Слово Боже сьогодні вшановує жінок, які несуть мир і безкорисливе служіння

Цієї святої неділі, коли ми вшановуємо жінок-мироносиць, які уособлюють собою усіх наших жінок - любов, відданість, служіння і співчуття - і преподобного Амфілохія Почаївського, в Євангельських читаннях ми говоримо з Богом про зазначених жінок, а також про перших християнських дияконів.

Євангельські читання 12 травня

Євангеліє від Марка, 15, 43-47, 16, 1-8

42 І настав уже вечір [бо була п’ятниця, тобто день перед суботою]. 43 Прийшов Йосиф із Аримафеї, поважний радник, який і сам чекав Царства Божого, і насмілився прийти до Пилата просити тіло Ісусове. 44 Пилат здивувався, що Він уже помер, і, покликавши сотника, спитав його, чи давно помер. 45 І, довідавшись від сотника, віддав тіло Йосифові. 46 Він, купивши плащаницю і знявши Його, оповив плащаницею і поклав Його у гробі, витесаному в скелі, і привалив камінь до дверей гробу. 47 Марія ж Магдалина і Марія Іосієва дивились, де Його поклали.

1 Як минула субота, Марія Магдалина, Марія Яковова і Саломія купили пахощі, щоб піти помазати Ісуса. 2 І дуже рано, в перший день після суботи, прийшли до гробу, як сходило сонце. 3 І говорять між собою: хто відвалить нам камінь від дверей гробу? 4 І, глянувши, побачили, що камінь відвалений; а він був дуже великий. 5 І, увійшовши у гріб, побачили юнака, який сидів праворуч і був одягнений у білу одежу; і вжахнулися. 6 А він каже їм: не жахайтеся. Ісуса шукаєте Назарянина, розп’ятого. Він воскрес — Його нема тут. Ось місце, де поклали Його. 7 Але йдіть, скажіть ученикам Його і Петрові, що Він буде раніше за вас у Галилеї; там Його побачите, як Він сказав вам. 8 І, вийшовши, вони побігли від гробу. Охопив їх трепет і жах. І нікому нічого не сказали, бо боялися.

Толкова (Тлумачна) Біблія

«Поважний». Правильніше: людина заможна і шанована.

«Радник». Це вираз являє собою окремий епітет. Він означає члена Синедріону.

Сподівався Царства Божого - Царства Месії, але, ймовірно, як славного, зовнішнього, політичного царства. Важливо, у всякому разі, те, що не одні нижчі класи народу симпатизували новому Учителю, але і люди знатні.

Наважився. єв. Марк один відзначити цю рису характеру Йосифа. Боятися ж він міг не стільки Пилата, як своїх же товаришів по Синедріону, які, звичайно, не пробачили б йому заступництво за Христа, навіть тоді, коли це заступництво стосувалося тільки права Христа на пристойне поховання.

В оповіді про воскресіння Господа Ісуса Христа євангеліст Марк вказує деякі особливості в порівнянні з Матвієм (Мф. 28: 1-8). Він згадує про трьох жінок, що ходили помазати тіло Христа - Матвій про двох. Імена цих трьох жінок ті ж, які названі в Марка (Мк. 15:40). Тільки друга Марія названа не матір'ю Якова, а просто Яковова. Один євангеліст Марк (та ще Лука) говорить, що жінки пішли для того, щоб помазати тіло Христа ароматами, тобто запашними мазями, які вони купили, коли мине субота. Очевидно, хотіли зі свого боку намастити тіло Христа якомога більше, хоча, ймовірно, знали, що про це подбав уже Йосиф, який поховав Христа. Тоді вони цього зробити не встигли, адже настав уже суботній відпочинок. Тепер же могли це зробити, оскільки до вечора суботи дозволялося відкривати крамниці: починався вже новий день.

«І на світанку ... як сходило сонце». Було так рано, що сонце ще тільки починало сходити (anateilantoj - абсолютно точно позначає дуже ранній час, пор. Ін. 20: 1; Лк. 24: 1). Небо трохи забіліло (блаж. Августин). Та ж думка висловлена ​​і єв. Матфеєм в слові "на світанку" [на початку квітня сонце в Єрусалимі сходить годині в 6-м. (Лагранж)].

«Увійшовши до гробу». Гробниця представляла собою досить велике приміщення, куди можна було увійти відразу двом-трьом.

«Юнака» ... тобто Ангела (пор. Мт. 28: 2).

«На правій стороні». Це не той Ангел, про який згадує єв. Матфей: той сидів на камені, відвалений від гробу і, отже, поза гробом.

«Вони жахнулися». Очевидно, вид Ангела в білому вбранні справив жах на жінок. Можливо, євангеліст хоче сказати, що їх привела в жах і відсутність тіла Ісусового у гробі.

Згадка про Петра цілком природна в Євангелії Марка, написаному зі слів апостола Петра. Можливо, Ангел і справді велів насамперед повідомити про воскресіння найбільш засмученому смертю Христа учневі.

Трепет і жах. Євангеліст Марк зовсім не говорить про відчуття радості; яке, по єв. Матфею, поряд зі страхом, відчували в цей час мироносиці. Точно також єв. Марк відтіняє ту обставину, що вони нічого нікому не сказали, через відчуття страху. У цьому він знову відрізняється від Матфея (Мт. 28: 8). Пояснити це протиріччя в переказах двох євангелістів, здається, найкраще тим міркуванням, що євангелісти мають на увазі різних жінок: один говорить про тих, які розповіли, інший - про тих, які змовчали [Годе робить припущення, що повідомлення Марка (ст. 8) і повідомлення Луки (Лк. 24: 9) відносяться до різних моментів часу - перший до найпершого моменту після повернення мироносиць, а другий на той час, коли з'явилася до апостолів Марія Магдалина].

Борис Гладков, православний екзегет

Наступав вечір, коли належало зняти з хрестів тіла, щоб вони не висіли в дні свят Пасхи. Тоді до Пилата з'явився багатий чоловік, Йосиф, родом з Аримафеї, міста юдейського. Це був знаменитий член Ради (Мк. 15:42), тобто синедріону, шанована і праведна людина, яка не брала участі ні в змові первосвящеників і фарисеїв проти Ісуса, ні в тих засіданнях синедріону, в яких винесено Йому смертний вирок, як це засвідчує євангеліст Лука (Лк. 23: 50-51). Він був учнем Ісуса, але таємним, оскільки боявся явно приєднатися до Нього (Ін. 19:38), тому що синедріон погрожував відлученням від синагог всім явним учням Ісуса. Будучи таємним учнем, Йосиф вірив в швидке настання Царства Божого і чекав на нього. Саме він і прийшов тепер до Пилата просити тіло Ісуса для поховання.

Почувши прохання Йосифа, Пилат здивувався, що Ісус так скоро помер.

Ймовірно, наказ про перебиття гомілок був щойно відданий і не міг бути приведений у виконання до прибуття Йосифа; можливо, Йосиф, входячи до Пилата, зустрів первосвящеників, які йшли від нього і просили про прискорення смерті розіпнутих.

Щоб упевнитися, що Ісус дійсно помер, Пилат послав за сотником, які

перебували на Голгофі. Поки гінці ходили по сотника, на Голгофі встигли вже виконати наказ Пилата: перебили двом розбійникам гомілки і прокололи бік Ісуса. На поклик Пилата сотник прийшов і засвідчив, що Ісус дійсно помер, і тоді Пилат велів йому віддати Йосифу тіло Ісуса.

Йосиф купив нову плащаницю, тобто пелени, в які євреї загортали при похованні тіла померлих. Поблизу Голгофи був сад, що належав Йосифу, а в саду тому була висічена в скелі приготована ним для себе гробниця, тобто печера, в якій до того часу ніхто ще не був похований. До цієї печери Йосиф і Никодим перенесли зняте ними ж (Лк. 23:53) з хреста тіло Ісуса і там поховали його, як прийнято було ховати багатих людей. Обмили тіло чистою водою, натерли запашною рідиною , завернули в плащаницю, голову огорнули рушником, зав'язали те й інше шнурками, поклали в гробницю і, закінчивши поховання, привалили до входу в печеру великий камінь і пішли.

Марія ж Магдалина і Марія Іосієва (тобто Марія Клеопова, мати і Йосифа, і Якова) дивилися, де Його ховали. Вони сиділи навпроти входу в печеру, як свідчить про це євангеліст Матфей. Були тут і інші жінки, що прийшли з Ісусом з Галилеї, які дивилися, як Йосиф з Никодимом поклали тіло Його в гріб, всі вони, повернувшись додому, приготували пахощі і миро, щоб, за єврейським звичаєм, намастити тіло Ісуса, але відклали це до дня, наступного за суботою, щоб не порушити заповіді про суботній спокій.

---

Діяння святих апостолів, 6, 1-7

1 У цi днi, коли збiльшилася кiлькiсть учнiв, виникло нарi­кання еллiнiстiв* на євреїв за те, що вони не дбають про їхнiх удовиць у повсякденному служінні їм. 2 Тодi дванадцять апостолiв, скликавши багато учнiв, сказали: «Hе личить нам, залишивши слово Боже, пiклуватися про столи. 3 Отже, браття, оберiть з-помiж се­бе сiм мужiв доброї слави, сповне­них Святого Духа i мудрости; їх поставимо на цю службу, 4 а ми пос­тiйно перебуватимемо в молит­вi та служiннi слову». 5 I угодна бу­ла ця пропозицiя всьому зiб­ранню; i обрали Стефана, мужа, сповненого вiри i Духа Святого, i Филипа, i Прохора, i Hиканора, i Тимона, i Пармена, i Миколая антиохiйця, наверненого з язичникiв; 6 їх поставили перед апосто­лами, а цi, помолившись, поклали на них руки.

7 I ширилося слово Боже, i вельми збiльшувалося число ученикiв у Єрусалимi; i дуже багато священикiв скорилося вiрi.

"У ці дні ..." - невизначена хронологічна вказівка, яка дає змогу зробити висновок про не дуже віддалену близькість описуваних подій до попередньої.

"Нарi­кання еллiнiстiв на євреїв», тобто між християнами з греків і євреїв.

Еллiнiсти - це іудеї, що жили в різних країнах язичницького (греко-римського) світу і говорили загальнопоширеною тоді грецькою мовою. Багато з них були прозелітами, тобто язичниками, які прийняли юдейську віру.

Еллiнiсти іноді переселялися з язичницьких країн на проживання в Палестину і Єрусалим, і в усякому разі вважали своїм обов'язком подорожувати в Єрусалим на свята, залишаючись тут на більш-менш тривалий час, а іноді перебуваючи тут довго зі своїми торговими й іншими справами. З них багато увійшли і в християнство, цілком підготовлені до його прийняття. Під ім'ям євреїв тут розуміються християни з корінних іудеїв - уродженців Палестини, які говорили єврейською мовою.

"У повсякденному служінні..." - як видно з подальшого, це було служіння на трапезах, тобто постачання нужденним поживи на загальних трапезах (Діян. 2:46), і, ймовірно, служіння в різних частинах міста в місцях громадських зібрань християн. При цьому здалося елліністам, що вдовиці їх нехтуються. Нехтування це, звичайно, залежало не від самих апостолів, а, очевидно, від підлеглих безпосередніх розпорядників справи. Св. Золотоустий вважає також, що "це відбувалося не від недоброзичливості, але, ймовірно, від неуважності, через натовп ..., бо в такому разі не може не бути труднощів". Можливо, що тут позначився дух палестинських євреїв деякого звеличування перед елліністами, які ближче стикалися з нечистим язичницьким середовищем.

Як би там не було, зневага до грецьких вдовиць була показовою і викликала незадоволення, адже небезпека тут, можливо, ще більш серйозна, ніж зовнішні переслідування, тому мудро усувається апостолами в корені з самого початку.

"Скликавши багато учнiв, сказали: «Hе личить нам, залишивши слово Боже, пiклуватися про столи».

По можливості зібрали все християнське суспільство в Єрусалимі, а не представників тільки обраних. Всьому суспільству запропонували апостоли усунути ці негаразди, а не тільки своєю владою припинити його (пор. Золотоуст., Феофіл.).

"Hе личить нам, залишивши слово Боже...". Проповідування Слова Божого - це головний обов'язок апостолів.

Усій громаді віруючих апостоли дають можливість обрати зі свого середовища людей, щоб поставити їх на цю службу.

«Сiм мужiв». Священне число.

"Сповненого вiри i Духа Святого..." - і для тієї служби потрібні особливі дари Св. Духа, бо служіння бідним є не виняткове служіння їх тілесним потребам, а й духовним їх потребам.

"І мудрості ..." - в звичайному сенсі слова, щоб влаштувати всю справу розумно й успішно, акуратно.

"Ми пос­тiйно перебуватимемо в молит­вi та служiннi слову...", тобто в Євангельській проповіді, на відміну від піклування про столи.

...Після Стефана більше за інших відомий Филип (Діян. 8). Про решту в писаннях апостольських нічого більш не згадується. Передання ж Церковне зберегло про них найважливіші відомості:

Прохор був супутником спочатку апостола Петра, потім супутником і писарем ап. Іоана Богослова, а згодом єпископом Нікомідії (в Віфінії), і помер мученицькою смертю в Антіохії.

Никанор убитий іудеями в день вбивства архідиякона Стефана.

Тімон був, за переказами, єпископом в Аравії, помер теж мученицьки.

Пармен помер перед очима апостолів і був похований ними.

Миколай, прозеліт, антиохієць, обрання якого показує мудрість тих, кого обирали, бо він, без сумніву, належав до елліністів, вдовиці яких були занедбані. Невідомо, чи втримався він на висоті свого служіння, тільки ім'я його не вписане до святих.

"Їх поставили перед апостолами ..." - для дійсного посвячення їх на посаду. Тобто не сама громада призначає їх, а надає це апостолам, які одні мали право і владу зробити саме призначення обраних своїм рукопокладанням.

"Поклали на них руки ...". Спосіб і водночас - зовнішній символічний знак виливу на висвячуваного особливих дарів Св. Духа. Це рукопокладання (пор. Чис. 27:18) відбулося після молитви, як особлива від неї символічна дія, а не простий супровід молитви. Це було саме дією посвячення обраних, або зовнішньою стороною таїнства. "Зверни увагу, говорить тут Золотоустий, як письменник не говорить нічого зайвого, він не пояснює, яким чином, але просто говорить, що вони висвячені були з молитвою, бо так відбувається висвячення. Покладається рука на людину, але все робить Бог, і Його правиця торкається голови висвячуваного, якщо рукопокладання звершене, як належить ... "

«І ширилося слово Боже» - зауваження, що дає висновок про заспокоєння християнської громади і особливу успішність проповіді апостольської, завдяки зосередженню їх діяльності цілком на цій проповіді. Успіх висловився особливо в тому, що багато хто навіть і зі священиків були тверді у вірі в Ісуса Месію.