«Чернецтво Волині» продовжує переклад і публікацію книги «Архімандрит Софроній (Сахаров) - Про молитву. Про молитву Ісусову».
Ім'я Ісус і як сенс-пізнання, і як «енергія» Бога, спрямована до світу, і як власне ім'я Його - онтологічно пов'язане з Ним. Воно є духовною реальністю; Його звукова сторона може зливатися з його реальністю, але не обов'язково. У звукові воно давалося багатьом смертним, але коли ми молимося, ми вимовляємо його з іншим змістом, з іншим налаштування духу нашого.
Воно для нас - міст між нами і Ним; воно є каналом, яким до нас приходять потоки божественної сили. Як таке, що зійшло від Святого Бога, - воно святе і освячує нас через призивання його. З цим Іменем і через нього молитва набуває якоїсь відчутності: воно єднає нас з Богом. У ньому, цьому Імені, присутній Бог, як у якомусь сосуді - коштовній вазі, повній пахощів. Через нього надсвітовий стає відчутно іманентним. Як божественна енергія воно виходить від Сутності Божества і божественне саме по собі.
Коли ми молимося з усвідомленням викладеного вище, молитва стає і страшним, і одночасно урочистим актом. У давнину була дана заповідь - не призивати Імені Бога марно; Господь же дав заповідь і обітницю «просити Отця в ім'я Його».
Усі Імена Божі розкрилися нам через пришестя Христа в їх більш глибокому значенні, і ми повинні були би благоговійно трепетати, як це відбувається з багатьма подвижниками, серед яких мені довелось жити, вимовляючи Святе Ім'я Ісуса. Зухвало сказати, що і я міг би бути свідком живим, що достойне призивання цього Імені робить присутність Вічного Бога такою, що заповнює все наше єство, відносить розум в інші сфери, дає нам особливу енергію нового життя. Світло Божественне, про яке нелегко говорити, приходить з цим Іменем.
Ми знаємо, що не тільки Ім'я Ісус, але і всі інші Імена, відкриті нам Звище, онтологічно пов'язані з Ним - Богом. Ми знаємо це з досвіду Церкви. Усі таїнства в Церкві нашій відбуваються через призивання Імен Божих, і, перш за все, - Святої Трійці: Отця і Сина і Святого Духа.
Усе наше богослужіння засноване на призиванні Імен Божих. Ми не приписуємо їм, як звуковим явищам, магічної сили, але промовляючи їх в істині сповідання віри і в стані страху Божого, благоговіння й любові, - ми воістину маємо Бога разом з Його Іменами.
Багато поколінь священнослужителів зберегли пізнання про силу Імені Бога і звершували таїнства з глибоким відчуттям присутності Живого Бога. Їм відкрилася таємниця священнодійства Божественної Літургії. Для них не було сумнівів, що Кров і Тіло Христа являються перед нами у своїй справжній реальності. Над ними було призване Ім'я Того, Який, коли вимовляє слово, то слово стає «фактом». «І сказав Бог: нехай буде світло. І стало світло» (Бут. 1: 3).
