«Чернецтво Волині» продовжує переклад і публікацію книги «Архімандрит Софроній (Сахаров) - Про молитву. Про молитву Ісусову».
Ім'я Боже, відкрите людям, служило зв'язком між Богом і нами. Іменем Божим, краще сказати - Іменами Божими, відбуваються в Церкві всі таїнства. В Ім'я Боже має творитися всяка справа. Через прикликання Імені Всевишнього Його присутність стає живою, постійно відчувається: серце мирне, коли справа наша чиниться з волі Господа, і в кожному випадку ухилення в будь-яку сторону від правди воно ж відчуває певні «утиски»; таким чином, через молитву звершується неусипний внутрішній контроль над кожним порухом нашого духу; жодна думка, жодне слово не уникає цього. Цей наслідок безперервної молитви дозволяє звести гріхи наші до можливого мінімуму.
«Господи, Ісусе Христе, Сину і Слово Бога Живого, помилуй нас».
«Сподоби, Господи, в день цей без гріха зберегтися нам». Так молимося ми зранку. Однак лише тонка присутність Духа Божого в нас дає можливість перебувати в дієвій внутрішній тверезості духу нашого. «Нiхто не може назвати Iсуса Господом, як тiльки через Духа Святого» (1 Кор. 12, 3). Знову переконуємося, що через розумове прикликання Імені Господнього рятуємося ми від похибок у справах і словах наших: «Господи Ісусе, Ти Світло, що прийшло спасти світ, просвіти розумні очі серця мого, щоб бути мені достойним без спотикання, як у світлі дня, здійснювати шлях мій перед лицем Твоїм» ( пор.: Ін. 11, 9-10).
Щоб звершення молитви приводило до тих результатів, про які з таким захопленням говорять наші отці й вчителі, необхідно жити за їх вченням. Перша умова - віра в Христа як Бога-Спасителя; друга - усвідомлення себе грішником, який гине. Це усвідомлення може досягати такої глибини, що людина відчуває себе гіршим за всіх інших; і це постає перед нею як очевидність, не через якісь назовні вчинені акти, але як усвідомлення своєї віддаленості від Бога і себе як потенційного носія будь-якого зла.
