«Чернецтво Волині» продовжує переклад і публікацію книги «Архімандрит Софроній (Сахаров) - Про молитву. Про молитву Ісусову».
Одна з найчудовіших книг, творів отців-аскетів, є «Ліствиця» Іоана Синайського. Її читають початківці-монахи, вона ж є авторитетним корективом і для «довершених». (Можливо, зайве говорити, що довершеність на землі ніколи не буває повною).
Подібно до цього можна міркувати і про Ісусову молитву. Нею моляться під час будь-якої роботі побожні прості люди; нею замінюють церковні служби; її «розумом» промовляють монахи, перебуваючи в храмі під час богослужінь; вона ж є головним зайняттям ченців у келіях і пустельників-ісихастів.
Звершення цієї молитви найтіснішим чином пов'язується з богослов'ям Імені Божого. Вона має глибокі догматичні коріння, як і взагалі все аскетичне життя православних гармонійно супроводжує догматична свідомість. Вона воістину в деяких зі своїх форм стає вогнем, що пожирає пристрасті (пор.: Євр. 12, 29).
У ній міститься божественна сила, котра відновлює змертвілих гріхами; вона світлом просвіщає розум, даруючи йому здатність бачити сили, що діють у «космосі»; вона ж дає можливість споглядати те, що відбувається всередині нашого серця й розуму: вона «проникає до роздiлення душi й духу, суглобiв i мізкiв, i судить помисли й намiри сердечнi» (Євр. 4, 12).
Побожне звершення цієї молитви приводить людину до зустрічі з багатьма прихованими в атмосфері протидієвими енергіями. Звершувана в стані глибокого покаяння, вона проникає у сферу, що лежить за межами «мудрості мудреців i розуму розумних» (1 Кор. 1, 19).
У своїх найбільш інтенсивних проявах вона вимагає або великого досвіду, або наставника.
Усім без винятку необхідна пильність і обережність, дух покаяння й страху Божого, терпіння всього, що приходить до нас. Тоді вона стає силою, котра єднає наш дух з Духом Божим і дає відчуття живої присутності всередині нас вічності, як вела нас завжди через безодні темряви, прихованої в нас.
Ця молитва - велике дарування Неба людині й людству.
