"Я прийшов не судити світ, але спасти світ"

Сьогодні Господь говорить нам: "Віруйте у світло, щоб бути вам синами світла".

Євангельські читання 5 червня

Євангеліє від Іоана,12, 36-47

36 Доки світло з вами, віруйте у світло, щоб бути вам синами світла. Це промовивши, Ісус відійшов від них і зник. 37 Стільки чудес сотворив Він перед ними, і вони не вірували в Нього, 38 щоб справдилося слово пророка Ісаї, який сказав: Господи! Хто повірив тому, що ми чули? І кому відкрилася сила Господня? 39 Тому не могли вони вірувати, що, як ще сказав Ісая: 40 засліпив очі їхні, закам’янив серця їхні, щоб не бачили очима і не розуміли серцем і не навернулися, щоб Я зцілив їх. 41 Це сказав Ісая, коли бачив славу Його і говорив про Нього. 42 Проте і з начальників багато хто увірував у Нього; та через фарисеїв не признавалися, щоб не відлучили їх від синагоги. 43 Бо полюбили більше людську славу, ніж славу Божу. 44 Ісус же проголосив: хто вірує в Мене, не в Мене вірує, а в Того, Хто послав Мене. 45 І хто Мене бачить, той бачить Того, Хто послав Мене. 46 Я Світло, прийшов у світ, щоб усякий, хто в Мене вірує, не залишався у темряві. 47 І коли хто почує слова Мої і не повірить, Я не суджу його, бо Я прийшов не судити світ, але спасти світ.

Толкова Біблія

Але, звичайно, для того, щоб користуватися цим Світлом (ходити під ним), потрібна віра в це Світло, і ось Христос вважає за потрібне нагадати їм про це, обіцяючи при тому, що вони можуть стати з часом «синами світла» (див. Лк. 16: 8).

Сказавши це, Христос пішов, ймовірно, в Гефсиманію, на гору Оливну.

З 37-го по 50-й стих євангелист кидає погляд на результати діяльності Господа Ісуса Христа серед народу іудейського і дивується з того, які мізерні були ці результати, як мало виявилося віруючих у Христа. Чим пояснити цей факт? Тут, на думку євангелиста, здійснилася погроза Божа народу іудейському, яку колись виголосив пророк Ісая. При цьому євангелист коротко резюмує свідчення про Христа в раніше наведених Іоаном промовах Христа іудеям.

Говорячи про безліч чудес (стільки чудес), Іоан, очевидно, має на увазі чудеса, описані у синоптиків: сам він говорить тільки про деякі чудеса Христа.

Та обставина, що євреї не повірили - звичайно, в масі своїй - у Христа, не було якоюсь несподіванкою. Пророк Ісая вже передбачив це. (Іс. 53: 1, єв. дає по тексту 70-ти).

Христос може тепер з апостолами (голосу нашому) сказати, що віруючих Його проповіді знайшлося дуже мало.

Яка ж причина такого сумного і для багатьох незрозумілого явища, як невіра народу, який давно вже готувався до прийняття Месії? Тому - відповідає євангелист - не могли (стародавні грецькі тлумачі вираз "не могли" замінювали виразом "не хотіли", але така заміна не знаходить підстави в самих словах пророка, які наведені далі) вірити в Христа, що, як казав Ісая, це народ вкрай затятий в своєму розумінні тих завдань, які повинен був здійснити Месія. Іудеї вперто не хотіли зрозуміти своєї духовної немочі, в якій вони перебували з причини своїх гріхів. Вони не знаходили потреби в Месії, як духовному їх Спасителеві й цілителеві. Тому-то вони і не прийшли до Христа.

Євангелист подає тут місце з книги Ісаї (Іс. 6: 9, 10) за перекладом 70-ти, як наведено це місце вже у синоптиків (Мф. 13: 14-15 і парал.)… Бог - в покарання за те, що іудеї з самого початку появи Христа з проповіддю Євангелія в Іудеї (Ін. 2: 13-14) виявили небажання вірити в Христа - засліпив їх очі і скам'янив їх серця або, інакше сказати, зробив жорстоким їх, щоб вони не зрозуміли і сенсу справ Христових. Втім, як зауважує блаж. Августин, "Бог робить жорстоким не так, щоб вселити затятість, а тільки відбираючи в людини Свою благодать. Він ускладнює спасіння в тому сенсі, що Сам не посилає полегшення, і засліплює тим, що не просвічує".

Щоб Я зцілив їх. При дієслові "засліпив" потрібно поставити слово "Бог", тоді зрозуміло, що тут під словом "Я" євангелист не міг мати на увазі Бога - тоді б потрібно сказати, на вимогу конструкції, "Він" зцілив - а розумів Христа-Спасителя і Цілителя. Таким чином, весь стих отримує немов характер скарги, яку Христос висловлює щодо Свого народу.

"Народ цей - наче говорить Христос - прогнівав своїм затятим небажанням слухати Мене Мого Отця Небесного, і Отець Мій за це відняв у нього Свою благодатну допомогу, яка необхідна людині для того, щоб вона могла зрозуміти Мої справи, розглянути їх, як належить . Якби народ не впав у таку жорстокість, то він міг би отримати від Мене зцілення або спасіння, тепер же все скінчено!"

…Тут євангеліст пояснює причину, з якої він надає такого значення вищенаведеному пророцтву Ісаї, відносячи його до Христа. Пророк бачив славу Христа, тобто бачив Бога, який сидів у всій славі Своїй, оточеного серафимами, але, бачачи Бога, він, на думку євангелиста, бачив і Христа, тому що Христос, як божественний Логос, завжди перебував з Богом (пор. Ін. 1: 1). Тому можна сказати, що Ісая в вищенаведеному пророцтві про жорстокість євреїв мав на увазі Христа (говорив про Нього).

Щоб показати, що місія Христа не минула безслідно і для євреїв, євангелист вказує на те, що навіть дехто з начальників - про простих іудеїв він вже не говорить, таких повірило чимало - були віруючі в Христа, але через матеріальні й інші вигоди вони відкрито не сповідували свою віру. Ось такими були Никодим (Ін. 7:48) і Йосип Аримафейський (Ін. 19:38).

Грецькі стародавні тлумачі вважають, що з 44-го стиха починається нова промова Господа, але з цією думкою не можна погодитися, тому що, за поданням євангелиста, Христос вже сховався від іудеїв (ст. Ін. 12:36). Кому ж Він міг говорити цю промову?

Краще бачити тут висновок, який сам євангелист робить щодо викладеної ним вище історії суспільного служіння Христа. У цьому висновку він резюмує численні свідчення Христа про Себе як про Месію, Сина Божого. Зв'язок цього уривка з попереднім така. Іудеї не вірили в Христа, навіть начальники, що вірили в Христа, не сповідували відкрито своєї віри, а тим часом Христос голосно сповіщав (виголосив = закричав), яке велике значення має віра в Нього і які жахливі наслідки тягне за собою невіра.

---

Діяння святих апостолів, 18, 22-28

22 Побувавши в Кесарiї, (вiн) прийшов до Єрусалима, привiтав церк­ву i пiшов до Антиохiї. 23 Про­бувши там деякий час, вийшов i проходив по черзi країну Галатiй­ську та Фригiю, утверджуючи всiх учеників.

24 Якийсь юдей, на iм’я Аполлос, родом з Олександрiї, чоловiк красномовний та досвiдчений у Писаннях, прийшов до Ефеса. 25 Вiн був наставлений на шлях Господній i, пломенiючи духом, говорив та вчив про Господа прав­диво, знаючи тiльки про хрещення Iоанове. 26 Вiн почав смiливо го­ворити в синагозi. Почувши його, Акила i Прискiлла прийняли його i досконалiше пояснили йому шлях Господнiй. 27 А коли вiн вирішив іти до Ахаї, браття написали ученикам, щоб при­йняли його; i вiн, прибувши туди, багато сприяв благодаттю тим, хто увiрував, 28 бо вiн дуже викривав юдеїв привселюдно, доводячи з Писання, що Iсус є Христос.

Толкова Біблія

"Побувавши в Кесарії", так званій Стратоновій, приморському місті Палестини, де апостол висадився після переїзду через море.

Короткочасне перебування Павла в Єрусалимі, без вказівки на особливу будь-яку діяльність його в цьому місті, пояснюється, ймовірно, побоюванням його, щоб не викликати зайвого роздратування іудеїв, що може зруйнувати його подальші плани, як сталося в наступне відвідування ним Єрусалима (Діян. 21:27 і далі). Тому, боячись не смерті і страждань за Христа, а позбавлення можливості проповідувати Слово Боже, він поспішає в нову подорож в язичницькі країни (Діян. 21:23 ст. і далі).

Апостол вирушає насамперед в Антиохію Сирійську (див. Діян. 11:19). "Він мав до цього міста особливу любов - це людське почуття, бо тут учні стали називатися християнами, він тут був осяяний Божою благодаттю, тут він успішно закінчив справу щодо вчення про обрізання" (Злат.).

"Вийшов i проходив по черзi..." - початок третьої апостольської подорожі Павла.

"Утверджуючи всіх учнів ..." - тобто у вірі і християнському житті, що і було метою відвідування цих країн і заснованих в них спільнот (пор . Діян. 14: 21-22, Діян. 16: 6).

Про відвідини апостолом інших малоазійських спільнот ані слова або через стислість оповіді, або тому, що апостол і не був в них цього разу. Не згадується і про супутників Павла, хоча з подальшого видно, що з ним були Тимофій і Epacт (Діян. 19:22).

«Якийсь юдей, на iм’я Аполлос, родом з Олександрiї, чоловiк красномовний та досвiдчений у Писаннях, прийшов до Ефеса».

Аполлос - скорочене ім'я з Аполлоніос. Аполлоній - був сильний діяч з насадження християнства в Коринфі (див. 1 Кор. 3: 5-6), чому Дієописувач і відзначає його особливою увагою.

"Юдей з Олександрії" (Єгипетської), колишнього центру не тільки великої торгівлі, але і найвищого розвитку іудейсько-еллінської освіченості, представником якої тоді був знаменитий іудей Філон.

Освічений і красномовний, що розуміється на книжках Свящ. Писання, переконаний і полум'яний проповідник, Аполлос обіцяв особливий успіх. "Ось і вчені мужі починають проповідувати! ... Бачиш успіх проповіді!" - вигукує про ту річ Златоуст.

"Вiн був наставлений на шлях Господній", тобто вчення і життя відповідно до заповідей Господа (пор. Діян. 9: 2).

Аполлос потребував ще в точному поясненні цього шляху Господнього (ст. Діян. 18:26), що і зроблено далі (Діян. 18:26 ст.).

"Знаючи тільки Іоанове хрищення ...", як і учні Ефеського, що згадуються далі (Діян. 19: 2-3). Така неповнота знання і вчення Аполлос про Христа, звичайно, не була неправильними знаннями і вченням, чому і не перешкоджала Аполлосу, палаючи духом (Рим. 12:11), говорити і навчати про Господа, хоча й неповно.

Отримавши більш повне і ґрунтовне пізнання про вчення, справи і Особу Господа Ісуса від Акіли і Прискілли і прийнявши хрещення в ім'я Господа Ісуса і благодать Св. Духа (св. Злат.), Аполлос виступає в Ахаї вже обдарованим проповідником (Діян. 18:27 ст.).

Доброчинна діяльність Аполлоса в Ахаї прекрасно охарактеризована Ап. Павлом в 1 Кор. 3: 6: "я насаджував, Аполлос поливав ..."

"Те, що він спростовував всенародно, було його відвагою; в тому, що говорив твердо, відкривалася сила; в тому, що доводив Божественними писаннями, виражалася досвідченість, бо і відвага сама по собі ніяк не приносить користі, якщо немає сили, і сила - без відваги "(Злат.). Згодом Аполлос був єпископом в Смирні (в Малій Азії) перед відомим Полікарпом (Чет.-Мін., січ. 4).