«Чернецтво Волині» продовжує переклад і публікацію книги «Архімандрит Софроній (Сахаров) - Про молитву. Про молитву Ісусову».
Через літургійний акт я навчився споглядати життя Христа-Людини. Перш ніж сказати апостолам "Прийміть - це тіло Моє», Він потай молився Отцеві. Він не промовив цих страшних слів як Вседержитель, але як Син людський, навчаючи нас не чинити жодного внутрішнього поруху, що носить характер «самообожнювання».
Я поклав це усвідомлення в основу мого життя у Христі: я молюся Отцю як творіння; я чекаю спасіння лише як дару любові Звище; усиновлення шукаю не інакше, як через Христа; освячення і просвіщення - лише через Духа Святого.
Усі ці Троє - Отець, Син і Дух Святий - у моїй глибокій свідомості - Єдине Життя, Єдине Царство, Єдине Світло, Єдина Любов. У Кожному з Них абсолютна повнота Божества. Вони розділяються в мені нероздільно. Вони зливаються в мені незлитно. Це - вічний факт Божого Буття, печать якого прагну прийняти з усвідомленням мого повного недостоїнства. Я не намагаюся пояснювати Святу Триєдність через логічну абстракцію. Я благоговійно співпереживаю цю велику Таїну, через одкровення якої мені дана відповідь на всі мої запитання.
Наше народження і, відтак, зростання на землі є не чим іншим як творчим процесом, упродовж якого ми засвоюємо буття доступною нам мірою, в надії, що незавершене тут пізнання буде виправлене до довершеності за межами цієї форми нашого існування. Коли в нашому духовному баченні зливаються всі пережиті нами досвіди як у єдиному центрі нашої особистості, коли і похмуре пекло, і нетварне Світло єднаються в нашому дусі як пізнані нами реальності, тоді ми починаємо розуміти значення Імені Ісус - тобто Спаситель. Він, Світло безпочаткове, «принизив Себе Самого, прийнявши образ раба», до зішестя в пекло, щоб звільнити звідти Адама. І ми нині прикликаємо Його в молитві:
«Ісусе, Сину Бога Живого, Спасе наш, помилуй нас і світ Твій».
