Про молитву: Або з Ним, або смерть

«Чернецтво Волині» продовжує переклад і публікацію книги «Архімандрит Софроній (Сахаров) - Про молитву. Про молитву Ісусову».

---

Молитва долає трагізм світу

З поняттям трагедії я вперше зустрівся в мої юні роки не з досвіду життя, а з читання книг. Моє уявлення тоді було таким: перед розумом людини відкривається щось таке, що вабить за собою її до останку. У минулі часи предмет захвату називали «ідеалом». Для осягнення інтуїтивного піднесеного захоплення людина зважується на всіляку працю, на всі страждання, аж до ризику самим життям. Однак, коли буває досягнутим предмет шукання, тоді виявляється жорстокий обман: реальність не відповідає тому, що ввижалося розуму, і природно розчарування ображеного духу, що слідує за цим, призводить до важкої, а часто і жахливої смерті.

Різні ідеали постають перед сильними людьми. Часто це домагання більшої влади. Так було з Борисом Годуновим. У боротьбі за реалізацію таємного бажання він, подібно до безлічі попередників у минулих віках, не уникнув кривавого злочину. Досягнувши ж своєї мети, він побачив, що не отримав те, чого очікував: «Досяг я вищої влади... але щастя немає моїй душі».

Інші шукання - в сфері духу, мистецтва або науки - більш шляхетні. Генію відкриваються розумові обриси, яких він не в змозі реалізувати, бо вони перевершують міру досяжного в цьому світі. Переконавшись у своїй недостатності досконало здійснити своє ініціальне бачення, що стало єдиним сенсом його буття, він переживає глибокий злам у дусі і гине. Особливо часто цей вид фатальної розв'язки спостерігається у поетів.

Не без трепету спостерігав я, і спостерігаю досі, долі світу. Людське життя, на якому б рівні ми його не взяли, трагічне в своїх проявах. Навіть любов сповнена гострих суперечностей і нерідко фатальних криз. Так, на всілякому земному явищі від самого зародження накладена печатка розкладання.

Я був ще молодим, коли на мою долю випало переживати історичні події, трагізм яких перевершив все, що я зустрів у книгах: говорю про першу світову війну і соціальну революцію, що відбулася за нею (в Росії) з усіма жахами, пов'язаними з подібними подіями. Страшна картина - обвал величезної імперії. Жорстка сутичка і нещадна, коли «струджені та обтяжені» в своєму розпачі зважуються на боротьбу за свої права і гідність. Я жив у самій гущі страждань багатомільйонних мас: почався тривалий «смертельний бій».

Паралельно з цим у мені самому руйнувалися юнацькі мрії і надії, що дивним чином поєдналося з новим поглибленим розумінням сенсу буття взагалі. Вмирання і загибель злилися з відродженням. Буття грандіозне у своїх коріннях і безмірно величне в своїх цілях. Якщо прагнемо ми до інтегрального пізнання всього існуючого, якщо ми в глибинах нашої свідомості не втрачаємо Буття Абсолютного, то дух наш схилиться до прийняття всього, що відбувається у тварному космічному бутті. Творець світу цього - вічно живе. Він - в основі нашого буття, і Його сила достатня, щоб воскресити нас по смерті нашій. Але досвід смерті нам потрібен, щоб ми знали, що ми покликані волею Отця Небесного з «нічого». Самопізнання необхідне нам, щоб усякий крок наш відбувався в узгодженні зі справжнім, непохитним Буттям. О, це нелегко, непросто: сотні раз наблизиться до нас вогонь жаху, все всередині нас стиснеться від крайнього болю. Але Він – переміг, і нас кличе слідувати за Ним.

Слідуючи за Ним, ми, звичайно, на кожному етапі відчуємо властиві йому, етапу, страждання. Дух наш збуриться у страху, і в думках наших ми, можливо, вступимо з Ним у суперечку, покладаючи на Нього провину за всі страждання. Нам потрібна тверда віра, щоб не відпасти від Нього. Але якщо ніч нашого невідання була пронизана сяйвом блискавки хоча б одного разу, якщо при світлі цієї божественної блискавки в душу запало рішення - або з Ним, у його Абсолютності, або краще смерть досконала; середнього немає, - то, можливо, і нам дасться радість перемоги вічної.