Ми співали вам жалібних пісень, та ви не ридали

9 липня читаємо Євангеліє про докори з уст Ісуса Христа.

Євангельські читання 9 липня

Євангеліє від Матфея, 11, 16-20

16 Кому ж уподібню рід цей? Він подібний до дітей, що сидять на вулиці і, звертаючись до своїх товаришів, 17 кажуть: ми грали вам на сопілках, та ви не танцювали; ми співали вам жалібних пісень, та ви не ридали. 18 Бо прийшов Іоан, який не їсть, не п’є; і кажуть: біса має. 19 Прийшов Син Людський, Який їсть і п’є, і кажуть: цей чоловік, який любить їсти й пити вино, митарям друг і грішникам. І виправдалась премудрість від синів своїх.

20 Тоді почав Ісус докоряти містам, у яких явлено було найбільше чудес Його, за те, що вони не покаялися.

Толкова Біблія

Зв'язок 16 стиха з попереднім відшукують в тому, що після похвали Іоану, як тому, хто має прийти, і як очікуваному Іллі, Спаситель протиставляє таким ідеальним поглядам на Іоана дійсну поведінку по відношенню до нього його співвітчизників, які не хотіли визнавати ні Іоана, ні Самого Спасителя. Люди цього «покоління» мають вуха, щоб слухати і не чують. Вони не розуміють і не приймають того, що їм кажуть, вони примхливі, як діти, що грають на ринках, і сповнені забобонів. На думку деяких тлумачів, під дітьми потрібно розуміти всі genea - покоління, весь тодішній іудейський народ в його масі, який засуджується за свою безпринципну, примхливу поведінку.

17 кажуть: ми грали вам на сопілках, та ви не танцювали; ми співали вам жалібних пісень, та ви не ридали.

Сенс стиха наступний: це покоління походить на натовп сердитих дітей, який не робить нічого правильно, - одна половина хоче одного, інша іншого.

18 Бо прийшов Іоан, який не їсть, не п’є; і кажуть: біса має.

(Пор. Лк. 7:33).

У Луки мова у другій особі: ви говорите.

19 Прийшов Син Людський, Який їсть і п’є, і кажуть: цей чоловік, який любить їсти й пити вино, митарям друг і грішникам. І виправдалась премудрість від синів своїх.

(Пор. Лк. 7: 34-35).

Так само, як і ст. 16, тут є чимало різночитань. «Митарям друг» і «друг митарів»; в деяких кодексах «чад» - «виправдана від чад її»; замість «кажуть» у Лк. «Ви кажете», як і в 18 стихові; «виправдалась премудрість від синів своїх» - у Луки «усіма своїми ділами». За Златоустом, Спаситель, «надавши Іоану сяяти постом, Сам обрав шлях протилежний: брав участь в трапезах митарів, разом з ними їв і пив».

«Чи виправдана премудрість ділами (синами) її». Що це означає? Вираз заподіяв майже нескінченні труднощі коментаторам. Перш за все, важко було пояснити «і» (kai) замість «але»; «Виправдана» замість теперіш. «виправдовується»; «від її синів» замість «її синами». І потім на яку премудрість посилається тут Спаситель? На яке виправдання? Який зв'язок мають ці слова з попередніми? Для вирішення цих питань перш за все потрібно встановити, як слід читати у Матфея «від синів» чи «від діл». Під час Ієроніма читання «від діл» зустрічалося тільки в «деяких кодексах». З думкою, що до IV століття немає ніяких слідів читання «від синів», не можна погодитися. У паралельному місці у Лк. 7:35, безсумнівно, поставлено «чад». Але Цан приймає «діл» і пропонує дотепну гіпотезу про те, яким чином з часом з'явилося слово «синів» у Матфея. Причиною цього була схожість єврейських слів евед, яке означає раб (звідси - син, чадо) і авода (від авад - працювати) - справа, заняття. Таким чином, в арамейському оригіналі переписувачі могли прочитати і «її (премудрості) діла», і «її раби» (слуги). А відмінність у вимові цих слів, говорить Цан, ще не настільки велика, щоб зробити неможливою таку заміну, яка зустрічається і в інших місцях, напр., Климент. 1 Кор. 39. Новітні екзегети приймають «синів», але не всі. Морісон дорікає Тішендорфу за його пристрасть до кодексів Сін. В і каже, що слово «діл» «не має сенсу». Але Гольцман, приймаючи «діл», вважає, що зміст виразу наступний: мудрі пізнаються зі своїх справ.

Під ділами не слід розуміти тут чудесних діл, але саме зовнішню форму життя, від якої залежить суд натовпу. Сенс виразу той, що справи життя Іоана і Спасителя виправдовують їхню поведінку, і цим уже виправдана мудрість Божа, яка послала їх і керувала ними.

20 Тоді почав Ісус докоряти містам, у яких явлено було найбільше чудес Його, за те, що вони не покаялися.

Цього стиха не має у Луки. Подальші стихи зустрічаються в Лк X, але абсолютно в іншому зв'язку, - за Лукою, Христос сказав ці слова при посланні сімдесяти апостолів на проповідь. Різні тлумачі намагалися пояснити, з якої причини сталося те, що Матфей помістив їх тут. Думали, напр., що мова ця була виголошена двічі, тому що якщо у одного і того ж євангелиста повторюються іноді одні і ті ж вислови, то зовсім не дивно, якщо вони в різному зв'язку зустрічаються у різних євангелистів.

…Від загального викриття іудеїв Спаситель звернувся тепер до застереження їх окремо, саме в містах, де Він створив особливо багато чудес і які не покаялись.

---

Послання до римлян святого апостола Павла, 10, 11 – 11, 2

11 Бо Писання говорить: «Усякий, хто вiрує в Hього, не осоромиться». 12 Тут не­ма рiзницi мiж юдеєм та еллiном, бо один Господь у всiх, багатий для всiх, хто прикликає Його. 13 Бо «всякий, хто покличе iм’я Господ­нє, спасеться».

14 Але як покликати Того, в Кого не увiрували? Як вiрувати в Того, про Кого не чули? Як чути без проповiдника? 15 I як проповi­дувати, коли не будуть посланi? Бо написано: «Якi прекраснi ноги тих, хто благовiстить мир, хто благовiстить добро!» 16 Але не всi послухались благовiстування. Бо Iсая говорить: «Господи, хто по­вiрив тому, що почув вiд нас?» 17 От­же, вiра вiд слухання, а слухання вiд слова Божого. 18 Але пи­таю: «Хiба вони не чули?» Hавпа­ки, «по всiй землi пройшов голос їхнiй, i до краю всесвiту їхнi слова». 19 Ще питаю: «Хiба Iзраїль не знав?» Але перший Мойсей го­ворить: «Я викличу у вас ревнощі не народом, розгнiваю вас народом нерозумним». 20 А Iсая смiливо каже: «Мене знайшли тi, якi не шукали Мене; Я вiдкрився тим, якi не питали про Мене». 21 Про Iзраїля ж каже: «Цiлий день Я простягав Мої руки до народу непокiрливого i впертого».

1 Отже, питаю: «Hевже Бог вiдкинув народ Свiй?» Зов­сiм нi. Бо i я iзраїльтянин iз потомства Авраамового, з колiна Венiамінового. 2 Hе вiдкинув Бог народу Свого, який Вiн наперед знав. Хiба не знаєте, що говорить Писання про Iллю? Як вiн скаржиться Боговi на Iзраїля, кажучи:

Толкова Біблія

І Старий Заповіт устами пророків (Іс. 28:16 і Іоїл. 2:32) висловлював переконання в тому, що остаточне спасіння всі люди отримають тільки через віру і молитву, з якою потрібно звертатися до єдиного Господа всіх - Ісуса Христа, Який, як сказано вище, є «благословенний Бог» (Рим. 9: 5).

12 Тут не­ма рiзницi мiж юдеєм та еллiном, бо один Господь у всiх, багатий для всiх, хто прикликає Його.

«Один Господь» - це Господь Ісус Христос, Спаситель всіх людей, які Його закликають (Іоан Злат.).

«Багатий» - звичайно, благодаттю і спасінням (пор. Рим. 5:15, Рим. 11:33; 2 Кор. 13:13).

«Хто прикликає Його». Як видно з подальшого, Апостол не робить жодної різниці між призиванням Христа і призиванням Бога.

13 Бо «всякий, хто покличе iм’я Господ­нє, спасеться».

Те, що говорить Іоїл про Бога (Іоїл. 2:32, за грец. текстом LXX), Апостол відносить безпосередньо до Христа. відпов., місце з кн. пророка Іоїла має, за словами апостола, месіанське значення.

14 Але як покликати Того, в Кого не увiрували? Як вiрувати в Того, про Кого не чули? Як чути без проповiдника?

Але для того, щоб повірити в Спасителя, як в Господа, потрібно було почути проповідь про Нього.

15 I як проповi­дувати, коли не будуть посланi? Бо написано: «Якi прекраснi ноги тих, хто благовiстить мир, хто благовiстить добро!»

Повинні були з'явитися проповідники або вісники про Христа, які неодмінно повинні були мати на цю справу повноваження від Бога. Таким чином, виходить, це була воля Божа, що проповідь про спасіння через віру була оголошена і іудеям.

16 Але не всi послухались благовiстування. Бо Iсая говорить: «Господи, хто по­вiрив тому, що почув вiд нас?»

Якщо ж іудеї виявилися неуважними до цієї проповіді, то цим бентежитися нічого: власні пророки народу єврейського передбачили цю невіру євреїв, так само як і навернення до Христа язичників. Ізраїль, очевидно, не захотів повірити в Христа і, таким чином, сам винен у своєму відкиданні.

17 От­же, вiра вiд слухання, а слухання вiд слова Божого.

(Лк. 3: 2; Євр. 11: 3).

18 Але пи­таю: «Хiба вони не чули?» Hавпа­ки, «по всiй землi пройшов голос їхнiй, i до краю всесвiту їхнi слова».

В Пс. 18: 5 говориться перш за все про одкровення Боже в природі, але Апостол мав всі підстави докласти ці слова і до одкровень Божих взагалі, відпов., і до новозавітної проповіді про спасіння.

19 Ще питаю: «Хiба Iзраїль не знав?» Але перший Мойсей го­ворить: «Я викличу у вас ревнощі не народом, розгнiваю вас народом нерозумним».

«Хіба Ізраїль не знав?» - тобто «Хіба євреї справді не зрозуміли проповіді про спасіння через віру?». Відповідь на це питання повинні дати самі читачі, і ця відповідь очевидна: так, вони не зрозуміли Євангелія! Язичники зрозуміли, а євреї - ні, і в цьому збулося пророцтво Мойсея (Втор. 32:21).

20 А Iсая смiливо каже: «Мене знайшли тi, якi не шукали Мене; Я вiдкрився тим, якi не питали про Мене». 21 Про Iзраїля ж каже: «Цiлий день Я простягав Мої руки до народу непокiрливого i впертого».

Чому ж євреї не зрозуміли Євангелія? Тому, що вони - народ неслухняний і впертий у своєму невірстві. Вони не захотіли повірити, як про це пророкував і пророк Ісая, пророкував сміливо, не боячись злоби народу, який ревниво охороняв свої права на Царство Месії.

Хоча Ізраїль і відкинутий Богом, але це відкидання торкнулося тільки частини народу. І тепер, як за днів Іллі пророка, є значне число віруючих з Ізраїля, яких Бог Своєю благодатною допомогою зміцнив у вірі в Христа, тоді як народ єврейський, в своєму цілому, впав в ту жорстокість, яка провіщена було йому ще старозавітними пророками ...

«І я Ізраїльтянин». Апостол вказує на самого себе, як на доказ того, що Бог не відкинув євреїв, як народ, як плем'я, зовсім не здатне стати християнським. Якщо він, Павло, став християнином, членом Царства Месії, то, значить, і інші євреї можуть стати членами цього царства: походження їх і тепер в цьому не заважає.

«З колiна Венiамінового». Це коліно, разом з Іудиним, склало собою теократичне ядро ​​нації іудейської після полону (1 Езд. 4: 1, 1 Езд. 10: 9).

«Наперед знав». Тут вказана інша причина, з якої не можна допустити можливості відкидання Ізраїля як нації. Бог знав заздалегідь, яким буде той народ, який повинен був стати Його народом - і тим не менше покликав його. Значить, Бог передбачав для Ізраїля можливість навернення на істинний шлях - інакше б Він його і не покликав. Йдеться, як показує ст. 1-ий, про долю, про навернення до Бога і Христа всього народу, а не частини його.