Діва в утробі прийме й народить Сина, і наречуть ім’я Йому Еммануїл

Сьогодні читаємо Євангеліє про Різдво Господа і Бога нашого Ісуса Христа.

Євангельські читання 5 січня

Євангеліє від Матфея, 1, 1 - 25

1 Книга родоводу Ісуса Христа, Сина Давидового, Сина Авраамового.

2 Авраам породив Ісаака; Ісаак породив Якова; Яків породив Іуду та братів його; 3 Іуда породив Фареса і Зару від Фамари; Фарес породив Есрома; Есром породив Арама; 4 Арам породив Аминадава; Аминадав породив Наасона; Наасон породив Салмона; 5 Салмон породив Вооза від Рахави; Вооз породив Овида від Руфи; Овид породив Єссея; 6 Єссей породив Давида царя; Давид цар породив Соломона від дружини Урієвої; 7 Соломон породив Ровоама; Ровоам породив Авию; Авия породив Асу; 8 Аса породив Іосафата; Іосафат породив Іорама; Іорам породив Озію; 9 Озія породив Іоафама; Іоафам породив Ахаза; Ахаз породив Єзекію; 10 Єзекія породив Манассію; Манассія породив Амона; Амон породив Іосію; 11 Іосія породив Іоакима; Іоаким породив Єхонію та братів його до переселення вавилонського. 12 По переселенні ж вавилонському Єхонія породив Салафиїла; Салафиїл породив Зоровавеля; 13 Зоровавель породив Авиуда; Авиуд породив Єлиакима; Єлиаким породив Азора; 14 Азор породив Садока; Садок породив Ахима; Ахим породив Еліуда; 15 Еліуд породив Єлеазара; Єлеазар породив Матфана; Матфан породив Якова; 16 Яків породив Йосифа, чоловіка Марії, від Якої народився Ісус, названий Христом. 17 Отже, всіх поколінь від Авраама до Давида чотирнадцять родів; і від Давида до переселення вавилонського чотирнадцять родів; і від переселення вавилонського до Христа чотирнадцять родів.

18 Різдво Ісуса Христа було так: по зарученні Матері Його Марії з Йосифом, перш ніж зійтися їм, виявилося, що Вона має в утробі від Духа Святого. 19 Йосиф же, чоловік Її, будучи праведним і не бажаючи ославити Її, хотів потай відпустити Її. 20 Та щойно він помислив це, як ось ангел Господній з’явився йому уві сні, промовляючи: Йосифе, сину Давидів! Не бійся прийняти Марію, жону твою, бо зачате в Ній є від Духа Святого. 21 Народить же Вона Сина, і наречеш Йому ім’я Ісус, бо Він спасе людей Своїх від гріхів їхніх. 22 Це ж усе сталося, щоб збулося сказане Господом через пророка, який говорить: 23 ось Діва в утробі прийме й народить Сина, і наречуть ім’я Йому Еммануїл, що означає: з нами Бог. 24 Прокинувшись, Йосиф зробив, як звелів йому ангел Господній, і прийняв жону свою. 25 І не знав Її, поки й породила Сина Свого первістка, і він нарік ім’я Йому: Ісус.

Аверкій, архієпископ

У двох Євангеліях - від Матфія і від Луки - міститься родовід Господа Ісуса Христа у плоті. Обидва вони однаково свідчать про походження Господа Ісуса Христа від Давида і Авраама, але імена в одному і в іншому не завжди збігаються.

Так як св. Матфей писав своє Євангеліє для євреїв, то йому важливо було довести, що Господь Ісус Христос походить, як це, згідно із старозавітним пророцтвам, належало Месії, від Авраама і Давида. Він, св. Матфей, і починає своє Євангеліє з родоводу Господа, причому веде його тільки від Авраама і доводить до «Йосифа, чоловіка Марії, від якої народився Ісус, званий Христос».

Виникає питання: чому Євангеліє дає родовід Йосифа, а не Пресвятої Діви Марії? Тому що у євреїв було не прийнято вести чиюсь родовід по лінії матері. Але так як Пресвята Діва, безсумнівно, була єдиною дитиною у Іоакима і Анни, то, згідно з вимогою закону Мойсея, Вона повинна була бути видана заміж тільки за родича з того ж коліна, племені і роду, а оскільки Йосиф був з племені царя Давида, отже, і Вона - з того ж роду.

Св. Матфей повідомляє про те, що незабаром після заручин Пресвятої Діви зі старцем Йосифом, «перш, ніж зійшлися вони», тобто перше укладення повного справжнього шлюбу між ними, Йосифу стало відомим про зачаття в утробі зарученої з ним Марії.

Будучи праведним, а значить справедливим і милосердним, Йосиф не захотів викрити уявного Її злочину перед усіма, щоб не наражати Її на ганебну і болісну смерть відповідно до закону Мойсея (Втор. 22: 23-24), а мав намір таємно відпустити Її від себе без оголошення причини.

Не слід думати, що пророцтво не здійснилося, якщо пророк говорить, що «наречуть йому ім'я Еммануїл», а Народженого від Діви Марії нарекли Ісусом. Еммануїл - ім'я не власне, а символічне, що означає «з нами Бог», тобто, коли здійсниться це чудесне народження від Діви, люди будуть говорити «З нами Бог»; бо в Його особі Бог зійшов на землю і став жити з людьми. Це лише пророча вказівка ​​на Божество Христове, вказівка ​​на те, що це чудове Дитя буде не простою людиною, але Богом.

І не знав Її, поки й породила Сина Свого первістка… Це не означає, що після народження Ісуса він «пізнав» Її і став жити з Нею як з дружиною. Справедливо зауважує Златоуст, що просто неймовірно допустити, щоб такий праведник, яким був Йосиф, зважився б «пізнати» Пресвяту Діву після того, як

Вона так чудово стала матір'ю. У грецькому тексті слово «еос» і в нашому «поки» ніяк не можна розуміти так, як хочуть розуміти їх ті, хто не шанує Пресвятої Діви: протестанти і сектанти; ніби до народження Ісуса Йосиф «не знав» Її, а потім «пізнав».

Він абсолютно ніколи не «знав» її. У Святому Письмі слово «еос» вживається, наприклад, в описі про закінчення потопу: не повернувся ворон в ковчег поки («еос») вичерпалася вода на землі. (Бут. 6: 8), але ж він і потім не повернувся. Або також, наприклад, слова Господа: Я з вами по всі дні аж («еос») до кінця віку (Мф. 28:20); це не означає, як справедливо зауважує блаженний Феофілакт, що після кінця світу Христос вже не буде з нами. Ні! Саме тоді більше за все буде.

«Первістком» Ісус називається не тому, що Пресвята Діва мала після Нього інших дітей, а тому, що Він народився першим і притому єдиним. У Старому Завіті, наприклад, Бог велить освятити Собі «всякого первістка», незалежно від того, чи будуть після нього в родині інші діти чи ні. А якщо в Євангелії згадуються «брати Ісуса Христа» (Мф. 13:55; Ін. 2:12 та ін.), то це зовсім не означає, що вони були Його рідні брати. Як свідчить переказ, це були діти Йосифа-обручника від першого шлюбу.

Послання до євреїв святого апостола Павла, 11, 9-10, 17 - 23, 32 - 40

9 Вiрою жив вiн на землi обiтованiй, як на чужiй, i жив у наметах з Iсааком та Яковом, спiвспадкоємцями тiєї ж обiтницi; 10 бо вiн чекав мiста, що має основу, художником i будiв­ничим якого є Бог.

17 Вiрою Авраам, будучи випробуваним, принiс у жертву Iсаака, i, маючи обiтницю, принiс єдинородного, 18 про якого було сказано: «В Iсааковi назветься тобi сíм’я». 19 Бо вiн думав, що Бог має силу i з мертвих воскресити, тому i одержав його як передвiстя. 20 Вiрою в майбутнє Iсаак поблагословив Якова та Iсава. 21 Вiрою Якiв, помираючи, поблагословив кожного сина Йосифового i поклонився на верх жезла свого. 22 Вi­рою Йосиф, при кончинi, нагадував про вихiд синiв Ізраїлевих i про кістки свої заповiдав. 23 Вiрою по народженнi Мойсея батьки ховали його три мiсяцi, бо вони бачили, що дитина дуже гарна, i не злякалися царського повелiн­ня.

32 I що ще скажу? Hе вистачить менi часу, щоб розпо­вiсти про Гедеона, про Варака, про Самсона та Iєффая, про Давида, Самуїла та (iнших) пророкiв, 33 якi вiрою перемагали царства, творили правду, одержували обiтницi, затуляли пащi левiв, 34 гасили силу вогню i уникали вiстря меча, змiцнювалися вiд немочi, були сильнi на вiйнi, проганяли полки чужинцiв; 35 жiнки одержували померлих своїх воскреслими; iншi ж замученi були, не прийнявши визволення, щоб одержати краще — воскресiння; 36 iншi зазнали наруги та ран, а також кайданiв i в’язниць, 37 були побитi камiнням, перепилюванi, зазнавали катування, помирали вiд меча, тинялися в овечих i козячих шкурах, терплячи нестатки, скорботи, озлоблення; 38 тi, яких увесь свiт не був достойний, блукали по пустелях i горах, по печерах та ущелинах землi. 39 I всi цi, засвiдченi у вiрi, не одержали обiцяного, 40 тому що Бог передбачив про нас щось краще, щоб вони не без нас досяг­ли досконалости.

Толкова Біблія

«Так як ті, що увірували з іудеїв, дивилися на них (праотців), як на тих, що отримали незліченні блага, то (апостол) і каже, що ніхто з них нічого не отримав, що всі залишилися без нагороди і жоден з них не отримав відплати ... Але бачачи, що обіцянка не виконується, він (Авраам) не сумував ... і анітрохи не переймався, бо обітниця могла виповнитися потім, в нащадках його...» (Злат.).

«Думав, що Бог має силу й воскресити з мертвих». Сенс слів цих наступний: по тій же вірі, якою Авраам вірував, що Бог дасть йому сина, якого у нього не було, по тій же вірі він був переконаний, що Бог воскресить і мертвого, воскресить закланного. Однаково було дивним, тобто за людським міркуванням, як те, що народиться син від утроби омертвілої, застарілої і вже не здатної до дітонародження, так і те, що заколений воскресне, і, проте, він вірив; ця віра спрямоввувала його до віри і в майбутнє» (Злат.).

Одержав його як передвiстя…

Грецькою - όθεν αυτόν καί έν παραβολή εκομίσατο, - тобто «в образі, так як баран був образом Ісаака. Так як жертва була звершена і Ісаак був у жертву принесений в намірі Авраама, то Бог і дарував його патріарху» (Злат.).

«Вірою в майбутнє ...» «Невже праведники знали всі майбутнє? Звичайно. Якщо Син Божий не відкривався тим, які не могли прийняти Його по своїй немочі (Мф. 13:17), то, без сумніву, відкривався тим, хто прославилися чеснотами. Так і Павло говорить тепер, що вони знали майбутнє, тобто Воскресіння Христове» (Злат.).

«Благословив Ісак Якова та Ісава ...».

«Хоча Ісав був старшим, але поставлений перше Яків - за чесноти його. Бачиш, яка була віра Ісаака? Чому справді він обіцяв синам настільки великі блага, якщо тільки не по вірі в Бога?» (Злат.).

Згадувана тут віра Якова вельми чітко відкривається з самого змісту його благословень і вимовлених ним при цьому пророцтв, див. Бут. 48: 13-21.

«Поклонився на верх жезла свого...».

«Тут апостол показує, що Яків не тільки говорив, але так вірив у майбутнє, що показав його і на ділі. Так як від Єфрема мав постати інший цар, то він і каже: і поклонився на верх свого жезла свого, тобто, будучи вже старцем, він вклонився Йосифу, висловлюючи належне поклоніння йому від усього народу. Це почасти вже виповнилося, коли йому кланялися брати, але мало виповнитися і через десять поколінь» (Злат.).

Йосиф чув, що Бог сповістив і обіцяв Аврааму: тобі дам і твоєму насінню землю, і тому, будучи на чужій землі і ще не бачачи виконання обіцянки, не падав духом, але вірив так, що і згадав про вихід.... Таким чином, він не тільки сам вірив, але і інших привів до віри» (Злат.).

Сказавши про Авеля, Ноя, Авраама, Ісаака, Якова, Йосифа, які всі славні і відомі, апостол потім ще підсилює втіху, представляючи в приклад осіб невідомих ..., починає з батьків Мойсея, людей невідомих, які не мали нічого такого, що мав син ...

Фараон наказав винищити всіх немовлят чоловічої статі, і ніхто не уникнув небезпеки. Чому ж вони сподівалися врятувати своє дитя? По вірі…» (Злат.).

Апостол більше не дає прикладів, але, закінчивши блудницею і присоромивши цією особою, не заглиблюється більше в оповідь, щоб не здатися багатослівним; втім,.. вельми мудро перераховує їх мимохідь, досягаючи двоякої користі - уникаючи надмірності і не порушуючи повноти (Злат.).

Деякі засуджують Павла за те, що він поставив Варака, про Самсона та Iєффая на цьому місці. Але що говориш? Хіба він міг не згадати про них, згадавши про блудницю? Тут мова йде не про обставини їхнього життя, але про те, чи була у них віра, чи сяяли вони вірою (Злат.).

"Чи бачиш, що апостол свідчить тут про їх славне життя? Не в цьому тут міститься питання, а розкривається віра. Саме питається: чи вірою вони здійснювали все? Вірою, каже він, переможеш царства, які були за Гедеона …

Правдою він називає тут людинолюбство. Ви будете отримувати обітниці. Думаю, що це сказав він про Давида. Які ж обітниці отримав він? Ті, які полягали в словах, що насіння його сяде на престолі його (Пс. 131 : 11).

…Дивись, як вони перебували в смертній небезпеці - Даниїл, оточений левами, три отроки, що були у печі, Авраам, Ісаак і Яків - в різних спокусах, і проте не впадала у відчай (Злат.).

Жiнки одержували померлих своїх воскреслими…

Тут він говорить про пророків Єлисея та Іллю, які воскрешали мертвих.

"Інші ж замучені були, не прийнявши визволення, щоб отримати краще...". Тут, мені здається, - каже Златоуст, - він має на увазі Іоана Хрестителя і Якова, бо побиттям (αποτυμπανισμός) позначається відсікання голови. Вони могли б дивитися на світло сонячне, могли б не робити викриттів, і проте зважилися померти; і ті, які воскрешали інших, самі обрали собі смерть, щоб отримати краще в воскресінні.