Про молитву: Необхідно, щоб Бог Сам явився людині

«Чернецтво Волині» продовжує переклад і публікацію книги «Архімандрит Софроній (Сахаров) - Про молитву. Про молитву Ісусову».

---

Але що означає Ім'я Боже? Щоб молитися «в ім'я» - чи потрібно розуміти його значення, його властивості, його природу? Так, необхідно навіть, щоб «радість наша була повна».

Глибини життя у Христі - невичерпні; опановуються вони в тривалому процесі з великим напруженням усіх наших сил. І осягнення змісту і сенсу Імені Божого набувається лише поступово. Порадувати наше серце може і швидкоплинне призивання його; і це цінно. Але не належить зупинятися на півдорозі. Коротке наше перебування тут, і необхідно використовувати кожну годину так, щоб дозрівало наше пізнання Бога. Коли ж зіллються воєдино і радість серця, і світло розуму, тоді ми наближаємося до довершеності.

З великою культурою цієї молитви я зустрівся на Святій Горі. Природно, я хотів вчитися у отців - як вони розуміють цей найважливіший аспект християнської аскетики. Приїхав я на Афон у 1925 році. Незадовго перед тим там відбулися бурхливі суперечки про природу Імені Божого. У напрузі самих суперечок, подібних до богословської полеміки XIV століття про природу Фаворського Світла, було допущено з обох боків чимало вчинків, яких не повинно було б бути серед людей, які віддали свої душі в руки Святого Вседержителя. Є в цій полеміці якась аналогія з віковими чварами між номіналістами і реалістами, ідеалістами і раціоналістами. Час од часу вони затихають, щоб згодом знову спалахнути в іншій формі.

Спостерігається наявність двох різних природних налаштувань: з одного боку - пророки і поети; з іншого - вчені й технократи. Я не маю наміру спинятися на зовнішній стороні подій, що відбувалися в той час, але віддаю перевагу тому, щоб пильно вдивитися в суть проблеми, щоб прийняти нетлінне пізнання, котре Звище сходить і якого удостоїлися святі подвижники, послідовники розумового діяння.

Життя кожного з нас перебуває в тісному зв'язку з нашими уявленнями про світ, про нас самих і про Бога. Молитва на своїх кінцевих ступенях вимагає найближчого пізнання про справжній вимір Божественного Буття. «Улюблені! Ми тепер діти Бо­жі, але ще не відкрилося (цілком), що будемо. Знаємо (з досвіду) тільки, що‚ коли відкриється, будемо подібні до Нього, тому що побачимо Його, ЯК ВІН Є» (1 Ін. 3, 2).

І ми також знаємо з тисячолітнього досвіду всього нашого роду, що наш природний розум, полишений сам на себе в нашому поточному стані, не може в своєму мисленні про Бога піти далі деяких припущень. Необхідно, щоб Бог Сам явився людині, давши їй пізнання про Себе. Подібно до того, як у житті кожного з нас Бог відкривається поступово, так і в історії людства, якою вона представлена ​​в Біблії, «багаторазово й рiзноманiтно» (Євр. 1, 1) являвся Він отцям і пророкам зі зростаючою силою і глибиною.