Хто слово Моє слухає і вірить у Того, Хто послав Мене, той має вічне життя

Євангельські читання 29 квітня

Євангеліє від Іоана, 5, 17 - 24

17 Ісус же говорив їм: Отець Мій донині робить, і Я роблю. 18 Юдеї ще більше вишукували, як Його вбити за те, що Він не тільки порушував суботу, але й Отцем Своїм називав Бога, рівняючи Себе до Бога. 19 На це Ісус сказав: істинно, істинно говорю вам: Син нічого не може творити Сам від Себе, якщо не побачить, як творить Отець; бо, що Він творить, те так само творить і Син. 20 Бо Отець любить Сина і показує Йому все, що Сам творить; і покаже Йому діла більші від цих, щоб ви дивувались. 21 Бо, як Отець воскрешає мертвих і оживляє, так і Син оживляє, кого хоче. 22 Бо Отець не судить нікого, а весь суд віддав Синові, 23 щоб усі шанували Сина, як шанують Отця; а хто не шанує Сина, той не шанує і Отця, Який послав Його. 24 Істинно, істинно кажу вам: хто слово Моє слухає і вірить у Того, Хто послав Мене, той має вічне життя і на суд не приходить, а перейшов від смерти до життя.

Аверкій, архієпископ

На задум юдеїв вбити Його за порушення суботи Ісус говорить їм: «Отець Мій донині робить, і Я роблю». У цих словах міститься свідчення Ісуса про Себе, як про Єдиносущного Сина Божого. Всі подальші слова є тільки розвитком цієї основної думки відповіді Господа іудеям.

Як Синові Божому Йому природно слідувати не заповіді, даної Адаму і його нащадкам, але прикладу Бога Отця. А Бог Отцеь, хоча і спочив у сьомий день від справ творіння, але не спочив від справ промислу.

Правильно зрозумівши зі слів Господа, що Він вчить про Свою рівність з Богом Отцем, іудеї тепер стали бачити в Ньому вже подвійну провину, гідну, на їхню думку, смерті: порушення суботи і богохульство.

У ст. 19-20 розкривається вчення про єдність дій Отця і Сина, стосовно традиційних уявлень про сина, що наслідує батька, і про батька, який любить сина і навчає його своїми справами. У словах «Син нічого не може робити Сам від Себе» не можна бачити виправдання аріанства, але тільки те, що, як каже св. Златоуст, «Син не робить нічого противного Отцю, нічого чужого Йому, нічого не відповідного», противного волі Отця.

«І покаже Йому діла більші від цих», тобто не тільки розслабленого може підвести з одра, а й померлих воскресити.

Тут йдеться спочатку про духовне воскресіння, духовне пробудження духовно мертвих до істинного, святого життя в Бозі, а потім і про загальне тілесне воскресіння, які перебувають між собою у внутрішньому зв'язку. Сприйняття людиною істинного життя, життя духовного, є вже початком торжества над смертю. Як гріховний розлад спричиняє смерть, так і справжнє життя духу веде до життя вічного, яке перемагає смерть.

Отець не судить нікого, але весь суд віддав Синові.

Тут мається на увазі насамперед суд моральний в реальному житті, який приведе в неминучому підсумку своєму до останнього загального Страшного Суду. Христос з'явився в духовно мертвому і зануреному в духовну темряву світі як Життя і Світло. Ті, хто увірували в Нього, воскресли до нового життя і самі стали світлом; ті ж, хто відкинули Його, залишилися в гріховній пітьмі, в духовній смерті. Ось чому все життя триває суд Сина Божого над людьми, який завершиться в кінці віків останнім остаточним вже Страшним Судом.

Так як вічна доля людей знаходиться, таким чином, у всецілій владі Сина, то Його і належить шанувати так само, як Отця: «Хто не шанує Сина, той не шанує Отця, Який послав Його».

Стихи 24-29 містять подальше зображення життєдайної діяльності Сина Божого.

Виконання слів Спасителя і віра в Його посланництво є головною умовою для сприйняття істинного життя, в якому основа і тілесного блаженного безсмертя.

«На суд не приходить»: не буде піддано осуду.