Євангельські читання: Більший же з вас нехай буде вам слугою

Євангельські читання 12 вересня

Євангеліє від Матфея, 23, 1-12

1 Тоді Ісус промовив до народу і учеників Своїх, 2 кажучи: на Мойсеєвому сидінні сіли книжники та фарисеї. 3 Отже, все, що кажуть вам додержувати, додержуйте і робіть; а за ділами їхніми не робіть, бо вони говорять і не роблять. 4 Зв’язують важкі тягарі, які неможливо носити, і кладуть їх людям на плечі; самі ж і пальцем своїм не хочуть зрушити їх. 5 Всі ж діла свої роблять так, щоб їх бачили люди: розширюють пов’язки свої і подовжують край одежі своєї. 6 Також люблять возлежати на перших місцях на вечерях і сидіти на перших місцях у синагогах; 7 і вітання на торжищах, та щоб люди звали їх: учителю, учителю! 8 Ви ж не називайтесь учителями, бо один у вас Учитель — Христос; усі ж ви — браття. 9 І отцем не називайте собі нікого на землі, бо один у вас Отець, Який на небесах. 10 І не називайтесь наставниками, бо один у вас Наставник — Христос. 11 Більший же з вас нехай буде вам слугою. 12 Бо хто підносить себе, той принижений буде, а хто понижує себе, той піднесеться.

Толкова Біблія

Стародавні тлумачі пояснювали цей стих тим, що Христос не хотів і тут відкидати даний Богом через Мойсея закон (пор. Мф. 5:17), і, оскільки книжники та фарисеї були його тлумачами, то їх і слід було слухати, та за вчинками їх не чинити. У такому дусі міркують Оріген, Златоуст, Ієронім, Іларій, Феофілакт, Євфимій Зігабен й інші.

Оріген, між іншим, застосовує вислів Спасителя і до осіб, що служать у християнськый церквы, де багато хто володіє здатністю вчення і розумного його викладу, але не хочуть чинити згідно з тим, чого навчають: вчення їх слід слухати, але у справах їх не наслідувати.

Фарисеї і книжники, каже Златоуст, пропонували «не свої заповіді, але Божі, які Бог відкрив в законі через Мойсея. І зауваж, яку Він віддає повагу до Мойсея, знову доводячи узгодження Свого вчення зі Старим Завітом, коли і самих книжників вважає такими, що заслуговують поваги з поваги до Мойсея». Але метою цього вислову Спасителя було, за Златоустом, не тільки це. «Так як Він хотів викрити фарисеїв, то, щоб не подумали нерозумні, що Він Сам шукає влади, що належить їм, або що робить це через ненависть, перш за все, Він знищує таку підозру і, зробивши це, вже приступає до викриття».

Ноша, що накладається на людей фарисеями, важка. Її люди несуть неохоче, тому що вона є щось насильно нав'язане. Слова «тягарі» немає в найкращих кодексах, і воно правильно не дається кращими видавцями грецького Нового Завіту. Воно запозичене у Луки (Лк. 11:46), але там воно вжито замість barea (важкий), майже як його синонім. Ієронім зауважує, що плечі, пальці і тягар слід розуміти в духовному сенсі. Звичайно так, тому що вся мова Христа, очевидно, образна.

Потрібно розуміти ці слова Христа в тому сенсі, що загальний порок всяких лицемірів - таємний душевний супротив щодо свого вчення. Вони все роблять тільки для людського око; але коли їх ніхто не бачить, то ухиляються від виконання тих речей, які проповідують. Лицеміри проповідують, напр., піст, стримання, загрожують людям муками пекла через порушення заповідей, але самі ведуть не тільки нестримне, але навіть розбещене і розпусне життя.

Рабини виявляли претензії на найвище достоїнство. Вони відрізнялися від інших і своїм одягом: носили довгий одяг… Слово «Учитель» означає «господар» мій: від «раб» або «рав» - найвищий, найбільший, господар на противагу рабам, вчитель на противагу учням.

«Не називайтеся» - самі себе не називайте і не приймайте такої назви від інших. Слово «Учителю» змінено тут в другому випадку в «учитель». У слов'янському перекладі слово «рабин» і «учитель» перекладені однаково. Але у Вульгаті точно: vos autem nolite vocare rabbi: unus est enim magister vester. Таким чином, Христос не говорить: «ви не звіться рабинами, один у вас рабин»; але, говорячи про Себе, замінює «рабин» словом «вчитель». Слово «рабин» почало зв'язуватися з «ненависними асоціаціями», стало позначати людей, схильних «до змагання, самовдоволення і догматизму», тому Спаситель залишає назву з деяким невдоволенням і Сам більш скромно називає Себе учителем (didaskalos). Вираз o didaskalos вказує, що Христос говорить тут про Самого Себе… Альфорд думає, що під o didaskalos мається на увазі не Христос, а Святий Дух: на підставі Ін. 14:26; Єр. 31:33, 34; Єз. 36:26, 27. З приводу цього можна сказати, що Спаситель називав учителем і Самого Себе (напр., Мф. 26:18; Ів. 12:13, 14 та ін.). Надбавка «Христос», зроблена за змістом, є правильною. Це підтверджується і тим, що подальші слова «все ж ви - брати» можуть бути пояснені краще відносинами учнів з Христом, ніж їх відношенням до Святого Духа. У всякому разі, якби Спаситель говорив тут про Святого Духа, то тут мало б місце замовчування, яке робило б мову Його абсолютно незрозумілою учням.

Багато коментаторів пропонують таке питання: якщо Христос заборонив учням називатися вчителями (рабинами), то чи правильне прагнення до отримання так званих наукових ступенів- доктора, магістра та ін.? Ієронім питав: чому всупереч цій заповіді Апостол Павло називав себе «учителем язичників» (1 Тим. 2: 7; 2 Тим. 1:11; цитати у Ієроніма; 2 Кор. 5; Кол. 1, мабуть, невірні). Або яким чином у палестинських і єгипетських монастирях називають себе взаємно отцями? Це, відповідає Ієронім, вирішується так: інша річ бути отцем або вчителем за своєю природою, і інша - через поблажливість, милість (indulgentia). Якщо ми називаємо людину батьком, то віддаємо йому честь, належну її віку, а не вважаємо його причиною свого життя. Корнелій Ліпід міркує: «прагнути до отримання ступеня доктора, як свідчення про знання, можна, щоб за допомогою цього свідчення здобувався авторитет вчити і проповідувати народові, і таким чином приносився більший плід вченням і проповіддю. Тому Тридентський собор, Sess. 24, cap. XII, наказав, «щоб всі почесні посади і принаймні половина канонічних посад в кафедральних церквах і важливих колегіаті заміщалася магістрами і докторами; або навіть ліценціатами богослов'я або канонічного права». Тому Христос не говорить «не будьте», але – «не звіться». «Христос, отже, забороняє не gradum doctoratus, а гордість і марнославство з приводу отримання цього ступеня, зарозумілість і пиху, коли особа, яка отримала ступінь доктора, вважає себе вищою інших, ходить пихата і зневажає інших, ніби має знання і вчення від себе, а не від Христа, як робили книжники»… «Учитель», «рабин» та ін. є породження рабінізму і фарисейства.... Христос саме це і викриває в особі книжників і фарисеїв, роз'яснюючи принцип, що ніяка назва не повинна усувати в людині свідомості своєї негідності, так само як і залежності своєї діяльності від Христа, як від Лози, тільки у єдності з якою гілки можуть приносити добрий плід.

…Слова Христа не можна розуміти в абсолютно буквальному сенсі, наприклад, в тому, що дитя не повинно вимовляти слів «батько» або «мама»… Христос знову має на увазі тільки книжників і фарисеїв з їх пихою. У Талмуді є цілий трактат, який називається «Авот» - про отців. У Едуіот I: 4 (Переф. Т. IV, с. 406) Гиллель і Шаммай називаються «отцями світу». У Мішні і Тосефте слово «батько» зустрічається як титул багатьох рабинів (Шюрер, II: 377).

Спаситель, звичайно, говорить тільки про те, щоб учні Його не називали нікого батьком в рабинському сенсі. Златоуст так обмежує сенс слів Христа: «це не те означає, щоб вони нікого не називали батьком, але щоб знали, кого, власне, треба називати батьком».

Слова «наставниками» (καθηγηταά) і «наставник» (καθηγητ'ς) неточні, тому що καφηγητ'ς значить тільки в переносному сенсі «наставник», а буквально «вождь», «керівник». Kαθηγητ'ς, - більше вихователь, ніж учитель. Καθηγητ'ς відмінне і від οδηγός (Мф. 15:14; Мф. 23:16, 24; Діян. 1:16; Рим. 2:19), і вжите в Новому Завіті тільки тут (якщо не звертати уваги на різночитання у стихові 8). Цікаво, що слово οδηγός в Новому Завіті, в зазначених місцях, всюди вжите для позначення хибних керівників. Але етимологічно одне слово не відрізняється від іншого (Цан).

Далі безумовно і безповоротно засуджуються всілякі претензії на вищість, владу. Фарисеї завжди прагнули і прагнуть керувати людьми, серед яких живуть, і за це їм докоряє всенародно Спаситель. Те, що Христос тут не заперечує влади взагалі, видно з того, що, за Його думкою, можуть бути серед людей «великі». Але характер їх зовсім не той, який зазвичай властивий володарям. Цей характер - служіння людям з любові διάκονος (на відміну від δούλος). Всякий може прагнути до того, щоб перевершити інших і, отже, зробитися «більшим» їх, отримати над ними владу, у самовідданому і повному любові служінні людям; фактичні, справжні володарі - ті, які приймають на себе це самовіддане служіння.

Цікаве зауваження Орігена, що показує, як дивилися на це в давнину: qui enium habet in se quae Paulus enumerat de episcopo, etsi non est coram hominibus episcopus, episcopus est apud Deum, etsi non per ordinationem hominum ad eum gradum pervenit. Звичайно, через людську слабкість і недосконалість, керівники можуть ухилятися від цього ідеалу, але ніколи не потрібно забувати, що це - ухилення, а не ідеал.

Перше послання до коринф'ян святого апостола Павла, 4, 1-5

1 Отже, кожен повинен розу­мiти нас як служителiв Христових i будiвничих таїн Божих. 2 Вiд будiвничих же вимагається, щоб кожний був вiрним. 3 Для ме­не не важливо, як судите про мене ви або як судять iншi люди; я i сам не суджу про себе. 4 Бо хоч я i нiчого не знаю за собою, але тим не виправдовуюсь; суддя ж менi Господь. 5 Тому не судiть нiчого передчасно, аж доки не прийде Господь, Який освiтить таємне у темрявi i виявить сердечнi намi­ри; i тодi кожному буде похвала вiд Бога.

Толкова Біблія

Показавши, які проповідники не можуть бути, Ап. говорить тепер про те, хто вони насправді. Вони - тільки служителі Христові і їх обов'язок - вірно виконувати доручену їм справу. Тому й судити про проповідників повинні не люди, а Сам Христос.

Ап. спочатку говорить про проповідників взагалі і, зокрема, про себе і Аполлоса.

Будівничі. Так у давнину називалися раби, яким господар довіряв догляд за будинком і які ділили роботу і прожиток між іншими рабами (Лк. 12:42).

Проповіднику також довірена Христом істина Євангельська для благовістування іншим.

Таїн Божих. Слово «таємниця» означає план Божественного домобудівництва спасіння людей.

Таємниці - це різні окремі частини плану, з яких Павло і Аполлос робили відбір, коли зверталися з проповіддю до коринф’ян (1 Кор. 3: 2).

Ап. говорить, зокрема, про себе особисто. Сам особисто він не надає значення служінню йому інших людей. Навіть собі він не довіряє, коли доводиться робити оцінку своєї діяльності (пор. 2 Кор. 7:11), тому що і для нього є щось приховане в його внутрішньому єстві.

Хоча б совість його була цілком спокійна, проте це ще не означає, що він цілком виконав свій обов'язок перед Господом. Тільки Господь на останньому суді скаже, чи у всьому був правий і вірний Його служитель (пор. Рим. 2:16).

Сердечнi намi­ри, тобто спонукання, через які людина робить ту чи іншу справу, знання яких тільки і дає можливість правильно оцінити кожен окремий вчинок людини.