«Того, хто приходить до Мене, Я не вижену геть»

Цього разу Євангельські читання зі Свято-Миколаївським жидичинським монастирем – про Ісуса Христа як хліб життя вічного, а також про волхва Симона, який вирішив дари Святого Духа просто... купити.

Євангельські читання 15 травня

Євангеліє від Іоана, 6, 35-39

35 Ісус сказав їм: Я є хліб життя; хто приходить до Мене, не відчуватиме голоду, і хто вірує в Мене, ніколи не матиме спраги. 36 Але Я вам сказав, що ви хоч і бачили Мене, та не віруєте. 37 Усе, що дає Мені Отець, до Мене прийде; і того, хто приходить до Мене, Я не вижену геть. 38 Бо Я зійшов з небес не для того, щоб творити волю Мою, а волю Отця, Який послав Мене. 39 Воля ж Отця, Який послав Мене, є та, щоб з усього, що Він дав Мені, нічого не погубити, а все те воскресити в останній день.

Толкова (Тлумачна) Біблія Олександра Лопухіна

Тоді вже Господь прямо вказує на Себе Самого як на справжній хліб життя.

«Хто приходить до Мене», тобто «Хто вірує в Мене». До Христа можна прийти тільки через віру в Нього.

«Не голодуватиме він». Як хліб життя Христос втамовує голод і спрагу назавжди, тобто дає повне задоволення духовних потреб людини.

«Але Я вам сказав, що ви хоч і бачили Мене, та не віруєте». На жаль, іудеї не вірять Христу, хоча і бачили Його вчора, як Він звершив чудо насичення п'яти тисяч чоловіків. "Самі ж ви - немов говорить їм Христос - ставите свою віру в Мене в залежність від того, чи буду Я здійснювати перед вами чудеса (див. Ін. 6:30). Але диво або чудесне знамення вам дано було вчора і якби у вас були очі, то ви могли б побачити те, що вам хотілося бачити, тобто визнати в здійсненому Мною чуді знамення Мого Божественного посланництва. Але ви не захотіли бачити" (пор. Іс. 6: 9).

Ця невіра іудеїв свідчить про те, що вони не належать до числа тих, кого дає Христу Отець.

«Усе, що дає Мій Отець» ... Між останніми словами 36-го стиха і цією заявою потрібно припускати деяку паузу. Слухачі мовчали, мовчав і Христос, бачачи, що вони ніяк не можуть погодитися з Ним щодо значення звершеного Ним напередодні чуда. Потім, через кілька хвилин мовчання, Христос пояснює Своїм слухачам, що їх невіра в Нього походить від неправильного стану, в якому вони перебувають в ставленні до Бога, і що ця невіра матиме для них найжахливіші наслідки - саме позбавлення вічного спасіння.

Господь не вчить тут про існування абсолютного божественного промислу, а говорить тільки про... благодать Божу, яка діє на серце людини, не знищуючи її вільного вибору.

«Не вижену геть». Христос нікого не хоче позбавити можливості увійти в Царство Боже, бо Він прийшов виконувати волю Божу, яка хоче, щоб Христос воскресив в останній день всіх, що були дані Йому, тобто ввів їх в блаженство вічного життя (пор. Ін. 5:29) .

Іоан Золотоустий

«Усе, що дає Мені Отець, до Мене прийде; і того, хто приходить до Мене, Я не вижену геть».

Дивись, як Він все робить для порятунку людей. З тою саме метою Він і додав це, щоб не здалося, ніби Він займається речами непотрібними і говорить без мети. Що ж Він говорить? «Усе, що дає Мені Отець, до мене прийде; і Я воскрешу його в останній день » (Ін. 6:40). Але чому Він згадує і про загальне воскресіння, в якому братимуть участь і нечестиві, як про особливий дар віруючих в Нього? Тому, що і мова у Нього не просто про воскресіння, а саме про таке воскресіння.

Сказавши наперед «не вижену» його і не погублю нічого з того, що дав Мені Він (Ін. 6:39), Він потім вже говорить про воскресіння. У воскресінні дійсно одні будуть вигнані, як можна бачити зі слів: «та й киньте до зовнішньої темряви» (Мф. 22:13), а інші загинуть, як і це видно зі слів: «бійтесь більше Того, Хто може і душу, і тіло погубити в геєні» (Мф. 10:28). Таким же чином, слова «життя вічне даю» означають те саме, що слова «повиходять ті, що чинили добро, на воскресіння життя, а котрі зло - воскреснуть на суд» (Ін. 5:29).

Ось саме на це воскресіння, яке належить людям добрим, Він і вказав тут. А що Він хоче сказати словами: «Усе, що дає Мені Отець, до мене прийде»? У них Він викриває невіру іудеїв і показує, що той, хто не вірує Йому, переступає волю Отця, тільки говорить про це не так прямо, але приховано. Так робив Він і завжди, коли хотів показати, що невіруючі ображають не тільки Його, а й Отця.

Справді, якщо в тому воля Отця і для того прийшов (Христос), щоб врятувати весь світ, то невіруючі переступають волю Отця. Отже, коли хто говорить, що його провадить Отець, то ніщо не може перешкодити йому прийти до Мене.

Це Він говорить і нижче: «ніхто не може прийти до Мене, якщо не покличе його Отець». А Павло сказав, що Він передасть їх Отцю: коли «передасть царство Богові й Отцеві» (1 Кор. 15:24). Отже, як Отець, коли дає, тим нічого не позбавляє Себе, так і Син, коли передає, тим нічого не забирає від Себе.

Говориться ж про Нього, що Він передає, тому що «через Нього» ми отримали доступ (Еф. 2:18).

Але цей же вираз: «через Нього» - вживається і про Отця, як наприклад в цьому місці: «Яким покликанi ви до єднання з Сином Його» (1 Кор. 1: 9), тобто Волею Отця. І ще: «Блажен ти, Симоне, сину Іонин, бо не плоть і не кров відкрили тобі це» (Мф. 16:17). Тут сенс фактично такий: віра в Мене - справа не менш важлива, але для неї потрібне зішестя згори. І це Христос стверджує всюди, показуючи, що для цієї віри потрібна душа, істинно доброчинна і зʼєднана з Богом. Але, можливо, скаже хтось: якщо все, що дає Отець, приходить до Тебе, і (якщо приходять) ті, яких тільки Він приверне, і ніхто не може прийти до Тебе, якщо не буде дано йому згори, то кому Отець не дає, ті вільні від будь-якої провини і засудження. Це - порожні слова і одна відмовка. Без сумніву ми маємо потребу і у власній волі, бо навчатись і вірити - справа волі. Тут же словами: «що дає Мені Отець» Він означує не що інше, як наступне: вірити в Мене - справа не менш важлива, і для цього потрібні не розумування людські, але одкровення згори і душа, що з вдячністю приймає одкровення...

Блаженний Августин

Що ти впадаєш в гординю, людино? Бог заради тебе смирився. Можливо, тобі було б соромно наслідувати смирення людське, - так наслідуй же смирення Боже.

Отже, оскільки Бог вчить смиренню, Він сказав: Я прийшов творити не Свою волю, але волю Того, Хто послав Мене. [Це свідчення Його смирення.] Тому що гордість творить волю свою, смиренність творить волю Божу. Отже, хто приходить до мене, не вижену геть. Чому?] Тому що Я прийшов творити не Свою волю, але волю Того, Хто послав Мене.

Я прийшов смиренним, прийшов, щоб навчити смиренності, смиренний той, хто тримається Мене, смиренним буде, бо творить не свою волю, але Божу, і тому не буде вигнаний геть, бо, якби він був гордим, був би вигнаний геть.

Аверкій (Таушев), архієпископ

Зі скорботою зазначає Господь, що іудеї не вірують в Нього, але це не завадить здійсненню волі Отця Небесного через Нього: ті, що шукають порятунку через Нього, «приходять до Нього», стануть спадкоємцями заснованого Ним Царства Месії, усі вони будуть відроджені Ним в останній день і сподобляться життя вічного.

Борис Гладков, православний екзегет

«Ви просите завжди давати вам той хліб, про який Я говорю. Але це залежить від вас же самих: йдіть до Мене і вірте, що Я говорю вам істину, ту істину, яку повідав Мені Бог; тоді ви не будете мучитися шуканням істини і шляхи до блаженства вічного життя. Ви пізнаєте і істину, і шлях, і не будете вже страждати незадоволеністю запитів духу, голодом душі.

Але для цього треба вірити, що Я посланий Отцем Моїм, а ви бачите і бачили вчинені Мною діла, і все ж вимагаєте від Мене нового знамення Мого посланництва від Бога; а чому? Тому, що ви не віруєте в Мене. Ви запитали Мене, що вам робити, щоб робити діла Божі? І Я відповів вам, що для того, щоб робити діла Божі, тобто виконувати в усьому волю Його, треба перш за все знати цю волю. А так як волю Божу відкриваю вам Я, то треба вірити в Мене; треба вірити, що Отець Небесний дійсно послав Мене у світ, щоб врятувати всіх, і що Я творю волю Того, Хто послав Мене.

Отець хоче, щоб усі люди спаслися. Він кличе через Мене всіх; і хто приходить до Мене, той тим самим творить волю Отця Мого, той, з волі Отця, віддається Мені, або неначе дається Мені Отцем. І всякого, хто приходить до мене і виконує волю Отця, Я не тільки не вижену геть з Царства Мого, але, навпаки, з радістю прийму, тому що воля Отця Мого, щоб Я не знищив, а врятував всіх, хто в ім'я Його приходить до Мене, і щоб Я воскресив їх в останній день до блаженства вічного життя; і Я воскрешу їх. Отже, слово Моє, що відкриває вам волю Божу і дає вам можливість робити діла Божі, є істинно той хліб, який втамовує ваш духовний голод. Так, Я - хліб життя; хто приходить до мене і хто вірує в Мене, не буде більше мучитися цим голодом, ніколи не прагнутиме істини і не шукатиме шляхи до вічного життя, бо він знайде в Мені і істину, і шлях».

---

Діяння святих апостолів, 8, 18-25

18 Симон же, побачивши, що через покладання рук апостольських подається Дух Святий, принiс їм грошi, 19 кажучи: «Дайте й менi таку владу, щоб той, на кого я покладу руки, одер­жував Духа Святого». 20 Але Петро сказав йому: «Hехай срiбло твоє буде з тобою на погибель, бо ти помислив дiстати дар Божий за грошi. 21 Hема для тебе в цьому нi частки, нi уділу; бо серце твоє не­правдиве перед Богом. 22 Отже, по­кайся у цьому грiху твоєму i благай Бога, щоб вiдпустив тобi поми­сел серця твого; 23 бо бачу тебе повного жовчi гiркої i в путах неправди». 24 Симон же сказав у вiдповiдь: «Помолiться за мене до Господа, щоб мене нiщо не спiтка­ло iз сказаного вами». 25 Вони ж, за­свiдчивши та проповiдавши сло­во Господнє, поверталися до Єру­салима i в багатьох самарiйсь­ких селах проповiдува­ли Євангелiє.

Толкова Біблія Олександра Лопухіна

Очевидно, прийняття Св. Духа віруючими супроводжувалося якимись видимими ознаками. Можливо, це були особливі вираження духовного захвату або щось подібне до того, що було з апостолами і іншими віруючими в день П'ятидесятниці, - в усякому разі, щось видиме і помвтне (Злат.), що і спонукало Симона на його божевільну спробу.

Виникає цікаве питання: чи прийняв перед тим сам Симон Духа Святого в числі інших, що повірили з такими нечистими намірами?

На думку тлумачів, Симон ще не встиг прийняти Духа Святого. Ймовірно, покладання рук на кожного для зведення Св. Духа вимагало чимало часу і відбувалося за чергою. Вражений очевидними ознаками обдарування Духа Святого рукопокладанням апостолів, Симон, не вичікуючи своєї черги, поспішає зробити апостолам свою божевільну пропозицію.

"Не заради віри він увірував, - каже про нього Феофілакт, - але щоб і йому творити чудеса. Як він думав творити чудеса? Сам він спокушав, а також приборкував біснуватих, а тому думав, що і апостоли, подібно до нього, користуються будь-якими засобами, тому він і гроші давав... Щоб не втратити цього дару, він постійно перебував при Филипові ... "

Що ж стосується того, як могла людина з такими нечистими намірами опинитися серед тих, що повірили, - це питання прекрасно вирішує св. Золотоустий: "недуга була в Симонові з давнього часу; тому він і при хрещенні не звільняється від неї. Як же хрестили його? Так же, як і Христос обрав Іуду ..."

"Hехай срiбло твоє буде з тобою на погибель...." – вираження загрози, із вказівкою на згубність вчинку Симона, якщо він не усвідомить цього.

«Hема для тебе в цьому нi частки, нi уділу»: тобто в тому, про що ти говориш, - в отриманні Духа Святого. ні частини, в розмірі тієї, яка дарується всім віруючим, ні цілого жереба в тій мірі, в якій володіємо ми, апостоли, ти не отримаєш, - немов говорить Петро Симону.

"Серце твоє неправдиве перед Богом ...": як одержиме нечистими намірами мислить про нечисті засоби для досягнення своїх нечистих прагнень.

«Отже, по­кайся у цьому грiху твоєму i благай Бога, щоб вiдпустив тобi поми­сел серця твого». Цим вказується на тяжкість гріха Симонового, що вимагає для прощення особливо посилених молитов і покаяння.

"Помисел серця твого ..." - наведений вище свідомий намір купити дар Божий за гроші можливий лише при іншому богохульному помислі, що Бог здатний торгувати Своїми дарами.

«Бо бачу тебе повного жовчi гiркої i в путах неправди».

Як жовч гірка і отруйна, так і твої слова, твій намір, твоя душа здатна на такі думки й слова, і не просто здатна на це, але при цьому ще й нездатна на зворотне цьому - найкращий спосіб мислення і дій. Як жовч найбільш гірку і отруйну давала, на думку людей древніх часів, змія, так і людина, здатна дати настільки гірку жовч думок і намірів, повинна була дійти до особливо сумного і небезпечного морального стану.

Подальше підтверджує вказівку Петра на небезпечний моральний стан Симона. На заклик до очищення гріха посиленою молитвою і покаянням він відповідає лише проханням про те, щоб апостоли самі помолилися за нього, і саме про те лише, щоб йому не піддатися покаранню, яке турбувало його більше, ніж очищення і виправлення душі.

Дієописувач нічого не повідомляє про подальшу долю Симона. Але історія зберегла про нього відомості як про найлютішого ворога християнства, що протидіяв апостолам, з яким Петро ще раз зустрівся в Римі.

Очевидно, він знайшов собі ту загибель, яку віщував йому на його небезпечному шляху св. Петро.

«Вони ж, за­свiдчивши та проповiдавши сло­во Господнє, поверталися до Єру­салима i в багатьох самарiйсь­ких селах проповiдува­ли Євангелiє».

Йдеться про апостолів Петра і Іоана; «засвідчивши Слово Господнє», тобто навчивши новонавернених самарян ще докладніше Євангельського читання і засвідчивши словом і ділом істинність прийнятої ними віри.