Про молитву: Підноситься душа у молитві каяття

«Чернецтво Волині» продовжує переклад і публікацію книги «Архімандрит Софроній (Сахаров) - Про молитву. Про молитву Ісусову».

---

Не тільки наш психофізичний склад відмовляється долучитися до світовикупної молитви і жертви любові Ісуса Христа, а й дух наш страшиться цієї події, і розум не в силі піднятися «туди», на гору, духовно найвищу за всі інші гори, де Господь віддав Свій дух у руки Отця. «Для людей це неможливо, та не для Бога, бо все можливо Богові» (Мк. 10,: 27). Сходження «туди» здійснюється без попередньої ідеї про цю подію; підноситься душа ніби природним чином у власній молитві каяття у своїх гріхах, у своєму падінні; і це покаяння єднає її (душу) через цей стан з усіма минулими віками історії людства; і це зненацька, несподівано, ненавмисно. У напруженому плачі за себе саму душа, за даром Духа Святого, вводиться буттєво в сутність нашого гріха, в його метафізичному вимірі, - як випадання з блаженного нетлінного життя у Світлі, що сходить від Особи Отця усього. Це не філософське споглядання, не інтелектуальне богословствування; це - ФАКТ нашого буття: в падінні Адама людство відштовхнулося від Бога. Що дійсно страшно, так це те, що в нашому засліпленні ми не бачимо нашого гріха. Його природа відкривається нам через віру в Божество Христа.

«Знову сказав їм Ісус: Я відходжу, і будете шукати Мене, і помрете в гріху вашому. Куди Я йду, туди ви не можете прийти... Ви від нижніх, Я ж від вишніх; ви від світу цього, Я ж не від цього світу. Тому Я сказав вам, що ви помрете в гріхах ваших. Бо якщо не увіруєте, що це Я, то помрете в гріхах ваших. Тоді сказали Йому: Хто ж Ти? Ісус відповів їм: Початок всього, що й кажу вам» (Ін. 8: 21-25).

Так ми пізнаємо, що наш особистий гріх є гріхом усього світу людського. І священницька молитва про прощення гріхів світу є покаянням за все людство. Пробачте мене: я не бачу словесного підходу до того, про що йде мова. Кожен, хто істинно кається в своїх злочинах супроти любові Отчої, силою Самого Бога переноситься в цю таємничу нині для нас сферу. Я маленька людина, але я належу до великого тіла вселюдства і не можу вирвати себе звідти. Мій гріх я спочатку переживаю саме як тільки мій; але пізніше розкривається для мене, що це ТОЙ ЖЕ САМИЙ ГРІХ, що описується в Біблії, в книзі Буття (гл. 3). Я нікчемний, але не є нікчемним те, що відбувається у мені; не є нікчемним і в очах Творця мого. Адже і Він Сам «умалив» Себе до «приниження» крайнього, незбагненного для нас. Він зробив це, будучи за природою Своєю безмежно великим Богом; і це - щоб спасти нас.