним, коли і буде друге славне пришестя Господа Ісуса на землю для остаточного суду над усім світом.

Для усвідомлення сили такого апостольського заклику до покаяння і навернення іудеїв... треба пам'ятати, що апостоли, спонукаючи віруючих до доброчесного життя, нерідко вселяли їм тримати в помислах близьке друге пришестя Христове, бо ж день цього пришестя невідомий, полягає в волі Божої і прийде, як злодій вночі (1 Сол. 4:15 і д. 1 Сол. 5: 1 і д. 1 Кор. 7:29). Загальний же «сенс цього тексту той, що багато з передбаченого пророками ще не виповнилося, але виконується і має виконуватися до кінця світу, тому що вознесений на небеса Христос перебуватиме там до кінця світу і прийде з силою тоді, коли звершеться, нарешті, все, що передбачили пророки» (Феофіл.).

Толкова Біблія

"Наверніться...", - до Христа, як Месії, повірте в Нього.

"Часи втіхи ..." - літо, настання якого благовістив ще Господь в Назаретській синагозі - Царство Месії, царство благодаті з його правдою, миром і радістю Духа Святого. Як Старий Завіт тут визначається життям у відчуженні від Бога, життям, повним всяких бід, страждань, борінь; так Новий Завіт розглядається тут як справжня відрада і заспокоєння душі в світі з Богом і тісному спілкуванні з Ним, здатному стирати і лікувати всяку гіркоту страждань.

Згадавши про пророцтва пророків щодо Христа, апостол наводить як одного з найяскравіших і авторитетних пророків слова Мойсея (Втор. 18:15 і далі). У цих словах Мойсей, застерігаючи народ Божий від помилкових ворожінь по хмарах та ворожбитів хананейських, перед Богом обіцяє, що у них завжди будуть пророки справжні, яких вони і повинні будуть, після Мойсея, беззаперечно слухати. Таким чином, мова йде тут про всіх пророків єврейських, під загальним збірним ім'ям пророка... Але так як кінець і виконання будь-якого пророцтва старозавітного - Христос, то справедливо вся спадщина - і іудейська, і християнська - відносила це пророцтво до Христа - тим більше, що з усіх старозавітних пророків не було вже пророка такого, як Мойсей (Втор. 34: 10-12). Тільки Христос перевершив Мойсея (Євр. 3: 3-6).

"Пророка як мене ...": такого ж - особливого, надзвичайного посередника між Богом і народом, який був Мойсей. Це вказує на законодавчу діяльність Ісуса Христа, в якій Він, на відміну від всіх інших пророків, уподібнився і перевершив Мойсея.

«Всяка душа, яка не послухає Пророка того, винищиться з народу». В оригіналі: "Я покараю ..." Апостол замінює це іншим більш сильним і часто вживаним в інших місцях у Мойсея виразом, що означає осуд на винищення або смертну кару; в даному випадку розуміється вічна смерть і позбавлення участі в царстві обітованому Месії (пор. Ів. 3:18).

«Ви сини пророкiв i завiту, що його заповiдав Бог отцям вашим, кажучи Авраамовi: «I в потомствi твоїм благословляться всi племена земнi». Заповіт з Авраамом був Заповітом з усіма отцями народу єврейського, які мають Авраама своїм праотцем, а значить і з усім народом єврейським. Але це не виключно: не одним їм, євреям, обіцяно благословення Боже, а для всіх родів земних, - євреям лише першим по особливому Завіту з ними через Мойсея.