Ти втаїв це від премудрих і відкрив немовлятам

10 липня читаємо Євангеліє про запеклих у невірстві й злі, а також про те, що Господь відрив себе не "премудрим", а простим і щирим людям.

Євангельські читання 10 липня

Євангеліє від Матфея, 11, 20-26

20 Тоді почав Ісус докоряти містам, у яких явлено було найбільше чудес Його, за те, що вони не покаялися. 21 Горе тобі, Хоразине! Горе тобі, Вифсаїдо! Бо якби у Тирі та Сидоні сталися чудеса, що явлені були у вас, то вони давно покаялися б у веретищі й попелі. 22 Але кажу вам: Тиру й Сидону відрадніше буде в день судний, ніж вам. 23 І ти, Капернауме, що до небес піднісся, до пекла зійдеш, бо якби в Содомі сталися чудеса, що явлені були в тобі, то зостався б він до сьогоднішнього дня. 24 Але кажу вам, що землі Содомській відрадніше буде в день судний, ніж тобі. 25 Продовжуючи далі, Ісус сказав: славлю Тебе, Отче, Господи неба й землі, що Ти втаїв це від премудрих та розумних і відкрив те немовлятам. 26 Так, Отче, бо таке було Твоє благовоління.

Толкова Біблія

20 Тоді почав Ісус докоряти містам, у яких явлено було найбільше чудес Його, за те, що вони не покаялися.

Цього стиха не має у Луки. Подальші стихи зустрічаються в Лк X, але абсолютно в іншому зв'язку, - за Лукою, Христос сказав ці слова при посланні сімдесяти апостолів на проповідь. Різні тлумачі намагалися пояснити, з якої причини сталося те, що Матфей помістив їх тут. Думали, напр., що мова ця була виголошена двічі, тому що якщо у одного і того ж євангелиста повторюються іноді одні і ті ж вислови, то зовсім не дивно, якщо вони в різному зв'язку зустрічаються у різних євангелистів.

…Від загального викриття іудеїв Спаситель звернувся тепер до застереження їх окремо, саме в містах, де Він створив особливо багато чудес і які не покаялись.

21 Горе тобі, Хоразине! Горе тобі, Вифсаїдо! Бо якби у Тирі та Сидоні сталися чудеса, що явлені були у вас, то вони давно покаялися б у веретищі й попелі.

(Пор. Лк. 10:13).

У слові «горе» відчувається скорбота, так само як і обурення. Грецьке слово, вжите тут, перекладається як «жаль» в Об'явл. 18:10, 16, 19. Паралельне місце у Лк X: 13 (в промові при посланні сімдесяти апостолів на проповідь), майже буквально подібне…Та й загалом Мф. 11: 21-23 дуже схоже з Лк. 10: 13-15. Златоуст пояснює це місце так: «а щоб тобі упевнитися, що жителі цих міст були злі не за природою, Він згадує про таке місто, з якого вийшли п'ять апостолів: саме з Вифсаїди прийшли Филип і чотири первозванних апостолів». За його словами, «Спаситель приєднує до цих міст Содом не без причини, але щоб збільшити осуд. Справді, найсильнішим доказом злоби іудеїв є те, що вони є гіршими не тільки сучасників, але і всіх, що колись жили, злих людей».

Перше місто, назване в цьому викритті, є Хоразин. Про нього згадується тільки у Мф. 11:21 і Лк. 10:13. У рукописах і у отців - велика різноманітність в читанні (Хоразені, Хоразейм, Хоразаім, Коразаім, Коразаін, Хораззе, Хоразан). Місцезнаходження цього міста невідоме з точністю. Це важко визначити особливо в даний час, коли місцеві жителі і араби вказують мандрівникам і дослідникам різні місцевості, про які важко сказати, що це був Хоразин. Найімовірніше ототожнення Хоразине з руїнами Керазе або Керасе, внаслідок подібності цієї назви з Хоразин. Руїни видно і тепер за три кілометри на північ від Телль-Хума.

Ось як описує цю місцевість один з новітніх мандрівників, що її відвідав. «Керазе знаходиться в пустельному місці, каменів тут так багато, що моєму коню важко було йти по ним. Руїни займають стільки ж місця, скільки в Телль-Хуме, і знаходяться переважно в сухій улоговині, а частково - на гребені пагорба.... Що спонукало людей побудувати місто в такому місці, важко зрозуміти. Подібно лежачому тут камінню, руїни - з чорної лави, і тому їх легко оглянути; але мало що з них звертає на себе увагу. Тут є, наприклад, залишки синагоги, з витончено висіченими з каменю коринфськими капітелями з твердого чорного базальту, одвірки, тесані камені, вершини колон і один великий круглий камінь, схожий на жорно, близько чотирьох футів в товщину і ширину, колишній каток в олійному пресі для роздроблення ягід і вичавлювання олії. Тепер тут немає маслин, тільки кілька смоковниць ростуть біля могил двох арабських шейхів. Але особливо разючу характеристику цього страшного місця становлять кілька будинків, які, дуже ймовірно, що були ще за часів Спасителя, які і тепер стоять, ніби тільки що збудовані. Їх стіни близько шести футів у висоту, товщиною фута в два; в деяких випадках камені приладнані без вапна, в інших вони прекрасно скріплені цементом. По середині однієї зі сторін є широкі двері і одне-два вікна в кожному будинку, але тільки в фут висоти і півфута ширини. Один-два кам'яних стовпи стоять посередині, підтримуючи плоский дах; але будиночки майже всі дуже малі, в деяких по дві кімнати, але здебільшого тільки одна, хоча зустрічаються один або два будинки, розділені на чотири маленькі комірчини. З середини цього місця витікає струмок, біля дерева у арабських гробниць, але це - єдина жива річ, яку ми бачили. На північ залишився слід брукованої дороги, що зв'язувала місто з великою Дамаською караванною дорогою».

Якщо важко визначити, де знаходився Хоразин, то не менш важко визначити і місце розташування Вифсаїди. Шюрер каже, що питання, чи тотожна новозавітна Вифсаїда з Вифсаїди Юлією, яке недавно створювало численні суперечки, тепер не може бути вирішене (II: 208-9). Так само, як і Хоразин, Вифсаїда пишеться по-різному: Вифсаідан, Ветсаїда, Вифсаїда. Перше читання - у Мф. в кращ. MSS. Найбільш вірогідним є припущення, що було під час Христа дві Вифсаїди, східна, або північно-східна (від Галилейського озера) і західна, і що в промові Христа говориться про західну Вифсаїду, яка була передмістям Капернаума. Сама назва Вифсаїди давно перестало привертати до себе увагу мандрівників. Найдавніша історична згадка про неї у Ієроніма; але він повідомляє про неї не більше відомостей, ніж скільки можна запозичити з Нового Завіту. Д-р Робінсон глибоко переконаний, що різні ототожнення Bифcаіди c Іpбідом, Xан-Мінією, Meджделем (Mагдалoю) і Аїн Табігою зобов'язані були тільки враженням моменту. Він вивідував ретельно у тубільця на березі озера, але жоден мусульманин не знав нічого про таку назву або хоча б подібну до неї. Християни Назарета і Тиверіади, правда, були знайомі з назвою Вифсаїда, як і християни Капернаума, з Нового Завіту; і вони докладають його до різних місць, дивлячись від того, як вчать їх місцеві монахи або як вважають найбільш зручним відповідати мандрівникам.

Тир і Сидон - відомі фінікійські міста на березі Середземного моря, в Фінікії.

Причина «горя» полягає в тому, що ці міста не покаялись. Вираз занадто загальний. Невідомо, за які саме гріхи спіткала ці міста кара. Так як в Тирі й Сидоні процвітало язичництво і в той же час язичницька розпуста, то в Хоразині і Вифсаїді, як потрібно думати, поширена була ще більша розпуста. Тиру та Сидону тут непрямо виголошується осуд за їх розпусне життя. Але і вони покаялися б, якби в них була така ж проповідь, яка була на вулицях Хоразина і Вифсаїди. Тим більше, отже, гріх обтяжував іудейські міста, в яких була не тільки проповідь, а й здійснені були багато чудес і знамень.

«Веретищі й попелі» - вказують на супроводжуюче покаяння вираження скорботи іудеїв, у яких був такий звичай.

Якби в Тирі й Сидоні відбулися такі ж чудеса, як у Хоразині і Вифсаїді, то вони покаялися б у веретищі та в попелі. Але Вифсаїда і Хоразин не покаялись. Тому їм кажуть «горе», у чому б воно не полягало. Але «крім того», Спаситель хоче сказати і ще щось. Непросте, звичайне, горе людське спіткає ці міста, але таке, що в день суду легше буде Тиру та Сидону, ніж їм.

Капернаум вознісся до неба, - внаслідок діяльності Христа, Його вчення, яке, однак, не справило на жителів цього міста належних дій та належного впливу. Вираз «до пекла ти зійдеш» по одному тлумаченню значить: «ти зійдеш до пекла, тому що дуже зарозуміло поставився до Моєї проповіді». Інакше - «так як ти піднісся до неба внаслідок Мого перебування у тебе, Моїх знамень і діяльності, так як ти маєш такі переваги, то будеш вражений численними карами за те, що не хотів повірити їм» (Єр). Навряд чи правильна думка, що Спаситель не говорить тут про тимчасове знищення Капернаума, Вифсаїди і Хоразина, хоча вони тепер і не існують (Мейер). Вираз служить, мабуть, нагадуванням про Іс. XIV: 13, 15 (LXX).

Пекло - шеол євреїв, перебування мертвих до месіанського суду. Його представляли похмурою темницею, що знаходиться в глибині землі, з міцними воротами, і думали, що він приймає в себе всіх мертвих і не повертає жодного, поки не будуть зруйновані його кайдани в останній день (пор. Іов X: 21 і наст.; XVII: 16; XXXVIII: 17; Пс XXIX: 4; XXXV: 13; LXXXVII: 49; Притч XXIII: 14; Об 1, 18; XX: 13 і наст.).

Содомській землі буде легше дня судного…

Паралель у Лк. 10:12 надає важливу допомогу для пояснення відмінності між «вам» і «тобі». Слову «тобі» у Луки = «місту тому». Тому правильно пояснення Євфимія Зігабена, що слово «вам» у Матфея стосується слухачів Христа, а слово «тобі» до Капернаума. «Земля Содомська» - так звана метонімія. Так, слово «чаша» вживається часто замість слів «вино в чаші» (Лк. 22:20; Ін. 18:11; 1 Кор. 11:25). У першому порівнянні (21; 22) іудейські континентальні міста протиставляються приморським язичницьким; у другому (23, 24), місто, що стоїть на березі Галилейського озера, протиставляється місту, що стояло там, де утворилося Мертве море. У першому порівнянні беруться факти одночасні; у другому - факти, сильно розділені часом.

25 Продовжуючи далі, Ісус сказав: славлю Тебе, Отче, Господи неба й землі, що Ти втаїв це від премудрих та розумних і відкрив те немовлятам.

(Пор. Лк. 10:21).

На думку одних, словами «в той час» тут вказується просто на деякий невизначений час, і 25 стих не має ніякого зв'язку з попередніми. Підтвердження такої думки відшукують в тому, що слова 25 стиха близько схожі з Лк. 10:21, сказаними після повернення з проповіді 70 апостолів. Як було насправді, сказати в цей час неможливо. Принаймні, читач не може звільнитися від враження, що вирази, вміщені у Матфея і Луки, були вимовлені в тойй же час; а зв'язок, який є в Луки, дещо зрозуміліший, ніж у Матфея.

Грец. слово, перекладене через «славлю», означає власне «сповідаюся». Але як зауважує Августин, це зовсім не означає тут сповідання у гріху, - сповідування властиве не одному тільки грішнику, але іноді і тому, хто приносить хвалу. Ми сповідаємося, або вихваляючи Бога, або звинувачуючи самих себе. Спаситель у Матфея називає тут Бога Своїм Отцем в перший раз. До слова «Отче» додано «Господи неба і землі», ймовірно, з метою показати, що від волі Бога, як владики світу, залежало приховати «це» від премудрих і розумних і ін. У даному Матфеєм зв'язку, якщо тільки він існує, це має на увазі «чудеса», не визнані людьми Хоразину, Вифсаїди і Капернаума в їх істинному значенні, та шляхи божественної мудрості, яких не зрозуміли іудеї. Дієслова «приховав» і «відкрив» поставлені в аорист, щоб висловити ту думку, що вказівка ​​відноситься до минулого часу, до минулої діяльності Владики світу.

Мудрими і розумними тут називаються люди, які засвоїли собі неправдиву мудрість і разом з нею втратили здоровий глузд. Будучи віддані своїй помилковій мудрості, своїм хибним вченням, і пишаючись своєю мудрістю, вони не знають і не можуть зрозуміти простих таїнств або істин Царства Божого, відкритих людям з чистим серцем, які походять на немовлят.

26 Так, Отче, бо таке було Твоє благовоління.

(Пор. Лк. 10:21).

Nai (слов. «Ей») означає «так». Отче - за змістом кличний відмінок, але в грецькому тексті поставлений називний замість кличного. Замість кличного охоче вживали (вже у Гомера) називний, в Новому Завіті у прикметників без іменника.

Буквально можна було б перекласти так: так, Отче, (Ти приховав ... і ... відкрив), тому що таким було благовоління (бажання) перед Тобою.

---

Послання до римлян святого апостола Павла, 11, 2-12

2 Hе вiдкинув Бог народу Свого, який Вiн наперед знав. Хiба не знаєте, що говорить Писання про Iллю? Як вiн скаржиться Боговi на Iзраїля, кажучи: 3 «Господи! Пророкiв Твоїх убили, жертовники Твої зруйнували; залишився я один, i душi моєї шукають». 4 Що ж говорить йому Божа вiдповiдь? «Я залишив Собi сiм тисяч чоловiк, якi не схилили колiна перед Ваалом». 5 Так i тепер, після обрання благодатi, зберiгся останок. 6 Але якщо за благодаттю, то не за дiла; iнакше благодать не була б уже благодаттю. А якщо за дiла, то це вже не благодать; iнакше дiло вже не є дiло. 7 Що ж? Iзраїль, чого шукав, того не одержав; обранi ж одержали, а iншi озлобилися, 8 як написано: «Бог дав їм духа нечутливости, очi, якими не бачать, вуха, якими не чують, аж до цього дня». 9 I Давид говорить: «Хай буде трапеза їхньою сiттю, i тенетами, i петлею на вiдплату їм; 10 нехай потьмаряться очi їхнi, щоб не бачили; i хребет їхнiй нехай назавжди зiгнеться».

11 Отже, питаю: «Hевже вони спiткнулися, щоб зовсiм упасти?» Зовсiм нi. Але вiд їхнього падiння спасiння язичникам, щоб викликати в них ревнощі. 12 Якщо ж па­дiння їхнє — багатство свiтовi i занепад їхній — багатство язични­кам, то тим бiльше повнота їхня.

Толкова Біблія

«Наперед знав». Тут вказана інша причина, за якої не можна допустити можливості відкидання Ізраїля, як нації. Бог знав заздалегідь, яким буде народ, який повинен був стати Його народом – і, тим не менше, закликав його. Значить, Бог передбачав для Ізраїля можливість навернення на істинний шлях - інакше б Він його і не покликав. Йдеться, як показує ст. 1-ий, про долю, про навернення до Бога і Христа всього народу, а не частини його.

3 стих.

Апостол цитує місце з 3 Цар. 19:10, 14 вільно, за текстом LХХ.

«Один» - тобто, на думку Апостола, один з усіх вірних Єгови.

«Сім тисяч» - тобто дуже багато (число сім означає велику кількість, пор. 1 Цар. 2: 5).

«Перед Ваалом». Показово, що тут, як і в деяких інших місцях (Соф. 1: 4; Ос. 2: 8), перед ім'ям Ваал у LXX поставлений артикль жіночого роду. Цілком ймовірно, LXX, як євреї, не хотіли вимовляти імені Ваала і замінювали його словом сором, ганьба (boschet - αισχύνη). Таким чином, вийшло дивне позначення чоловічого божества - ή Βααλ.

5 стих.

«Після обрання благодатi». Апостол має на увазі нове, нещодавно звершене благодатне обрання або покликання до Христа частини іудейського народу.

Чого шукав, того не одержав; обранi ж одержали, а iншi озлобилися.

«Чого шукав». Точніше з грец.: чого шукає. Ізраїль не залишив свого наміру і продовжує прагнути до праведності, - до тієї праведності, яка нібито може бути заслужена власними подвигами (Рим. 10: 3).

«Озлобилися» (έπωρώθησαν) - були озлоблені (від Бога). Вони стали в вороже положення до Христа і пропонованої Ним праведності, і за це Господь попустив їм дійти до крайнього ступеня жорстокості в своїй невірі (див. Гал. 1:23). У цій жорстокості

Апостол бачить суд Божий над запеклим єврейським народом.

Бог дав їм духа нечутливости, очi, якими не бачать, вуха, якими не чують, аж до цього дня.

«Дух нечутливости» - точніше, з євр. тексту, дух сп'яніння, стан повної бездушності, несприйнятливості.

9 I Давид говорить: «Хай буде трапеза їхньою сiттю, i тенетами, i петлею на вiдплату їм; 10 нехай потьмаряться очi їхнi, щоб не бачили; i хребет їхнiй нехай назавжди зiгнеться».

Під трапезою можна розуміти закон Мойсея, який був предметом достоїнства єврейського народу. Цей закон, який євреї не зрозуміли як належить, в якому вони не захотіли побачити шлях людей до Христа, жорстоко помститься їм за це нерозуміння.

Він, як тиран, буде мучити їх, лякати і судити (сіті, тенета, петля). Служіння закону тепер буде накликати на іудея тільки прокляття, і закон стане для них нестерпним ярмом, тягарем, під яким гнеться спина взятого в рабство бранця. Так покарані іудеї за те, що відкинули Христа! Втім, цей суд над народом іудейським почався ще під час земного життя Христа Спасителя (Ін. 12:37 і сл.).

Але жорстокість народу ізраїльського не була кінцевою метою Бога, а тільки засобом для спасіння язичників. Це ж останнє пробудить і в євреях ревність в справі досягнення спасіння у Христі; і ось, коли єврейський народ навернеться до Христа, життя християнське ще більше пожвавиться. А що єврейський народ може звернутися до Христа, за це говорить його походження від глибоко віруючих в Бога патріархів. В силу цього Апостол радить християнам з язичників не погордувати відламаною від дерева гілкою - знехтуваним на певний час народом ізраїльським, тому що ці гілки знову можуть бути щеплені до того дерева, від якого вони відсічені.

Чи не була ця жорстокість більшості народу єврейського справжньою метою, яку мав Бог, коли пропонував євреям новий засіб для досягнення праведності, до якого вони не відчували ніякої симпатії? Чи спіткнулись вони (пор. Рим. 11:32) для того, щоб не встати більше (упасти)? Ні, Бог зовсім не мав наміру погубити єврейський народ. Падіння євреїв мало іншу, вищу мету. Саме падіння Ізраїлю або відкидання його відкрило двері в Царство Христове язичникам… Христос Спаситель передбачив, що за відмову євреїв прийняти участь у бенкеті Господньому на їх місце будуть запрошені язичники. Була при цьому у Бога і ще одна мета - викликати змагання, ревність, щоб спасіння прийшло й до іудеїв, які, побачивши, як добре жити язичникам, що навернулися до Христа, в Царстві Месії, повинні покаятися в своїй невірі і прийти також в це світле царство.