«Це воістину Той Пророк, Який має прийти у світ»

Сьогодні наші Євангельські читання - про велике "хлібне" чудо Ісуса Христа.

Євангельські читання 29 травня

Євангеліє від Іоана, 6: 5-14

5 Ісус, звівши очі і побачивши, що багато народу йде до Нього, говорить Филипові: за що нам купити хлібів, щоб їх нагодувати? 6 Говорив же це, випробовуючи його, бо Сам знав, що хотів зробити. 7 Филип відповів Йому: і на двісті динаріїв не вистачить хліба, щоб кожний з них хоч трохи одержав. 8 Один з учеників Його, Андрій, брат Симона-Петра, говорить Йому: 9 тут є один юнак, який має п’ять хлібів ячмінних і дві рибини; але що то на таку безліч? 10 Ісус сказав: звеліть людям сісти. Було ж на тому місці багато трави. Отже, сіло людей близько п’яти тисяч. 11 Ісус, взявши хліби і воздавши хвалу, роздав ученикам, а ученики — тим, що сиділи, також і риби, скільки хто хотів. 12 І коли наситилися, то сказав ученикам Своїм: зберіть залишки, щоб нічого не пропало. 13 І зібрали, і наповнили дванадцять кошиків залишками від п’яти ячмінних хлібів, що їли. 14 Тоді люди, побачивши, яке чудо сотворив Ісус, сказали: це воістину Той Пророк, Який має прийти у світ.

Толкова Біблія

Господь звертається з питанням до Филипа, для того, щоб той переконався, що простим способом допомогти голодному народу тут немає можливості і щоб Филип, після насичення народу, визнав в цьому дію всемогутності Христової. Очевидно, що цей апостол, більш ніж інші, потребував зміцненні своєї віри в Христа.

Двісті динаріїв. На таку суму можна було придбати в той час близько сорока пудів хліба, але й такої кількості хліба було мало на п'ять тисяч людей, які оточували Христа. Крім того, тут були ще жінки і діти (Мф. 14:21).

Показово, що у самих апостолів не виявилося харчів. Справді, якби вони були, то Господь, без сумніву, звелів би їх роздати народу.

Матфей розповідає, що спочатку учні говорили Христу, щоб Він відпустив народ купити собі їжі в найближчих місцях. Можна припускати, з Августином, що тільки після цих слів Господь каже до Филипа те, про що згадує Іоан;

Матфей же і інші євангелисти це останнє опускають. Тому, каже Августин, з приводу цих питань зовсім немає потреби нікому хвилюватися, тому що тут один євангелист повідомляє про те, що опускається іншими. Дехто припускає, що ученики, мабуть, для себе запаслися поживою раніше. Але такому припущенню суперечить Мф. 14:17: настав перший єврейський вечір - близько 3-ї години вечора; ст. 23 вказує вже на пізній час, коли настала ніч... Інші синоптики висловлюють ту ж думку в різних виразах... Розповідь синоптиків підтверджується розповіддю четвертого євангелиста, хоча справа у нього є місцями трохи інакшою порівняно з іншими євангелистами (напр., Ін. 6: 8, 9).

Слід зауважити, що Матфей, Марк і Лука говорять про п'ять хлібів і дві риби, але не повідомляють, що хліби були ячмінні. Тільки один Іоан говорить про ячмінні хліби. Про хлопчика, що мав ці п'ять хлібів і дві рибки, читаємо також у одного Іоана. Подібне чудо в 4 Цар. 4: 42-44; тільки там двадцять ячмінних хлібів і сто людей. Див. також Чис. 9:21, 22.

Лука додає, що Христос велів розсадити народ рядами по п'ятдесят. У Матфея і Луки ані слова про роздачу риб, хоча і повідомляється про те, що Христос взяв риби; у Марка й Іоана - про роздачу і риб. Златоуст говорить: «коли (Ісус Христос) відпускав гріхи, відчинив рай і ввів в нього розбійника, коли повновладно відміняв старий закон, воскресивши багатьох мертвих, приборкував море, виявляв таємниці сердечні, відкривав очі, - хоча ці справи властиві одному Богу, а не іншому комусь, - при жодній з цих дій не бачимо Його в молитві. А коли має намір помножити хліби, що було набагато маловажнішим усіх раніше вказаних дій, тоді дивиться на небо, як на підтвердження Свого посланництва від Отця ... так і на науку нашу, щоб не приступати до трапези без подяки за надану нам їжу». «У іудеїв був прекрасний звичай - нічого не їсти і не пити без молитви» (по заповіді Втор. 8:10 - Шюрер). Іларію невідомо, де множаться хліби... Інші намагалися визначити це ближче і говорили, що множення відбувалося в руках учнів, тому що для Ісуса Христа залишилося б занадто мало часу, якби Він Сам почав роздавати кожному з 5 тисяч людей шматки хліба і частини риби. Але й учні, які роздавали хліб, за обчисленням Де-Ветте, повинні були б роздати обома руками близько 216 разів. А якщо кожен з них ще простягав руку, щоб отримати хліб і риби, то вони 432 рази мали б простягнути руки. Такого роду обчислення, якщо тільки вони не зайві, можуть показувати, що деякі супроводжуючі чудо обставини не виходили за межі можливого або навіть звичайного.

Іудейські хліби зазвичай були широкі і тонкі... тому ми жодного разу не чуємо в Новому Завіті про різання хліба, а тільки - про ломлення. Цан зауважує, що докладний опис роздачі хліба учнями і узгоджене свідчення євангелистів щодо тотожного числу апостолів числа коробів, куди були зібрані хлібні шматки, що залишилися, підсилюють враження, що участь у цьому апостолів з початку до кінця мала для розповіді істотну важливість.

Апостоли повинні були насамперед навчитися, що їм слід було виконати доручення про насичення народу навіть тоді, коли для цього бракувало природних засобів.

...Але всі вони узгоджено говорять, що шматків зібрано було 12 коробів (у Марка, крім шматків хліба, йдеться і про залишки риб). Тим (тобто примноженням хлібів) чудо ще не обмежилося. «Господь зробив, що виявився надлишок, і надлишок не в цільних хлібах, а в шматках, щоб показати, що це точно залишки від тих хлібів і щоб не присутні при звершенні чуда могли дізнатися, що воно було» (Злат.).

На питання, звідки взялися ці «короби» (kofinoi), відповідають, що вони були звичайною приналежністю іудеїв. Про них говорить навіть Ювенал Сат. III: 14 (judaeis, quorum cophinus foenumque supellet) і VI: 542. Іудеї часто користувалися ними під час подорожей. У цьому випадку, втім, «коробів», мабуть, було небагато порівняно з числом присутніх. Те, що в них було взято, було, ймовірно, витрачено на шляху, і «короби» були вже порожні. Так як число коробів - 12, то, можливо, вони належали тільки апостолам.

Тих, що їли, було близько п'яти тисяч чоловіків, крім жінок і дітей.

Лука і Іоан сказали про це раніше. У Марка просто близько п'яти тисяч чоловіків; у Матфея – «близько п'яти тисяч чоловіків (чоловіків, άνδρες), крім жінок і дітей. Ориген цей вислів Матфея вважає «двозначним» (άμφίβολον), тому що невідомо, чи було при насиченні тільки п'ять тисяч мужів, і не було жодної жінки, і жодного дитяти; або ж, що п'ять тисяч чоловіків було, не рахуючи жінок і дітей. Деякі, по Оригену, так і тлумачили це місце, що ні жінок, ні дітей зовсім не було при множенні п'яти хлібів і двох риб. Але якщо жінок і дітей зовсім не було, то навіщо потрібно було євангелисту приєднувати цю фразу? Він міг би висловитися так само, як і інші євангелисти, які ні про жінок, ні про дітей не згадують.

Не можна погодитися з думкою, що у Матфея - перебільшення, бо чудо саме по собі не представляється ще більш великим, якщо серед присутніх чоловіків були ще жінки і діти. Що останні були, це Цан вважає «самозрозумілим», тому що при такому великій кількості чоловіків, які зібралися переважно для того, щоб отримати зцілення, могли перебувати і жінки, і діти. Полічені були тільки чоловіки. Жінок і дітей було, ймовірно, трохи, і на них не звернули уваги при рахуванні.

Потім Іоан згадує про рибу (Ін. 6: 9, 11). Це слово позначає рибку, яку їли з хлібом. Рибка ця була сушена чи солена, на кшталт великих... сардин.

Народ, бачачи в Ісусі Месію, Якого він, згідно з обітницею Мойсея (Втор. 18:15), називає пророком, хоче поставити Його царем.

---

Діяння святих апостолів, 13: 13-24

13 Вiдпливши з Пафа, Павло та тi, що були з ним, прибули до Пер­гiї, у Памфiлiї. А Iоан, вiдлучив­шись вiд них, повернувся до Єрусалима. 14 Вони ж, проходячи вiд Пергiї, прибули до Антиохiї пi­сидiйської i, увiйшовши в синагогу суботнього дня, сiли. 15 Пiсля читання Закону i Пророкiв начальники синагоги послали сказати їм: «Мужi-браття! Якщо у вас є сло­во повчання до народу, говорiть».

16 Павло, пiдвiвшись, дав знак рукою i сказав: «Мужi iзраїльтяни i ті‚ що бояться Бога, вислухайте! 17 Бог народу цього обрав батьків наших i пiднiс цей народ пiд час перебування у землi єгипетськiй, i силою великою вивiв їх iз неї, 18 i близько сорока рокiв годував їх у пустелi. 19 I, знищивши сiм народiв у землi Ханаанськiй, роздiлив їм у спадщину їхню землю. 20 I пiсля цього, близько чотирьохсот п’ятдесяти ро­кiв, давав їм суддiв до пророка Самуїла. 21 Потiм просили вони царя, i Бог дав їм Саула, сина Кi­сового, мужа з колiна Венiамі­нового. Так минуло рокiв сорок. 22 Усунувши його, настановив їм царем Давида, про якого i сказав, засвiдчивши: «Знайшов Я мужа по серцю Моєму, Давида, сина Єссея, який здiйснить усi бажання Мої». 23 З його роду Бог за обiт­ницею підніс Ісуса — Спасителя Iзраїлевi. 24 Перед самим пришестям Його Iоан проповiдував хрещення всьому народовi iзраїльсь­кому.

Толкова Біблія

"Павло та тi, що були з ним...", тобто Варнава та Іоан Марк і, можливо, ще хтось з тих кіпрян, що повірили в Христа.

Памфілія - ​​малоазійська прибережна область на північ від Кіпру; Перга - головне місто цієї області, що лежало недалеко від моря на р. Цестрі і відоме в давнину храмом Діани.

"Iоан, вiдлучив­шись вiд них, повернувся до Єрусалима" - причина не вказана, але з подальшого видно, що не цілком схвальна; принаймні, Павло не схвалював її. Можливо, тут проявилася деяка слабкість характеру Іоанового і страх великої праці, з'єднаної з чималими небезпеками і стражданнями, які і могли здатися не під силу юному Іоану (Феофіл.; пор. Злат.; Чет.-Мін., 11 червня - "юний сий").

Антиохія Пісидійська - багатолюдне місто, яке належало в різні часи, залежно від обставин, то до Фригії, то до Памфілії, то до Пісидіі – малоазійських провінцій.

"Після читання закону і пророків", тобто читання належних на цю суботу розділів з П'ятикнижжя Мойсея і книг пророчих.

"Начальники синагоги ..." Власне, начальник синагоги був один (архісинагог, Лк. 8:41; Лк. 13:14; Мф. 9:18 та ін.). Ймовірно, тут начальниками названі і старці, що були членами ради при архісинагогу.

"Послали сказати їм ..." Ймовірно, ще до цих відвідин синагоги Павло і Варнава стали відомі, як мужі-учителі, вправні в розумінні й тлумаченні Писання, через що їм і пропонується слово.

Тепер "Варнава поступається Павлу, як Іоан поступається всюди Петру" (Феофіл.).

"Сказав ..." Промова апостола полягає в короткому, але сильному змалюванні історії єврейського народу з часів патріархів до Давида з метою (як і у Стефана, гл. VII) вказати на великі благодіяння Божі (Феофіл., Злат.), а звідси робиться прямий перехід до історії Господа Ісуса Христа та до вчення про прощення гріхів через Нього, з сильним застереженням щодо невіри в Нього.

"Мужi iзраїльтяни i ті‚ що бояться Бога...". Перше відноситься до кровних іудеїв, друге - до прозелітів врат, шанувальників справжнього Бога з язичників, які брали участь в синагогальних богослужіннях, де займали особливі призначені для них місця (пор. Діян. 13:43; Діян. 17: 4, Діян. 17:17; Діян. 16:14; Діян. 18: 7).

"Бог цих ...", тобто євреїв. Образ висловлюваненя вказує, що промова Павла звертається власне до прозелітів, але в той же час побічно і з не меншою силою вона мітить і в серця слухачів євреїв, до яких пряміше звертається з 26 стиха.

"Отців наших ..." Говорячи вище про Бога єврейського народу, апостол виразом "отців наших" зараховує і себе до народу єврейського, показуючи, що цей народ один користувався перевагою особливого обрання Божого, в той час як всі інші народи до часу ходили по шляхах своїм (Діян. 14:16).

"Обрав" - обранням Авраама і заповітом з ним і його нащадками.

"Пiднiс цей народ..." – розмноженням і могутністю, їх боялися самі єгиптяни (Вих. 1: 7-10).

"Рукою потужною вивів...". Образний вираз, часто вживаний в Свящ. Писанні при згадці про вихід євреїв з Єгипту, означає силу Бога Єгови, як вождя народу Свого, виведеного Ним під захистом Його міцної руки, яка явила себе в численних знамення і чудесах Виходу.

"Винищивши сім народів в землі ханаанській ..." - тобто в Палестині (пор. Втор. 7: 1). Так як згадувані народи були набагато міцнішими та численнішими народу єврейського (Втор. 7: 1-2), то це винищення і подальший поділ землі згадується також для того, щоб підкреслити опіку Єгови про народ Свій, з метою підготування його до прийняття обітованого Месії.

"Після цього, - тобто поділу землі ханаанської між євреями, - близько 450 років ...". Це літочислення періоду Суддів дещо не узгоджується із зазначеним в третій книзі Царств (3 Цар. 6: 1), де 4-й рік, коли Соломон царював - рік побудови ним храму - називається 480-м від виходу євреїв з Єгипту (по LXX - 440-й), причому на період Суддів прийдеться власне лише 331 рік. Ця розбіжність пояснюється тим, що апостол вживає в даному випадку літочислення переказів, а не Писання, що робить і відомий історик іудейський Йосип Флавій, що нараховує від виходу євреїв з Єгипту до побудови храму (або 4-го року царювання Соломона) - 592 роки. Право такої переваги Передання над Письмом не може бути оскаржуване з огляду на те, що для переписувачів рукописів особливо легко було допускати помилки в цифрах - буквах, внаслідок чого особливо цифрові дати різних рукописів страждають крайньою нестійкістю і потребували особливої перевірки їх авторитетним голосом вченого переказу.

"Давав їм суддів ..." - особливих вождів, що постають Його силою для порятунку народу від бід і для управління ним (Суд. 3:10). Особлива книга Суддів описує їх діяння.

"До пророка Самуїла ...", який був останнім Суддею народу.

"Сорок років ..." B старозавітних книгах ніде прямо не говориться про час царювання Саула. Тут Павло знову вживає дані Переказів, яким користується також і Флавій, окремо вказуючи 18 років царювання Саула за життя Самуїла і 22 року ще після його смерті (Археол. VI: 14, 9).

Від Давида апостол швидко переходить до проповіді про Христа, як цілі всієї керованої Богом історії Ізраїлю і як Такого нащадка Давида, Якого Давид був найкращим прообразом своїми двома вищезгаданими властивостями («мужа по серцю Моєму, Давида, сина Єссея, який здiйснить усi бажання Мої») і Який явився найдосконалішим виконанням даної Давиду обітниці.

"Перед самим пришестям Його, - тобто виступом на справу суспільного служіння, що було негайно після Його хрещення, - Іоан проповідував хрещення покаяння ..." Див. Мк. 1: 4 і парал.