«Чернецтво Волині» продовжує переклад і публікацію книги «Архімандрит Софроній (Сахаров) - Про молитву. Про молитву Ісусову».
Практика
У цій главі я спробую, якнайстисліше, викласти найбільш істотні моменти великої культури серця і найбільш здорові поради для цього подвигу, з яким я зустрівся на Святій Горі.
Упродовж багатьох років ченці промовляють молитву усно, не шукаючи штучних способів єднання розуму з серцем. Увага їх зосереджена на тому, щоб узгодити своє повсякденне життя із заповідями Христа.
Столітній досвід цієї аскези показав, що розум з'єднається із серцем за дією Бога, коли чернець матиме значний досвід послуху й стримання, коли його розум, серце й саме тіло «стародавньої людини» достатньою мірою звільняться від влади гріха. Однак і в минулому, і в нинішній час отці іноді дозволяють вдаватися до штучного методу зведення розуму до серця. Для цього монах, після надання тілу зручної постави й схилення голови до грудей, подумки промовляє молитву, тихо вдихаючи повітря зі словами «Господи Ісусе Христе (Сину Божий)», і, видихаючи, закінчує молитву: «Помилуй мене (грішного)». Під час вдихання увага розуму спершу слідує за рухом повітря і зупиняється на верхній частині серця. За такого діяння через певний час увагу можна зберегти нерозсіяною, і розум стане поруч із серцем або навіть і увійде всередину.
Досвід відкриє, що цей спосіб дасть йому можливість бачити не саме фізичне серце, але те, що в ньому відбувається: які почуття виникають у ньому; які мисленні образи наближаються ззовні.
Така практика призведе до того, що чернець буде відчувати своє серце і перебувати увагою розуму в ньому (серці), вже не вдаючись до «психосоматичної техніки».
