Зазнаєте скорботи, але мужайтесь: Я переміг світ

Сьогодні, 13 червня, Христос дарує нам свій мир, який здатний перемогти цей світ.

Євангельські читання 13 червня

Євангеліє від Іоана, 16, 23-33

23 І в той день ви не спитаєте Мене ні про що. Істинно, істинно кажу вам: чого б ви не попросили в Отця в ім’я Моє, дасть вам. 24 Донині ви нічого не просили в ім’я Моє; просіть і одержите, щоб радість ваша була повною. 25 Це Я говорив вам притчами; але настає час, коли вже не буду говорити вам притчами, а відкрито сповіщу вам про Отця. 26 В той день будете просити в ім’я Моє, і не кажу вам, що Я благатиму Отця за вас: 27 бо Сам Отець любить вас, тому що ви полюбили Мене і увірували, що Я зійшов від Бога. 28 Я зійшов від Отця і прийшов у світ; і знову залишаю світ і йду до Отця. 29 Ученики Його сказали Йому: ось тепер Ти говориш просто, і притчі не кажеш ніякої. 30 Тепер бачимо, що Ти все знаєш і не потребуєш, щоб хто питав Тебе. Тому і віруємо, що Ти від Бога зійшов. 31 Ісус відповів їм: тепер віруєте? 32 Ось настає час, і вже настав, коли ви розійдетесь кожний до свого і Мене залишите одного, але Я не один, бо Отець зі Мною. 33 Це сказав Я вам, щоб ви мали в Мені мир. У світі зазнаєте скорботи, але мужайтесь: Я переміг світ.

Толкова Біблія

Господь зображує щасливі наслідки Свого пришестя до учеників після воскресіння.

У той день (пор. Ін. 14:20), тобто під час розмов з воскреслим Господом.

Ви Мене не спитаєте ні про що. Ми знаємо, що і після воскресіння учні питали Господа про те, що особливо їх цікавило (напр., про царство Ізраїля. Діян. 1: 6). Тому вираз краще розуміти в сенсі: "не будете звертатися з питаннями постійно, з приводу будь-якого мого незрозумілого для вас слова і навіть постійно повторювати одні й ті ж питання, як ви робили під час цієї Моєї розмови з вами" (ст. Ін . 18:18). Стан апостолів в цей час - стан недосвідчених дітей, які про все розпитують старших за віком, зміниться після того, як вони побачать воскреслого Христа, на стан дорослих людей.

Про що б ви не попросили у Отця в ім'я Моє, дасть вам. Тут вказана інша ознака нового стану, до якого прийдуть апостоли після воскресіння Христа по відношенню до Бога.

Перш, під гнітом думки про долю Сина Божого вони відчували якийсь переляк перед караючою так грізно - за гріхи людства - неповинного Христа правицею Господньою.

Тоді вони будуть дивитися на цю правицю, як на таку,що містить в собі всякі милості для викуплених стражданнями Христа.

24 Донині ви нічого не просили в ім’я Моє; просіть і одержите, щоб радість ваша була повною.

До тих пір, поки Христос не увійшов до Отця і не отримав вічного прославлення і за своєю людськістю, вони нічого не просили в Його ім'я (див. Ін. 14:13) тобто в своїх молитвах зверталися прямо до Господа, Бога батьків своїх, не спираючись на ім'я свого Вчителя і Господа. Тоді ж, після прославлення Христа, їм буде особливо радісно, ​​що в своїх молитвах вони закликатимуть ім'я настільки близького їм Христа і в цій близькості Його до них знаходити поруку в тому, що молитви їх не залишаться невиконаними.

25 стих. Проповідь Господа добігає кінця. Господь каже, що все досі сказані Ним під час прощальної бесіди вислови (напр., Ін. 13:32; Ін. 14: 2 й ін.) мали характер притчі, тобто схожі були на притчі, вислухавши які учні звичайно зверталися до Христа з проханням роз'яснити ці притчі (пор. Мф. 13:36). Скоро настане, проте, такий час, коли Господь буде прямо повідомляти апостолам те, що їм потрібно знати, тому не буде потрібно, щоб Христос супроводжував Свою промову особливими поясненнями.

Який, однак, час Христос тут має на увазі? Чи той порівняно невеликий період, який пройшов від Його воскресіння до вознесіння на небо, або ж весь час існування на землі Його Церкви? Так як промова ця має на увазі перш за все апостолів - їм довелося спочатку все дізнаватися під деяким покровом, - то краще бачити в обіцянці Христа вказівку тільки на Його особисте звернення до апостолів по Своєму воскресінні, коли Він розкрив їм розум, щоб вони розуміли Писання.

26 стих.

Не кажу вам, що Я буду просити Отця про вас. Це не означає, що клопотання Христа за апостолів припиниться: любов, як каже апостол, ніколи не припиняється (1 Кор. 13: 8) і завжди продовжує клопотати за улюблених.

27 стих. Але Господь цим хоче сказати, що самі апостоли увійдуть в нові близькі стосунки до Бога: за свою любов до Христа і віру в Нього вони здобудуть любов з боку Отця.

28 стих. Щоб остаточно пояснити учням мету Свого віддалення від них, Господь ще раз повторює, що, як Він прийшов від Отця, так повинен і повернутися до Нього.

29 стих. Такою заявою свого Учителя учні цілком задовольнилися, бо Господь чітко визначив їх справжній настрій: саме в такому короткій і точній заяві з Його боку вони зараз і відчували потребу.

30 стих.

Ця здатність Христа проникати в найбільш потаємні місця людського серця спонукає учнів тепер сповідати ще раз свою віру в те, що Він дійсно вийшов від Бога і, отже, має божественне відання. Він не має потреби чекати питань, щоб дізнатися, кому що потрібно знати від Нього.

31 стих. Тепер віруєте?

У відповідь на це сповідання Господь приймає їх віру, як факт (замість: "Тепер віруєте?" краще перекласти: "так, тепер ви віруєте")...

32 стих. … і Мене залишите одного, але Я не один, бо Отець зі Мною.

... Але каже, що ця віра в апостолів скоро послабиться настільки, що вони залишать Христа (пор. Мк. 14:27 50).

"Втім - зауважує Христос наче для того, щоб заспокоїти апостолів щодо майбутнього, коли вони вважатимуть всю

справу Христа загиблою, - Я все ж не залишуся самотнім: Отець завжди зі мною".

33 Це сказав Я вам, щоб ви мали в Мені мир. У світі зазнаєте скорботи, але мужайтесь: Я переміг світ.

Тут міститься висновок до промов 15-ї і 16-ї глави (14-а має явно свій особливий висновок в 31-му ст.). Господь для того і мав додаткові розмови, поміщені в 15-й і 16-й главах, щоб апостоли мали в Ньому мир, тобто мир, який Він має і з яким Він йде на страждання (пор. Ін. 14:27 ). І цей мир повинен і у апостолів мати свою основу в тому ж, у чому він має опору у Христі: зокрема, Христос впевнений у Своїй перемозі над ворожим Йому світом, який уже, можна сказати, лежить у Його ніг, як переможений (пор . Ін. 13:31). Так і учні повинні в думці про здобуту їх Учителем перемогу черпати сили для перенесення прийдешніх скорбот (пор. Ін. 16:21).

Діяння святих апостолів, 25, 13-19

13 Через декiлька днiв цар Агриппа i Веренiка прибули до Кесарiї поздоровити Феста. 14 І як вони пробули там багато днiв, то Фест розповiв царевi про Павла, кажучи: «Є тут якийсь чоловiк, в’язень, залишений Фелiксом у кайданах, 15 на якого, пiд час мого перебування в Єрусалимi, з’явилися із скаргою первосвященики i старiйшини юдейськi, вимагаючи суду над ним. 16 Я вiдповiв їм, що у римлян немає звичаю видавати на смерть будь-якого чоло­вiка, перше нiж звинувачуваний не матиме перед собою обвинува­чiв i не дiстане право захищатися проти звинувачення. 17 Коли ж вони тут зiйшлися, то, без усякого зволiкання, на другий же день, я сiв на судищi i звелiв привести того чоловiка. 18 Обступивши його, обвинувачi не подали жодного iз звинувачень, якi я припускав; 19 але вони мали з ним деякi супе­речки про богошанування їхнє i про якогось Iсуса померлого, про Якого Павло стверджував, що Вiн живий.

Толкова Біблія

"Цар Агриппа ..." Це був Ірод Агриппа II-й, останній цар з роду Ірода. Він був син Ірода Агриппи I-го, (про якого йдеться в XII гл.), правнук Ірода I-го, брат Друзілли - дружини колишнього прокуратора Фелікса. Виховувався при дворі римського імператора Клавдія, який, незабаром після смерті батька його, дав йому у володіння Халкис (в Сирії), а через чотири роки (близько 53 р. по Р. X.) замість нього - колишню тетрархію Филипа і тетрархію Лисанія ( см. до Мф. 2:22 і Лк. 3: 1), з титулом царя і повноваженнями мати піклування і нагляд за храмом Єрусалимським (при ньому і закінченим, див. Ін. 2:20) і обирати первосвящеників єрусалимських (Флавій. Археол., XIX: 9, 2; XX: 1, 1 і 3, 7, 1).

Вереніка - рідна сестра Агриппи, колишня дружина дядька свого Ірода, правителя Халкиса, потім по смерті його жила з вищезазначеним братом своїм, як вважали, в беззаконному союзі (Флавій. Археол. XX: 7, 3), потім вийшла за царя Кілікії Полемона (там же, 7, 5) і, нарешті, була у володінні Веспасіана і Тита.

"Поздоровити Феста..." Здійснення не просто боргу ввічливості, але і прямого обов'язку - з огяду на васальні відносини щодо Риму.

1л4 стих.

Нагальної потреби пропонувати царю справу Павла Фест, як видно, не мав. Якщо ж зробив це, то, за зауваженням Дієописувача, тому, що ... треба ж було чимось зайняти проведені царем тут дні, тим більше, що справа ця була для царя дійсно цікавою, причому Фест міг навіть сподіватися почути від царя, по ознайомленні з цією справою, думку про нього більш правильну і компетентну, ніж яку міг скласти сам правитель, що так мало знав звичаї і закони іудейські (пор. Діян. 25: 26-27).

15 стих.

Фест дає Агриппі досить ґрунтовні відомості про справу Павла, виставляючи попутно і свою особисту правдивість (не нехтуючи, однак, і брехнею, пор. Діян. 25:20), чесність і ревність у веденні цієї справи, і переваги взагалі римського судочинства порівняно з тодішнім іудейським.

18 стих. Обступивши його, обвинувачi не подали жодного iз звинувачень, якi я припускав;

"Із звинувачень, які я припускав" - судячи з наполегливості і озлоблення обвинувачів, особливо звинувачень політичного характеру. Єдине такого роду звинувачення було настільки несерйозне і головне - бездоказове, як і всі інші, що слова прокуратора рівносильні повному виправданню обвинуваченого.

19 але вони мали з ним деякi супе­речки про богошанування їхнє i про якогось Iсуса померлого, про Якого Павло стверджував, що Вiн живий.

"Суперечки ...". Вираз сповнений байдужості до всіх цих істин і бажанням показати себе таким, що стоїть вище цих "іудейських забобонів", як висловлювалися язичники взагалі про єврейську релігію. А вчення Павла про воскресіння Христове передається з неприхованим знущанням: - про якогось Ісуса померлого, про якого Павло стверджував, що Вiн живий, тобто робив щось таке, що вище його сил, суперечачи вічним і нездоланним законам природи.