«Чернецтво Волині» продовжує переклад і публікацію книги «Архімандрит Софроній (Сахаров) - Про молитву. Про молитву Ісусову».
Радість, тиха, свята, - знати Бога любові, - пробуджує в душі глибоке співчуття всьому людству. Ця все-людина - це моя природа, моє тіло, моє життя і любов. Я не можу скинути свою «природу», відірватися від мого «тіла», постійно розірваного ворожнечею одних «клітин» супроти інших, що становлять єдиний по суті організм. Це велике тіло «все-людини» невпинно перебуває в стані хворобливого розриву його частин, нам непідвладних. Хвороба бачиться невиліковною. І це є наш уділ у сфері землі. Плаче душа до знемоги в молитві, але спасіння прийде лише тоді, коли самі люди в своїй свободі зажадають цього.
«Любіть ворогів ваших», - ось у чому і зцілення історичного життя, і спасіння для вічності. Той, хто пізнав силу любові до ворогів, - пізнав Господа Ісуса, що розіп'явся за ворогів; передобрав такий і воскресіння своє, і Царство Христа Переможця (див.: Ін. 17: 21-23; Ін. 11: 51-52; Еф. 2: 14-17; 1 Кор. 3, 22 і ін.).
«Господи Вседержителю, Христе Ісусе, помилуй нас і світ Твій».
У світі людського духовного буття тільки християнство дарує досвід і нетварного Світла Божества, і непроглядної темряви пекла. Подібна повнота пізнання дається виключно через Христа-Бога і Духа Святого. В історії аскетичного діяння наших отців ми бачимо, що їм часом дано було буттєво споглядати пекельний морок. І це такою мірою, що ці люди виняткової мужності десятиліттями плакали в молитвах своїх. Але хто може розповісти про це? Від позбавлених живого досвіду ховається ця таємниця, ховається до часу загального останнього Суду (пор.: Мф. 25 і далі).
«Господи, Ісусе Христе, спаси нас».
Великий дар - споглядати вічність у неприступному Світлі Божества. Ті, хто відчули це блаженство, не прагнуть до набуття тимчасових цінностей.
Благодать цієї сили не перебуває невідступно з людиною, і Світло зменшується в душі. Утрата такого Бога викликає страждання всього нашого єства, проте подібні богооблишеності необхідні всім і кожному, щоб не спочивав ніхто на лаврах, але продовжив своє слідування за Господом, коли Він сходив на Голгофу, найвищу з усіх гір у сфері духу. Якою безпорадною не була би подібна спроба, вона все ж перероджує людину, даючи їй нову силу для прийняття подоби Христа.
