Архімандрит Софроній (Сахаров): «Молитва є нескінченною творчістю, вищою всякого іншого мистецтва»

"Чернецтво Волині", услід за "Чернечим життям", розпочинає переклад наступної книги: "Архімандрит Софроній (Сахаров) - Про молитву. Про молитву Ісусову".

---

«Молитва є нескінченною творчістю, вищою всякого іншого мистецтва або науки. Через молитву входимо ми в спілкування з безначальним Буттям. Або інакше: життя Самосущого Бога входить у нас цим каналом. Молитва є актом найвищої мудрості, всеперевершувальної краси і гідності. У молитві – свята насолода нашого духу...»

Укладач життєпису прп. Силуана Афонського, монах-подвижник, духовний письменник, архімандрит Софроній (Сахаров), - автор цієї книги.

Основні віхи життєвого шляху о. Софронія:

• 1896 р. - народився в Росії;

• юнацькі роки присвячені навчанню (закінчив Військово-інженерне училище і Московське училище вишуканих мистецтв);

• після Жовтневого перевороту емігрував до Європи;

• 1924 р. - поворотний момент в духовному житті: після блукань у хибній містиці Сходу йому відкривається істина Бога, що живе в Православ'ї;

• 1925 р. - початок чернечого життя на святій горі Афон;

• 1930 р. - зустріч з блаженним старцем Силуаном;

• 1941 р. - прийняття священного сану;

• 1947 р. - о. Софроній переїжджає до Франції;

• 1948 р. - перша публікація книги «Старець Силуан»;

• 1959 р. - переїзд до Англії, заснування чоловічого монастиря св. Іоанна Хрестителя, духівницьке служіння світу;

• 1993 р. - блаженна смерть о. Софронія.

Молитва - нескінченна творчість

Молитва є нескінченною творчістю, вищою всякого іншого мистецтва або науки. Через молитву входимо ми в спілкування з безначальним Буттям. Або інакше: життя Самосущого Бога входить у нас цим каналом. Молитва є актом найвищої мудрості, всеперевершувальної краси і гідності. У молитві – свята насолода нашого духу...

Але шляхи цієї творчості складні. Тисячі разів переживемо ми і полум'яне прагнення до Бога, і повторювані відпадання від світла Його. Часто й різноманітними способами відчуємо ми нездатність нашого розуму піднятися до Нього; іноді будемо стояти на межі немов божевілля і з болем у серці висловлювати Йому наш скрутний стан: «Ти дав мені заповідь Твою - любити, і я приймаю її всім моїм єством; але ось, у мене самого не знаходжу сили цієї любові... Ти є Любов; Прийди ж Ти Сам і вселися в мене, і роби в мені все те, що Ти заповідав нам, бо заповідь Твоя незмірно перевищує мене... Знемагає мій розум осягнути Тебе. Не може мій дух проникнути в таємниці життя Твого ... Хочу в усьому творити волю Твою, але дні мої закінчуються в безвихідних протиріччях... Боюся втратити Тебе за ті злі думки, що в серці моїм, і страх цей розпинає мене ... Прийди ж і спаси мене, що потопаю, як спас Ти Петра, що насмілився піти Тобі назустріч по морським водам» (пор.: Мф. 14, 28-31).

Часом нам здається, що дія молитви занадто повільна, непропорційна стислості нашого існування; і крик виривається з грудей: «Поспіши!». Він не завжди відразу відгукується на наш поклик. Як якийсь плід на дереві, Він залишає душу нашу бути обпаленою сонцем, витримати удари холодних і палючих вітрів, знемагати від спраги або потерпати від потоку дощів. Але якщо ми не випустимо з рук наших край Його ризи, то побачимо благий результат.

Нам необхідно перебувати в молитві якнайбільше часу, щоб Його непереможна сила проникла в нас і зробила б нас здатними протистояти всім руйнівним впливам. І коли зросте в нас сила ця, тоді радість надії на остаточну перемогу засяє в нас.