Про молитву: Бог часто буває ближчим до «малих»

«Чернецтво Волині» продовжує переклад і публікацію книги «Архімандрит Софроній (Сахаров) - Про молитву. Про молитву Ісусову».

---

І з нами, якщо ми дійсно зберігаємо слово Христа, повториться все пережите Ним, хоча і з меншою силою. Недосліджувана глибина Христових страждань. Прилучаючись до них, ми одержуємо можливість пізнання висоти Божого задуму щодо нас і досягнення довершеності любові.

По смерті нашій страждання перестануть бути вбивчими, як це трапляється з нашим земним «складом»: вони не зможуть вже заподіювати шкоду НОВОМУ ЖИТТЮ, в надлишку дарованому нам в спадок невід'ємний. Дух людини зберігає здатність співчувати всім, позбавленим слави Божої, - справді співчувати, - але це буде лише як найрізноманітніші виявлення всеосяжної любові: смерть не володіє спасенними у Христі. Тут, на землі, духовні муки іноді доводять нас до порогу смерті; але часто, у відповідь на молитву, сходить на нас благодатна сила і відновлює зруйноване; іноді навіть з примноженням життєвої енергії в нас.

Якби ми були здатними хоча б у малій мірі проникнути в безмірну скорботу Божої Матері при хресті, то нам стало б зрозумілим, що без сприяння Звище перенести їх земне тіло не може. Але любов Духа Святого, яка перебувала на Ній з дня Благовіщення, подолала смертний біль: Вона залишилася жива, побачила Воскреслого Сина Свого під час вознесіння на небо, який послав від Отця Духа Святого на народжену в крові Церкву.

Усі ті, хто ознайомився з історією Церкви Христової, знають - як важко шукалися в усі віки вираження її догматичної свідомості – чи про Бога, чи про саму себе (Церкву), які втримували б від різних родів ухилень, що деформують духовне життя її членів, взятих окремо, і її буття в цілому.

Нам властива впевненість, що виходить з вікового досвіду, що будь-якому члену Церкви відкритий шлях до найдосконаліших, які лише можливі на землі й на небі, ступенів богопізнання. І це незалежно від соціального походження або ієрархічного становища.

Візьмемо, для прикладу, найближчих до нас за часом преподобного Серафима Саровського або старця Силуана, митрополита Філарета Московського або ж Іоана Кронштадтського. Ми могли б повернутися до самого початку нашої Церкви - апостолів, колишніх бідних рибалок. Досить цього. І якби було інакше, то довелося б поставити такі сходження в Божественні сфери в залежність від людської школи.

Господь Сам Собою явив, що Бог-Отець часто буває ближчим до «малих» і знедолених людей: «Сімдесят учеників повернулися з радістю і говорили: Господи, і біси коряться нам в ім’я Твоє. Він же сказав їм: Я бачив сатану, що, як блискавка, впав з неба. Ось даю вам владу наступати на змій, і на скорпіонів, і на всяку силу вражу; і ніщо не зашкодить вам. Однак тому не радійте, що духи вам коряться; а радійте тому, що імена ваші записані на небесах. У той час зрадів духом Ісус і сказав: славлю Тебе, Отче, Господи неба і землі, що Ти утаїв це від премудрих та розумних і відкрив те дітям. Так, Отче, бо таке було Твоє благовоління. І, звернувшись до учеників, сказав: усе передав Мені Отець Мій; і ніхто не знає, хто є Син, тільки Отець; і хто є Отець, знає тільки Син і той, кому Син хоче відкрити» (Лк. 10: 17-22). «І дивувалися юдеї, кажучи: як Він знає Писання, не вчившись? Ісус сказав їм у відповідь: Моє вчення — не Моє, а Того, Хто послав Мене; хто хоче творити волю Його, той довідається про це вчення, чи воно від Бога, чи Я Сам від Себе кажу» (Ін. 7: 15-17).