Про молитву: Відкривання себе для більшого страждання

«Чернецтво Волині» продовжує переклад і публікацію книги «Архімандрит Софроній (Сахаров) - Про молитву. Про молитву Ісусову».

---

Ось уже багато років, як я намагаюся переконати тих, котрі звертаються до мене, щоб вони сприймали випробування, що випадають їм, не тільки в межах їх індивідуального існування, але і як одкровення про те, чим і як живе й жило минулі тисячоліття все людство. Будь-яке переживання і радості, і болю може стати для нас новим знанням, необхідним для нашого спасіння.

Коли ми через нас самих проживаємо життя цілого світу людського, всю історію людства, - тоді розриваємо замкнуте коло нашої «індивідуальності» і виходимо на простори «іпостасної» форми буття, стаючи переможцями смерті, причасниками божественної безмежності.

Цей чудовий шлях нікому, крім християн, невідомий. Спершу досвід такого виходу з тісної в'язниці індивіда може виглядати парадоксальним: самі ми перебуваємо в стражданні, що руйнує нас, і де знайдемо силу духу обійняти співчуттям ті мільйони людей, які в кожен поточний момент страждають подібно до нас, і можливо, і навіть напевно, ще більше? Якщо у нас радість, це ще якось доступніше, але коли з нашим болем ми не здатні впоратися, тоді співчуття до безлічі людей лише збільшить і без того нестерпну нашу муку.

Однак, зробіть це, і ви побачите, як у глибокому плачі молитви за все стражденне людство з’явиться енергія іншого виміру, не від світу цього. Цей новий вид співчуття, що сходить Звище, відрізняється від першого, замкнутого в собі, тим, що таке співчуття вже не вбиває, а животворить нас.

Горизонти нашого особистого життя розсуваються безмірно, і багато місць Євангелія і Послань стають зрозумілими, наче словом про нас самих... більше того - нашим вже словом. Приклад: «Усяка кара в теперішній час видається не радістю, а смутком, але потім навченим через нього дає мирний плід праведності» (Євр. 12, 11). Або: «...дивлячись на Начальника i Виконавця вiри Iсуса, Який за­мiсть радости, яка Йому належала, витерпiв хрест, зневаживши посоромлення, i сiв праворуч престолу Божого...» (Євр. 12, 2).

Відкриванням себе для більшого страждання в дусі долаємо наше індивідуальне випробування. Так особливо буде в кінці: смертю долається смерть, і здобувається сила Воскресіння.

Усім нам необхідно багато молитися, щоб через гарячу і багаторічну молитву, особливо - покаянну, трансформувати нашу занепалу натуру настільки, щоб вона стала здатною прийняти Безпочаткову Істину, що відкрилася нам. І це раніше ніж ми залишимо цей світ. Христос, що явив нам у нашій плоті цю Істину, - притягує нас до Себе і закликає йти за Ним. Наше вічне з Ним перебування в Царстві непохитному залежить від нашої відповіді на Його поклик. Безмірна велич завдання, яке стоїть перед нами, викликає страх у серці нашому й розумі. Страх любові, тому що ми можемо виявитися цілком негідними Бога. Страх перед болісним подвигом, бо «Царство ... силою здобувається» (Мф. 11, 12). Невимовна ця боротьба. Переможеному злою гордістю чи низькими пристрастями загрожує «пітьма непроглядна» (пор.: Мф. 8, 12; Мф. 13: 41-43). І з іншого боку: «Переможцеві дам сісти зі Мною на престолі Моїм, як і Я переміг і сів з Отцем Моїм на престолі Його. Хто має вухо, нехай чує, що Дух говорить…» (Откр. 3: ​​21, 22).

На нас чекає грандіозна битва, але битва особлива, свята, не схожа на братовбивчі війни, які заповнили історію нашого світу з часу першого вбивства Авеля братом його Каїном. Спільний для всіх нас і єдиний справжній ворог - наша смертність. Ми повинні болісно боротися проти смерті, що живе в нас, починаючи з себе самих. Євангеліє Господа належить іншому виміру, найвищому, надсвітовому: все в ньому «не є людське і не від людини» (пор.: Гал. 1: 11-12). Злочинно применшувати його вічні виміри, тому що тоді воно втратить для людей приваблювальну силу і навіть сенс. Звичайно, заповіді Христа - «Любіть ворогів ваших... будьте досконалі, як досконалий Отець ваш небесний» - перевершують наш розум і нашу силу. Але Христос у плоті нашій явив цю досконалість: «Він переміг світ». Значить і нам може бути дана перемога, коли ми з Ним. Про Своє слово Христос висловився, що воно є насінням: «Зерно - це Слово Боже» (Лк. 8, 11). Нехай перебуватиме воно в нас як насіння не від світу цього; по кончині, потрапивши в рідні для нього умови, воно дасть нетлінний плід.