Про молитву: Нове натхнення

«Чернецтво Волині» продовжує переклад і публікацію книги «Архімандрит Софроній (Сахаров) - Про молитву. Про молитву Ісусову».

---

Початок осягнення мудрого плану щодо нас Творця і Бога нашого заохочує нашу любов до Нього, і ми в молитві відчуваємо нове натхнення. Споглядання божественної Премудрості в красі світу кличе наш дух до нового сходження, яке вже відриває нас від усього сотвореного. Відрив цей не є якимсь філософським витанням у сфері далеких ідей, якими б не здавалися вони нам привабливими, ані художньо-поетичною творчістю, - це поглинення всього єства нашого енергією невідомого досі життя.

До піднесення духу нашого вище всього сотвореного приводить нас Євангеліє, в якому ми починаємо споглядати Акт Божественного Самоодкровення. Це є входом у благодать богослов'я, не як людської науки, а як стану богоспілкування.

Слово Господнє ми не ставимо на суд нашого обмеженого розуму, але самих себе судимо у світлі цього пізнання. У нашому природному після цього прагненні зробити євангельське слово змістом всього нашого буття ми звільняємося від влади над нами пристрастей і силою Бога-Ісуса перемагаємо космічне зло, що гніздиться всередині нас. Ми дієво пізнаємо, що Він, Ісус, є єдиний у власному розумінні Спаситель-Бог, і молитва християнська звершується невпинним прикликанням Його Імені:

«Господи, Ісусе Христе, Сину Божий і Боже, помилуй нас і світ Твій».

Велике питання, що стало трагічною проблемою для всього людства, наступне: де справжнє Буття, і де химера нашої занепалої уяви? Де воістину жива вічність, і де оманливі тяжіння нашого духу до усвідомлюваних нашим же розумом ідей? Чи є принцип особи-іпостасі обмежувальним сам по собі, і отже - негідним і незастосовуваним щодо Бога, або воістину саме цей принцип є образом Живого Абсолюту: Я Є СУЩИЙ? Від того чи іншого рішення нашого залежить все наше майбутнє.

Якщо ми зупинимося на думці, що принцип особи сам у собі є лімітативним, то в аскетичному подвигові нашому ми будемо робити все, щоб перевершити в нас самих цю основу. І навпаки: якщо ми сприймемо його як єдино можливий спосіб Буття Абсолюту, то в захваті від сили, що вливається в нас, ми будемо молитися: «Отче наш, що єси на небесах...» або: «Господи, Ісусе Христе, Сину Отчий, помилуй нас, візьми нас у Твоє життя, зцілюючи нас від усякого сліду гріха, що вбиває нас». Якщо обітоване нам у Христі безсмертя через воскресіння є особисте, то ніяк не схочемо ми «роздягнутися, але вдягнутися, щоб смертне поглинуте було життям. Hа це саме i створив нас Бог i дав нам запоруку Духа» (2 Кор. 5: 4-5).

«Христе Ісусе, що постав із мертвих, помилуй нас».