Євангельські читання: Благословен, Хто йде в ім’я Господнє

Євангельські читання 12 квітня

Євангеліє від Іоана, 12, 1 - 18

1 Ісус же за шість днів до Пасхи прийшов у Вифанію, де був Лазар померлий, якого Він воскресив з мертвих. 2 Там приготували Йому вечерю, і Марфа прислуговувала, а Лазар був одним з тих, що возлежали з Ним. 3 Марія ж, узявши літр нардового чистого дорогоцінного мира, помазала ноги Ісуса і обтерла волоссям своїм ноги Його; і дім наповнився пахощами мира. 4 Тоді один з учеників Його, Іуда Симонів Іскаріот, який хотів видати Його, сказав: 5 а чому б було не продати це миро за триста динаріїв і не роздати убогим? 6 Сказав же він це не тому, що піклувався про убогих, а тому, що був злодієм. Він мав при собі грошову скриньку і носив, що туди вкидали. 7 Ісус же сказав: залиште її; вона зберегла це на день погребіння Мого. 8 Бо вбогих завжди маєте з собою, а Мене не завжди. 9 Багато юдеїв дізналися, що Він там, і прийшли не тільки заради Ісуса, але щоб бачити і Лазаря, якого Він воскресив з мертвих. 10 Первосвященики ж змовились убити і Лазаря, 11 бо через нього багато хто відходив від юдеїв і вірував в Ісуса.

12 На другий день багато народу прийшло на свято; почувши, що Ісус іде в Єрусалим, 13 взяли пальмове віття, вийшли назустріч Йому і викликували: осанна! Благословен, Хто йде в ім’я Господнє, Цар Ізраїлів! 14 Ісус же, знайшовши осля, сів на нього, як написано: 15 не бійся, дочко Сионська! Ось Цар твій гряде, сидячи на молодому ослі. 16 Ученики Його спочатку не зрозуміли цього, але коли прославився Ісус, тоді згадали, що так було про Нього написано, і це зробили Йому. 17 Народ, що був з Ним раніш, свідчив, що Він викликав Лазаря із гробу і воскресив його з мертвих. 18 Тому і зустрів Його народ, бо чув, що Він сотворив це чудо.

Аверкій, архієпископ

Ця вечеря була влаштована для Господа за шість днів до Пасхи і відрізняється від тієї вечері, яку описують перші два Євангелиста і яка мала місце за два дні до Пасхи в домі Симона прокаженого. Відбувалася вона, звичайно, в будинку воскреслого Лазаря. На це чітко вказує те, що Марфа, сестра Лазаря, служила на ній, а сам Лазар був «одним з лежачих».

На цій вечері Марія помазала ноги Господа дорогоцінним миром, в той час як на вечері, описаній першими двома благовісниками, Господу помазала миром голову якась жінка, за переказами грішниця (що відображено у нас в богослужінні Великої Середи, коли це помазання згадується).

Немає нічого неймовірного в тому, що Господь був двічі помазаний миром: Марія зробила це з почуття глибокої вдячності за воскресіння брата, а грішниця - в знак свого покаяння, почуття більш безкорисливого, чому їй і обіцяна була велика нагорода: їй сказано було більше, ніж Марії. Марія берегла це миро, ймовірно, від поховання брата свого Лазаря, немов в пророчому передбаченні.

За Євангелистом Іоаном, тільки Іуда зробив зауваження Марії щодо цінності мира, за першими двома євангелистами, - і інші учні.

…Про вхід Господній у Єрусалим, який служить немов передоднем страждань Христових, понесених за нас, людей, і ради нашого спасіння, розповідають досить докладно всі чотири Євангелисти, св. Іоан коротше перших трьох.

Господь Ісус Христос ішов тепер в Єрусалим для того, щоб виповнилося все написане про Нього, як про Месію, пророками: Він йшов для того, щоб випити чашу викупних страждань, віддати душу Свою за спасіння багатьох і потім увійти в славу Свою. Тому в повну протилежність тому, як тримав Себе Господь перше, добре в очах Його було цей Свій останній вхід в Єрусалим супроводжувати особливою урочистістю.

… Вони наблизилися до перевалу, звідки починався спуск і відкрився чудовий вид на Єрусалим… Вид Єрусалиму, котрий постав з гори у всій своїй красі, викликав захват всієї цієї народної маси, який вилився в радісних і гучних викликах:

«Осанна Синові Давида, благословенний, хто йде в ім'я Господнє, осанна в вишніх!» «Осанна» в буквальному перекладі з давньо-єврейської мови означає: «Спаси ж», «спасіння для». Цей вигук вживався як вираз радості і благословення на подобу нинішнього «Хай живе».

«Осанна в вишніх» - побажання, щоб і на небі було принесено в дар Цареві Ізраїля, Сину Давидовому, той же радісний вигук «Осанна».

«Благословен, хто йде в ім'я Господнє» - значить «гідний благословення або прославлення Той, Хто приходить від Єгови з Його велінням, з Його владою, як приходять від земного царя посланці і правителі з повноваженням замінювати його (порівн. Ін. 5:43). Єванг. Марк приєднує до цього ще вигук: «Благословенне Царство отця нашого Давида, що гряде в ім’я Господнє!».

Царство Давида повинен був відновити Месія, Якого престол повинен був існувати вічно і влада повинна була поширитися на всі народи.

У цих словах сини Ізраїлеві і прославляють Христа, що йде відновити це царство Давидове.

Св. Лука передає ще один вигук: «Мир на небесах», в сенсі «прийшли з небес всі справжні духовні блага і вічне спасіння».

Св. Іоан як причину цієї радості зустрічі Господа бачить велике чудо воскресіння Лазаря, тільки що Ним вчинене, а св. Лука - всі взагалі чудеса Його.

У цій події Церква наша вбачає особливий Промисел Божий і те, що вони сповнились Духом Святим, як каже про це Синаксар на Квітну неділю…

У Палестині було мало коней, і вони вживалися майже виключно для війни. Для домашнього вжитку та подорожей використовувалися осли, мули і верблюди. Сісти на коня було тоді емблемою війни, сісти на мула або на осла - символом миру.

У мирний час царі і вожді народні їздили на цих тваринах. Таким чином, вхід Господа Ісуса Христа в Єрусалим на віслюку був символом миру: Цар світу їде в свою столицю на віслюку - емблемі миру.

Показово, що господарі осла і ослиці, за словом Господа, відразу ж віддали своїх тварин, коли апостоли сказали, для Кого вони їх беруть. Відзначаючи дивовижність цієї обставини, св. Златоуст говорить, що Господь хотів цим дати зрозуміти, що «Він міг перешкодити твердошиїм іудеям, коли вони прийшли схопити Його, і зробити їх безмовними, але не захотів цього»

Їхав Господь, як видно з оповідання св. Марка, Луки та Іоана, на осляті, а ослиця, мабуть, йшла поруч.

Євангелисти Матфей та Іоан вказують, що це було виконанням пророцтва Захарії, яке вони і наводять, але в скороченому вигляді, і яке повністю читається так: «Радій від радости, дочко Сиону, торжествуй, дочко Єрусалима: ось Цар твій гряде до тебе, праведний, Який спасає, лагідний, Який сидить на ослиці і на молодому ослі, сині під’яремної» (Зах. 9: 9).

Це пророцтво є близьким пророцтву Ісаї, з якого св. Матфей запозичує перші слова: «Скажіть дочці Сиону: гряде Спаситель твій; нагорода Його з Ним і воздаяння Його перед Ним» (Іс. 62:11).

---

Послання до Филип’ян святого апостола Павла, 4, 4 - 9

4 Радійте завжди в Господi, i ще кажу: радійте. 5 Лагiднiсть ваша нехай буде вiдома всiм людям. Господь близько. 6 Hе турбуйтесь нi про що, але завжди в молитвi та проханнi з подякою вiдкри­вай­те свої бажання перед Богом, 7 i мир Божий, який перевищує всякий розум, збереже серця вашi й помисли вашi в Христi Iсусi.

8 Hарештi, браття мої, що тiль­ки iстинне, що чесне, що справед­ливе, що чисте, що любе, що гiдне слави, що тiльки чеснота й похвала, про те помишляйте. 9 Чого ви навчились, що прийняли й чули та бачили в менi, те виконуйте, — i Бог миру буде з вами.

Аверкій, архієпископ

На закінчення Апостол дає загальні для всіх настанови: переконує завжди втішатися Господом, бути лагідними, не вдаватися до надмірних життєвих турбот, а відкривати в молитві свої бажання перед Богом. Все це – характерні риси життя християнського.

Наслідком такого життя є «мир Божий, вищий від усякого розуму», який береже … всі почуття і думки від усякої безладності, спричиненої пристрастями.

Апостол не хоче більше нічого перераховувати з того, що входить в обов'язки християнина, і вчить на закінчення думати про всяку чесноту: «що тільки істинне, що чесне, що справедливе ...»

... І тоді, каже, «Бог миру буде з вами».