Про молитву: Невимовно чудове дарування

«Чернецтво Волині» продовжує переклад і публікацію книги «Архімандрит Софроній (Сахаров) - Про молитву. Про молитву Ісусову».

---

Молитва покаяння це невимовно чудове дарування наше від Небесного Отця: «Тоді розкрив їм розум до розуміння Писання. І сказав їм: так написано, і так належало постраждати Христу, і воскреснути з мертвих на третій день, і щоб проповідувалося в ім’я Його покаяння і відпущення гріхів між усіма народами…» (Лк. 24: 45-47).

Початок проповіді Христа - «Покайтеся, наблизилося бо Царство Небесне» (Мф. 4, 17), - втрачений нами. Очевидно, що це було нічим іншим, як продовженням розпочатого в раю - великої розмови між Богом і людиною (пор.: Бут. 3 і далі). Покликані Богом до покаяння Адам і Єва відмовилися визнати свою неправду. Єва малодушно звинувачувала Змія, Адам же нахабно - і Єву, і Самого Бога, що дав йому таку дружину.

Важко протікали століття за століттям; у їх обтяжливому перебігу пізнало людство наслідки розриву з Богом-Отцем. З'явилися душі, підготовлені різноманітними стражданнями до часткового прийняття спілкування з Богом: тоді було дане Синайське Одкровення. Через закон Мойсеєвий обрані люди жили перед Лицем Невидимого Вседержителя і зросли духом до можливості подальшого примирення з Ним; і тоді явився у плоті Той, Хто розмовляв з Адамом і Євою в той день, коли почалася трагічна історія людства. Так відновилося перерване на тисячоліття наше безпосереднє спілкування з Особою Творця світу.

Господь відкрив нам таємниці Буття Божественного і буття тварного. Але все "Діло" Його (Ін. 17, 4) настільки грандіозне, що ані око розуму нашого не може вмістити навіть деталей його (Діла), ані енергія серця - обійняти любов'ю чудеса Його. У слові на Пасху святий Іоан Золотоустий говорить: «Пекло засмутилося, бо зневажене: взяло тіло, а знайшло Бога; взяло землю, а зустріло небо; взяло те, що бачило, а впало через те, чого не бачило».

Саме так буває з нами, коли наважуємося піти слідом за Ісусом Христом. Ми бачимо людину в тварній плоті, але в дійсності Він Бог; ми споглядаємо Його таким, що йде без опору на несправедливу страту, але пізнаємо в Ньому нашого Творця і Спасителя; ми чуємо з Його уст наші звичайні слова, але через них нам відкривається вічність Абсолютного Буття.

Чим повніше спрямовується дух наш слідом за Ісусом Назарянином, тим більш вражаючим стає контраст між Його небесним світом і видимою реальністю нашого всесвіту. Одним із перших наслідків прабатьківського падіння було братовбивство. І з того часу вся історія наша сповнена цим гріхом. Єство Вселюдини виявилося розірваним на шматки: зустрічаючись із собі подібними, люди вже не впізнають самих себе; немає єдності для всіх нас спільного життя. Борючись за своє індивідуальне існування, вони вбивають братів, не знаючи, що тим же самим занурюють і себе в спільну смерть.

На зміну єднання любові в душі людей увійшла згубна пристрасть: домінувати над ближніми, щоб забезпечити собі і дітям комфортабельне життя. Через це засліплення весь наш світ занурився в моря крові, в атмосферу ворожнечі, в жахіття взаємного винищення. Гріх прабатьків вносить у все розпад. Від одержимості духом братовбивства людство до цього дня не тільки не звільнилося, але продовжує ще більше грузнути в смертоносному дурмані. Досвід віків не навчив людей. Перемога насильством в цьому світі завжди і неминуче тимчасова; під час переходу у вічність вона виявиться нескінченною ганьбою.

«Усі ви браття, - сказав Учитель-Христос, - Один у вас Отець, Який на небесах» (Мф. 23: 8-9).

Господь Ісус Христос - найвеличніше диво - прийшов на землю, щоб врятувати нас; але і Його вони вбили. Однак «поразка Пастиря» в сфері видимій була незрівнянною перемогою в сфері Духа вічного (Мф. 26, 31): перемогою в стражданнях відданої любові, яка принесла нев'янучий плід. Так буде і з тими, хто піде Його стопами. Люблячі Христа збережуть слово Його, і в кінці всього вони виявляться справжніми переможцями і упокояться з Ним у царстві Його (пор.: Ін. 16, 33).